3.6. "Образи-концепти" полісутнісної людини та світу

Наснажені вражаючими рефлективними можливостями мистецької "феноменології бачення", ми розпочали цю главу на суто оптимістичній ноті і могло скластися враження, що таким невикорінюваним оптимізмом вичерпується Шульцеве світосприймання, лише зрідка торкаючись протилежної світо-глядової орієнтації. Подібне враження частково відповідає нарративній послідовності обох Шульцевих новелістичних повістей: першу започатковує сонцесяйний "Серпень " – так би мовити, космогенетична (природна) передумова оптимізму. Друга підбірка новел – що не менш прикметно – стосується передумови культурної. Аналогом сонця тут постає "Книжка", яка прояснювала своїм сяйвом божественних кольорів усе світосприймання дрогобицького хлоп"яти. Цей мотив послідовно витримано у підбірці "Санаторія під Клепсидрою".

Водночас, принаймні перша підбірка новел – "Цинамонові крамниці" – одразу після "серпневої"мажорності привертає увагу читача до надзвичайної проблематичності космогенези й посталої на сьогодні світобудови. Це – "трактати" про різного роду буттєвісні метаморфози, що нагадують манекенів, зображення дрогобицьких околиць, які намагаються імітувати столичну зіпсутість "пожовклими паперовими залежами" "торішніх газет" (Schulz В. Ulica Kokodyli //Ibid. — S. 81). Ця пересічна імітація непересічного, нестерпна щодо позитивних виявів останнього, вдвічі унестерплюється, коли йдеться про вияви негативні.

96

Людський світ постає тут, зокрема, як нестримна й невичерпна здатність до імітацій, до "самопародіювання" ("autoparodii"). Хоча невичерпність має простягатися до заперечення цих пародій на користь автентичного.

І справді, "Ніч великого сезону", коли "суконна космогонія" вивершувалася могутніми гірськими масивами на кшталт Синая, звершується поступовою з'явою кольорів звичайного ранку. Продавці просиналися серед фрагментів уже згаслого пейзажу. На кухні Аделя (сестра оповідача) тепла зі сну молола у ступці каву... У сонячному світлі почав вмиватися кіт... Словом, запановував звичний повсякденний ритм.

Звісно ж, такі метаморфози унеможливлюють будь-яку лінійну однозначну сутнісну кваліфікацію світу Ношо.

Найяскравіший образ такої сутнісної неусталеності – феноменологія шляху Шульцевого батька. Кожному з тих, хто спілкується з ним, здається, що він прекрасно знає цю людину в її найідентичнішому вигляді. – І кожен помиляється.

Перед нами – то дбайливий хазяїн суконної лавки, то невиправний романтик, для якого ця лавка стає синонімом "суконної космогонії¹", то голова товариства міських пожежників, який ставить їх на найвищу ієрархію через їхню близькість до сонця та вогню, то деміург все нових "псевдоформ" матерії, то сексуально заклопотаний, але добряче підтоптаний чоловік, – а то рак або тарган, який живе десь у "підпіллі", ховаючись туди при першій же нагоді.

"Полісутність" варіюється тут залежно від віку, стану здоров'я, частини доби, пори року, від погодних умов, від найближчого людського оточення тощо. Діапазон такої варіативності сягає двох межових символічних позначок: від Деміурга (як у ситуації "сукняної оргії") до найдрібнішоі комахи – коли Homo у стані занепалості, хвороби.

Найважливіше ж те, що всі подібні символічні позначки чинні за відповідних умов.

Ми бачимо, що людська сутність постає у Б. Шульца в яскравій статевій визначеності (опозиція "формотворче-чоловіче – формосприймаюче-жіноче начало"), етнонаціональній своєрідності, у вимірах темпераменту, характеру, роду занять тощо.

Чи не найістотнішим художньо-антропологічним відкриттям Б. Шульца стало усвідомленняя того, що полісутність Homo (як і Буття загалом) простягається аж до псевдоформ, до найрізноманітніших "симулякрів". Завдячуючи Цьому, дрогобицький феноменолог фактично виводить свої розмірковування на "межовий досвід" космогенези та "сутногенези".

97