- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: м. Мамардашвілі, м. Пруст, г. Башляр) ....32
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення"у б. Шульца ..........72
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.) ………………………………………………………………………………98
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-фенеменологічного "повернення до самих предметів" .........................118
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендотгшних підвалин " людського в сучасній психології та психотерапії ..........301
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі...........................312
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації.......................323
- •Глава 19. Від "родовоїусезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)......................336
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності.........................................351
- •Пролегомен
- •Замість вступу homo viator est?
- •1.1. "Освоєння світу" як шлях
- •1.2. Шлях та "дистанція", необхідна для саморефлексії
- •1.4. Сакральне та профанне мандрування
- •1.5. "Мандрівницький невроз"
- •1.6. Зустрічі-на-шляху
- •1.7. Інше як чуже на моєму шляху. Проблема взаємоповаги
- •1.8. Оповідь як спосіб осягнення сутнісної значущості шляху
- •1.9. Архетипи шляху та оберега в українській культурній традиції
- •Розділ 1. Феноменологізація антропологічної рефлексії у XX столітті. Філософія versus література
- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: m. Мамардашвілі, m. Пруст, г. Башляр)
- •1.1. Антропологія пізнання як актуалізація особистісного самоусвідомлення у Всесвіті (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.2. Антропологізована епістемологія як феноменологічна "раціопоетика" (г. Башляр)
- •1.3. Погляд "божого шпигуна" на світ (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.4. Антропогенеза триває... (м. Мамардашвілі)
- •Глава 2. Сутність як "щось дуже маленьке, але дуже міцне". Антропологічна насиченість літературно-феноменологічних уподобань й. Бродського
- •2.1. Поетична візія "справжнього масштабу речей"
- •2.2. Дискредитація антропоцентричної зарозумілості
- •2.3. Ще десять паралелей між поетикою та феноменологією
- •2.4. Урівноваженість сутнісних уподобань поета
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення" у б. Шульца)
- •3.1. Мистецька "феноменологія першобачення"
- •3.2. Епохальні події екзистенції
- •3.3. Світложиггєдайність мистецького світовідчування
- •3.4. Антропорятівна функція "зворотного часу"
- •3.5. Буття – "схованка" незнаних ще форм життя?
- •3.6. "Образи-концепти" полісутнісної людини та світу
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.)
- •4.1. Антропологічна криза як сутнісна деградація
- •4.2. Самоцінність "теперішнього" та його невід'ємність від "пам'яті-плюс-надії"
- •4.3. Пам'ять як спосіб "вивищення" окремого індивіда (ю. Андрухович – м. Пруст)
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-феноменологічного "повернення до самих предметів"
- •5.1. "Ресологізація" філософування
- •5.2. Мистецтво як "охоплення" сутностей у речах
- •5.3. Порядок речей як символ "угаразденості" або "неугаразде-ності" людського світу
- •Розділ 2. Екзистенціалізація людинознавчого есенціалізму та перші сумніви щодо принципу сутнісної ієрархії у класичній філософії
- •Глава 6. Б. Паскаль: дилема есенційного та екзистенційного
- •6.1. Особистісно-екзистенційне самоспостереження як аргумент супроти есенціалізму
- •6.2. "Стежкою б. Паскаля": ф. Ніцше
- •Глава 7. Антропологічна рефлексія Канта: діалог ригоризму та толерантності
- •7.1. Людська сутність у контексті "позірної моральної досконалості"
- •7.2. Руссоїзм – шлях до адекватного розуміння прав людини
- •7.3. Діалог, суть якого – переростання "антропомінімумів" у "антропомаксими"
- •Глава 8. Феномен "антропологічного підпілля" у г. Сковороди
- •8.1. "Серцеві печери" та турбота про себе
- •8.2. Турбота про себе – риса самодостатньої, неущербної особистості
- •Розділ 3. Спалахи "неевклідової рефлексивності"
- •Глава 9. Органічне спотворення "підпілля" у ф. Достоєвського та відкриття "межового досвіду" антропологічної рефлексії
- •9.1. "Онто-" та "психологіка" ресентименту
- •9.2. "Нерозумність розумного?"
- •9.3. У лабіринтах "межового досвіду"
- •Глава 10. Сміх супроти відчаю підпілля
- •10.1. Сміх – особлива форма критичної рефлексії?
- •10.2. Сміх як засіб самопорятування людини
- •10.3. Онтологічні передумови сміху
- •Глава 11. Спроба альтернативи "глухим кутам" європейської антропологічної рефлексії: американський прагматизм (брати у. Та г. Джеймси, р. Рорті)
- •11.1. "Новий світ" – нова філософія...
- •11.2. Світ, відповідний темпераменту філософа
- •11.3. Соціо-особистісні витоки ідеї "плюралістичного Всесвіту"
- •11.4. Філософська спадкоємність прагматизму
- •11.5. Методологема "сумніву-віри" contra гіперактивізму Homo
- •11.6. Плюралізм раціональностей
- •Глава 12. Від межової ієрархії до гетерархії сутностей: антропологічна "подорож" р. Музиля, а. Платонова та ін.
- •12.1. Глухокутність протиставлення "буденне – вселенсько-сутнісне"
- •12.2. "Зяючі вершини" "котлованових максимів ". Безґрунтовність та "нестача речовини існування"
- •12.3. "Мерехтливість" посутніх властивостей пересічного індивіда: загроза чи порятунок?
- •Глава 13. Посутні властивості людини з огляду на достатність "речовини існування"
- •13.1. Домінування "живих сил" буття
- •13.2. Взаємодія складових "речовинності існування"
- •13.3. Можливість розузгодженості складових речовинності існування. "Чуттєво-надчуттєве" та власне плоть
- •13.4. Речовина існування та симулякри "безтілесності"
- •Глава 14. Родова бівалентність людини як вияв розмаїття "порядків буття"
- •14.1. Пастка родової всезагальності
- •14.2. Перспективність "родобівалентних" прозрінь л. Фейербаха
- •14.3. Фемінізм у контексті "десублімації": виправданість та межі
- •14.4. Інші вияви родової окремішності, споріднені зі статевою
- •Глава 15. "Сутнісні мандри" дитинства
- •15.1. Чи є "преекзистенціальна" стадія у розвитку особистості?
- •15.2. Неущербна "протоісторія". Атмосфера. Материнське і батьківське начала
- •15.3. Частково-ущербна "протоісторія". Материнська ресентиментність і батьківська компенсація
- •15.4. Батьківська ресентиментність і материнська компенсація
- •15.5. Обопільно-ущербна "протоісторія" та сублімативне її подолання
- •15.6. Творчість як сублімація ущербності "протоісторії"
- •15.7. Підпільна "протоісторія" без компенсації та її квазисублімація в "апофеозі зла" Жана Жане
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендогамних підвалин" людського в сучасній психології та психотерапії
- •16.1. Плюралізм сутнісних факторів. "Макро-" та "мікроендо-тимне"
- •16.2. Екзистенціальна психологія та психотерапія у пошуках сутнісних властивостей людини
- •16.3. Конкретні вияви екзистенціал-есенціалій, виокремлених гуманістичною психотерапією
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі
- •17.1. Медицина віч-на-віч зі стражданням як "останнім притулком одиничного"
- •17.2. Страждання, хвороба, смерть – на людському шляху чи на його "узбіччі"?
- •17.3. Ставлення до страждання на різних вікових етапах
- •17.4. Спільний життє-смертний простір як реальність людського способу буття
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації
- •18.1. Амбівалентність глобалізації
- •18.2. Парадоксальність діяльнісного самоствердження
- •18.3. Межі цілеінструменталізму та антропоцентризму
- •18.4. Глобалізація у царині "симулякрів"
- •Розділ 4. Спроба загальнотеоретичного погляду на відмінності образів людини у класичній та сучасній антропологічній рефлексії
- •Глава 19. Від "родової усезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)
- •19.1. Редукціоністський синдром
- •19.2. Сутнісне: альтернатива "високих нот" та "муніципальних доброчесностей"
- •19.3. Комунікативна раціональність як засіб подолання раціоцентризму
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності
- •20.1. Етап тяжіння до "найпершосутності"
- •20.2. Антиномійні першосутності
- •20.3. Відмова від першосутності на користь існування, котре передує сутності
- •20.4. Колізії "відчужуваної сутності"
- •20.5. Відмова від есенції навіть як "вторинної" щодо екзистенції
- •20.6. Принцип відкритого питання
- •Глава 21. Перевтілені сутнісні властивості Homo y контексті антрополого-рефлексивних замірів м. Шелера
- •21.1. Розмаїття екзистенційно-есенційного: "надсублімація" чи "урівноваження"?
- •21.2. Про підпільно-компенсаторські способи сутнісного самоствердження: антрополого-рефлексивна потуга відкриття ресентименту
- •Глава 22. Проблема сутнісного самоздійснення людини в царині "симулякрів"
- •22.1. "Хитрість розуму" чи "хитрість безуму"?
- •22.2. Симулякровий фетишизм – антропологічний виклик сьогодення
- •22.3. "Лабіринти" сутнісного самоствердження як "лабіринти" свободи
- •Глава 23. Стислі висновки: "сірим по сірому"
- •23.1. Методологічна метаморфоза уявлень про людину
- •23.2. Глухокутність людинознавчих інваріантних ситуацій
- •23.3. Промінчики надії на подолання глухих кутів
- •Розділ 5. Значущість антропологічної рефлексії для сучасних педагогічних практик глава 24. Проблеми педагогіки у світлі сучасної філософської антропології
- •24.1. Турбота про себе та соціальна адаптація індивіда
- •24.2. Спроба виокремлення наріжних антропологем самозлагоди
- •24.3. Антрополого-педагогічний зміст феноменів свободи, самості, зустрічі
- •Глава 25. Про особливості освітянського заломлення, – філософсько-антропологічної рефлексії
- •25.1. Путівці поняття "рефлексія" у тоталітарній свідомості. Пастка "масовізованої рефлексії"
- •25.2. Рефлексія у координатах ієрархізованої та неієрархпованої культур навчання
- •25.3. Ціна "прощання" з позитивними антропологемами
- •25.4. Про нагальність рефлексивної розважливості або чи радили б с. К'єркегор та ф. Ніцше, аби їх зробили обов'язковими для шкільних програм
- •Постлегомен
7.3. Діалог, суть якого – переростання "антропомінімумів" у "антропомаксими"
І якби мені стало снаги написати філософський діалог за мотивами кантівських антропологем, я надав би йому такого спрямування:
Запитання: "Що я можу знати?" – Відповідь. Дуже багато чого, проте у межах "речей для нас". Щодо "речі у собі" – зась! Отже, не будь пихатий та гордовитий, скільки б не пізнав.
3. Але ж пізнання є умовою розумності, розумність – умовою моєї суверенності, "притямності?" – В. Саме так. Проте є таїна (і в світі, що ти його пізнаєш, й у тобі самому). Вона є і буде. Вона потрібна (тобі і йому) – для самозбереження. Поважай таїну – чужу й свою. Не бійся "плюралізму сутностей", бо він життєдайніший та толерантніший, аніж "монізм".
3. "Що я повинен робити?" – В. Дуже й дуже багато. Проте найбільше – не робити нікому й нічому у світі поза собою того, чого не хотів би, аби робили таке тобі. Вдивляйся у себе і дбай про себе, дбаючи про себе – дбай про іншого та інше.
Пояснення. Дбання, "турбота" (скористаємось зворотом М. Гайдеггера й М. Фуко) про себе та про іншого – то "заземлення" до буденної "мініми" категорично-імперативної "максими" Канта щодо здіймання мого воління до рівня "всезагального законодавства".
Запитання з приводу пояснення. Чи є припустимим подібне "заземлення"? Можливо, то "вульгата"! – В. Будь-яка вульгата, що порятовує людину, припустима. Принаймні, вона краща, ніж "високість", яка людину нівечить, викликаючи у неї почуття неспроможності. Не бійся ні складності, ні простоти, жахайся – нівечити.
3. "На що я можу сподіватися?" – В. На свою розважливість та мудрість, своє сумління та совість. 3. А якщо я не певен у собі, якщо мені забракло інтелектуальної чи моральної сили на оті чесноти? Тоді все, кінець, "гаси свічки"? – В. Ні, свічок не руш. Якщо не маєш опертя на щось безумовно відоме й с-відоме, обіпрись на повагу, хай навіть страх перед невідомим! Тебе доводить до відчаю те, що світ повсякденності не є світом моральності? Обіпрись на припущення морального світу як потойбічного, звірся мудрості й святості тамтешніх заповідей. Бо відоме й с-відоме містять певність, не-відоме ж містить загрозу; не маєш стратегічно певного шляху життя – бійся непевності, бійся гріха, пам'ятай про спокуту тощо. Якщо не безумовність морального закону, то відповідальність перед невідомим нехай стримує твої поривання до скоєння зла, якщо не "чистий розум" та "чиста моральність" – то принаймні "буденний розсудок" задасть тобі параметри дозволеного й недозволеного. Якщо не позитивна, то негативна віра в моральнісні настанови, якщо не справжня безумовна моральність – то хоча б її аналог. (Таким є діапазон гуманістичних уболівань Канта десь за десяток сторінок до завершення "Критики чистого розуму").
159
3. Отже, вишукано досконалий розум у деяких випадках поступається місцем "буденному" розсудку? – В. Саме так, якщо людина на окраєчку світо-глядово-моральної прірви – хай порятовує її хоча б цей останній. Не можеш бути розважливим, мудрим та моральнісним безкорисливо, з міркувань принципових, не можеш доброзичити "за совість" – не втрачай порядності хоч би "за страх"!
3. "Але ж то може бути акторством, позірною доброчинністю, я можу лишень вдавати з себе доброчесного?" – "А ти вдавай, вдавай", – заспокоює Кант. "Воно, знаєш – приростає, входить у звичку. Узвичаїться – може й злюбиться. Краще мати в обігові дрібну монету, ніж нічого!"
...І тут ми знову повертаємося до вже згаданих розмірковувань І. Канта про людську правдивість та щиросердність. Праця "Антропологія з прагматичної точки зору" (ми вже казали, що вона увінчує прижиттєві публікації філософа) містить вельми промовистий сюжет, названий "Про дозволену моральну позірність". Тут міститься надто не максималістська антропологічна порада: якщо ми не є щиросердними, якщо наша доброчинність – акторство, "граймо" ту роль сумлінно, вживаймося в неї, вправляймося у тім, аби "обдурити брехуна у нас самих"! (Кант И. Антропология с прагматической точки зрения. – С. 384). Позаяк силою проти ендогамних підвалин людського єства нічого не досягнеш, їх треба перехитрити, а для цього Кант радить скористатися дотепною настановою зі Свіфтової "Казки про діжку": кинути ту діжку китові для забави, аби порятувать корабель.
Відтак, ригоризм категоричного моральнісного імперативу набуває вигляду поради: робити все, аби засобами "мирної боротьби" сприяти "культурі душі" (Там само. – С 385).
Йдеться фактично про мистецтво антропологічно можливого. Світ, у якому моральнісні закони панують безумовно, Кант називає умосяжним. У нім ми абстрагуємося від усіх умов, надто від перепон для моралі, зокрема – від слабкості або хибності людської природи. Уповні зреалізований моральнісно-категоричний імператив – то лиш ідея, проте ідея практична, себто вона справді може впливати на світ повсякденності так, аби зробити його наскільки можливо відповідним ідеї.
...Критично оцінюючи "фундаменталістські" інтенції Канта, убачаючи в нього погляд на філософію яко "наставника й суддю", Юрген Габермас слушно протиставляє такому погляд на філософію лишень як "берегиню раціональності" та "тлумача і посередника" у сфері культури, у практиці повсякденної комунікації, яка робить можливим порозуміння між людьми "комунікативні угоди" й т. п. (Габермас Ю. Філософія як берегиня та тлумач // Генеза. – 1998. – №1-2 (6-7). – С 72-74). Поль Рікер доводить феномен комунікативної угоди, консенсусу до "конфліктного консенсусу". Мені здається, що у філософсь-
160
кій спадщині І. Канта є чимало вагомих передумов саме такого погляду на роль філософії в людській культурі.
Кант був дуже реалістичним ідеалістом і вкрай мало "феодалом духу" та "фундаменталістом". Не випадково його висловлювання про те, що людину роблено з тесу, кривизна якого унеможливлює майстрування чогось рівнесенького, стала однією з наріжних для Макса Шелера. Антропологічна мудрість Канта, однак, у тому, що, враховуючи окреслену особливість "матеріалу", він все докладав максимум зусиль, аби ствердити спроможність людського. Цьому підпорядковано і філософські, й антропологічні штудії німецького генія.
Чи не робить все сказане І. Канта услід за Б. Паскалем провісником радикальної екзистенціалізації антропологічної рефлексії, яку в XX столітті започаткує феноменологія?
161