- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: м. Мамардашвілі, м. Пруст, г. Башляр) ....32
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення"у б. Шульца ..........72
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.) ………………………………………………………………………………98
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-фенеменологічного "повернення до самих предметів" .........................118
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендотгшних підвалин " людського в сучасній психології та психотерапії ..........301
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі...........................312
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації.......................323
- •Глава 19. Від "родовоїусезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)......................336
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності.........................................351
- •Пролегомен
- •Замість вступу homo viator est?
- •1.1. "Освоєння світу" як шлях
- •1.2. Шлях та "дистанція", необхідна для саморефлексії
- •1.4. Сакральне та профанне мандрування
- •1.5. "Мандрівницький невроз"
- •1.6. Зустрічі-на-шляху
- •1.7. Інше як чуже на моєму шляху. Проблема взаємоповаги
- •1.8. Оповідь як спосіб осягнення сутнісної значущості шляху
- •1.9. Архетипи шляху та оберега в українській культурній традиції
- •Розділ 1. Феноменологізація антропологічної рефлексії у XX столітті. Філософія versus література
- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: m. Мамардашвілі, m. Пруст, г. Башляр)
- •1.1. Антропологія пізнання як актуалізація особистісного самоусвідомлення у Всесвіті (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.2. Антропологізована епістемологія як феноменологічна "раціопоетика" (г. Башляр)
- •1.3. Погляд "божого шпигуна" на світ (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.4. Антропогенеза триває... (м. Мамардашвілі)
- •Глава 2. Сутність як "щось дуже маленьке, але дуже міцне". Антропологічна насиченість літературно-феноменологічних уподобань й. Бродського
- •2.1. Поетична візія "справжнього масштабу речей"
- •2.2. Дискредитація антропоцентричної зарозумілості
- •2.3. Ще десять паралелей між поетикою та феноменологією
- •2.4. Урівноваженість сутнісних уподобань поета
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення" у б. Шульца)
- •3.1. Мистецька "феноменологія першобачення"
- •3.2. Епохальні події екзистенції
- •3.3. Світложиггєдайність мистецького світовідчування
- •3.4. Антропорятівна функція "зворотного часу"
- •3.5. Буття – "схованка" незнаних ще форм життя?
- •3.6. "Образи-концепти" полісутнісної людини та світу
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.)
- •4.1. Антропологічна криза як сутнісна деградація
- •4.2. Самоцінність "теперішнього" та його невід'ємність від "пам'яті-плюс-надії"
- •4.3. Пам'ять як спосіб "вивищення" окремого індивіда (ю. Андрухович – м. Пруст)
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-феноменологічного "повернення до самих предметів"
- •5.1. "Ресологізація" філософування
- •5.2. Мистецтво як "охоплення" сутностей у речах
- •5.3. Порядок речей як символ "угаразденості" або "неугаразде-ності" людського світу
- •Розділ 2. Екзистенціалізація людинознавчого есенціалізму та перші сумніви щодо принципу сутнісної ієрархії у класичній філософії
- •Глава 6. Б. Паскаль: дилема есенційного та екзистенційного
- •6.1. Особистісно-екзистенційне самоспостереження як аргумент супроти есенціалізму
- •6.2. "Стежкою б. Паскаля": ф. Ніцше
- •Глава 7. Антропологічна рефлексія Канта: діалог ригоризму та толерантності
- •7.1. Людська сутність у контексті "позірної моральної досконалості"
- •7.2. Руссоїзм – шлях до адекватного розуміння прав людини
- •7.3. Діалог, суть якого – переростання "антропомінімумів" у "антропомаксими"
- •Глава 8. Феномен "антропологічного підпілля" у г. Сковороди
- •8.1. "Серцеві печери" та турбота про себе
- •8.2. Турбота про себе – риса самодостатньої, неущербної особистості
- •Розділ 3. Спалахи "неевклідової рефлексивності"
- •Глава 9. Органічне спотворення "підпілля" у ф. Достоєвського та відкриття "межового досвіду" антропологічної рефлексії
- •9.1. "Онто-" та "психологіка" ресентименту
- •9.2. "Нерозумність розумного?"
- •9.3. У лабіринтах "межового досвіду"
- •Глава 10. Сміх супроти відчаю підпілля
- •10.1. Сміх – особлива форма критичної рефлексії?
- •10.2. Сміх як засіб самопорятування людини
- •10.3. Онтологічні передумови сміху
- •Глава 11. Спроба альтернативи "глухим кутам" європейської антропологічної рефлексії: американський прагматизм (брати у. Та г. Джеймси, р. Рорті)
- •11.1. "Новий світ" – нова філософія...
- •11.2. Світ, відповідний темпераменту філософа
- •11.3. Соціо-особистісні витоки ідеї "плюралістичного Всесвіту"
- •11.4. Філософська спадкоємність прагматизму
- •11.5. Методологема "сумніву-віри" contra гіперактивізму Homo
- •11.6. Плюралізм раціональностей
- •Глава 12. Від межової ієрархії до гетерархії сутностей: антропологічна "подорож" р. Музиля, а. Платонова та ін.
- •12.1. Глухокутність протиставлення "буденне – вселенсько-сутнісне"
- •12.2. "Зяючі вершини" "котлованових максимів ". Безґрунтовність та "нестача речовини існування"
- •12.3. "Мерехтливість" посутніх властивостей пересічного індивіда: загроза чи порятунок?
- •Глава 13. Посутні властивості людини з огляду на достатність "речовини існування"
- •13.1. Домінування "живих сил" буття
- •13.2. Взаємодія складових "речовинності існування"
- •13.3. Можливість розузгодженості складових речовинності існування. "Чуттєво-надчуттєве" та власне плоть
- •13.4. Речовина існування та симулякри "безтілесності"
- •Глава 14. Родова бівалентність людини як вияв розмаїття "порядків буття"
- •14.1. Пастка родової всезагальності
- •14.2. Перспективність "родобівалентних" прозрінь л. Фейербаха
- •14.3. Фемінізм у контексті "десублімації": виправданість та межі
- •14.4. Інші вияви родової окремішності, споріднені зі статевою
- •Глава 15. "Сутнісні мандри" дитинства
- •15.1. Чи є "преекзистенціальна" стадія у розвитку особистості?
- •15.2. Неущербна "протоісторія". Атмосфера. Материнське і батьківське начала
- •15.3. Частково-ущербна "протоісторія". Материнська ресентиментність і батьківська компенсація
- •15.4. Батьківська ресентиментність і материнська компенсація
- •15.5. Обопільно-ущербна "протоісторія" та сублімативне її подолання
- •15.6. Творчість як сублімація ущербності "протоісторії"
- •15.7. Підпільна "протоісторія" без компенсації та її квазисублімація в "апофеозі зла" Жана Жане
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендогамних підвалин" людського в сучасній психології та психотерапії
- •16.1. Плюралізм сутнісних факторів. "Макро-" та "мікроендо-тимне"
- •16.2. Екзистенціальна психологія та психотерапія у пошуках сутнісних властивостей людини
- •16.3. Конкретні вияви екзистенціал-есенціалій, виокремлених гуманістичною психотерапією
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі
- •17.1. Медицина віч-на-віч зі стражданням як "останнім притулком одиничного"
- •17.2. Страждання, хвороба, смерть – на людському шляху чи на його "узбіччі"?
- •17.3. Ставлення до страждання на різних вікових етапах
- •17.4. Спільний життє-смертний простір як реальність людського способу буття
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації
- •18.1. Амбівалентність глобалізації
- •18.2. Парадоксальність діяльнісного самоствердження
- •18.3. Межі цілеінструменталізму та антропоцентризму
- •18.4. Глобалізація у царині "симулякрів"
- •Розділ 4. Спроба загальнотеоретичного погляду на відмінності образів людини у класичній та сучасній антропологічній рефлексії
- •Глава 19. Від "родової усезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)
- •19.1. Редукціоністський синдром
- •19.2. Сутнісне: альтернатива "високих нот" та "муніципальних доброчесностей"
- •19.3. Комунікативна раціональність як засіб подолання раціоцентризму
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності
- •20.1. Етап тяжіння до "найпершосутності"
- •20.2. Антиномійні першосутності
- •20.3. Відмова від першосутності на користь існування, котре передує сутності
- •20.4. Колізії "відчужуваної сутності"
- •20.5. Відмова від есенції навіть як "вторинної" щодо екзистенції
- •20.6. Принцип відкритого питання
- •Глава 21. Перевтілені сутнісні властивості Homo y контексті антрополого-рефлексивних замірів м. Шелера
- •21.1. Розмаїття екзистенційно-есенційного: "надсублімація" чи "урівноваження"?
- •21.2. Про підпільно-компенсаторські способи сутнісного самоствердження: антрополого-рефлексивна потуга відкриття ресентименту
- •Глава 22. Проблема сутнісного самоздійснення людини в царині "симулякрів"
- •22.1. "Хитрість розуму" чи "хитрість безуму"?
- •22.2. Симулякровий фетишизм – антропологічний виклик сьогодення
- •22.3. "Лабіринти" сутнісного самоствердження як "лабіринти" свободи
- •Глава 23. Стислі висновки: "сірим по сірому"
- •23.1. Методологічна метаморфоза уявлень про людину
- •23.2. Глухокутність людинознавчих інваріантних ситуацій
- •23.3. Промінчики надії на подолання глухих кутів
- •Розділ 5. Значущість антропологічної рефлексії для сучасних педагогічних практик глава 24. Проблеми педагогіки у світлі сучасної філософської антропології
- •24.1. Турбота про себе та соціальна адаптація індивіда
- •24.2. Спроба виокремлення наріжних антропологем самозлагоди
- •24.3. Антрополого-педагогічний зміст феноменів свободи, самості, зустрічі
- •Глава 25. Про особливості освітянського заломлення, – філософсько-антропологічної рефлексії
- •25.1. Путівці поняття "рефлексія" у тоталітарній свідомості. Пастка "масовізованої рефлексії"
- •25.2. Рефлексія у координатах ієрархізованої та неієрархпованої культур навчання
- •25.3. Ціна "прощання" з позитивними антропологемами
- •25.4. Про нагальність рефлексивної розважливості або чи радили б с. К'єркегор та ф. Ніцше, аби їх зробили обов'язковими для шкільних програм
- •Постлегомен
15.3. Частково-ущербна "протоісторія". Материнська ресентиментність і батьківська компенсація
У жодному з відомих нам спогадів герой цієї протоісторії практично не зображає матері: невротичне ставлення до світу оберталося в неї жорстокістю щодо дітей – аж до систематичного фізичного побиття.
Зате атмосферу, створювану батьком, письменник Іван Шмельов увіковіч-нює назвою повісті "Літо Господнє" з трьома розділами "Свята", "Радощі", "Скорботи" (хвороба і передчасна смерть батька). Батьківська посмішка постійно зігрівала сина, пахощі його тіла, вправність в одежі та домашньому господарюванні, талановитість у будівельних справах, вимогливе й водночас діяльно-співчутливе ставлення до інших – аж до найубогіших, стійкі ціннісні орієнтації, часто всупереч власному зискові, – кожна така особливість запала в дитячу душу назавжди. Словом, батько ставав і матір'ю...
Батьківська домівка була, фактично, і контора й майстерня, тут укладалися підряди на різні будівельні роботи – від господарчих до святково-прикрашальних (розважальні заклади тощо). Тут було також місце для серйозних дитячих ігор під турботливим та ласкавим оком колишнього батьківського помічника, який зістарився.
Тут, у цьому дворі з'являлися й закарбовувалися у пам'ять найперші й найсильніші світоглядні враження диниства. Постійна трудова коловерть: тес-
288
лярі, цеглярі, маляри, виготовляють і розмальовують щити для ілюмінації. У кладовки напхано силу чудесних декорацій з балаганів. Бруно-Шульцовим захопленням віє від Івано-Шмельовських спостережень за тим, як художники з хитрового ринку хоробро мастять величезні полотнища, витворюючи дивовижний світ чудищ та строкатих боїв. Були тут моря з китами й крокодилами, і дарошіави, і предивні квіти, і люди зі звірячими головами. Цей двір, згадує головний персонаж, "був першою прочитаною мною книгою – книгою живого, задерикуватого и барвистого слова" (Цит. за Михайловою. Иван Сергеевич Шмелев // Шмелев И.С. Лето Господне. – М., 1991. – С. 8. – Виокр. моє – В. Т.) (Русск. литература. – 1973. – №4. – С. 142).
Прихильні до дитини майстрові давали їй рубанка, пилку, сокиру, молоток, навчаючи, як "притрафлятися" на дошках поміж смолистих стружок; пригощали нехитрою сільською їжею; міцні руки візників тягнули її на конюшню, садовили на конячі спини, гладили ласкаво по голові. Тут головний персонаж пізнав пахощі робочого поту, дьогтю, міцної махорки; тут він уперше відчув тугу російської душі в пісні. "Тут я отримав найперше й найважливіше знання життя... Багато слів, багато невизначених почувань та досвіду... Тисячі поштовхів для думки. І все, що тепло тріпоче в душі, що понуджує до жалю й обурення, мислити й почувати, я отримав від сотень простих людей з мозолистими руками" (Цит. пр. – С 143).
Перші подорожі за межі домівки.
Найяскраввіші спогади – про поїздки на Москву-ріку, де у різні пори року на святки влаштовувалися гуляння, або відбувалися цілоденні полоскання білизни, або взимку різали й закладали у погреби лід для літніх господарчих потреб. Поїздки для закупівлі яблук. Поїздки на моління до Троїцько-Сергієвої лаври.
Самі засоби пересування опоетизировані дитячими спогадами: від звичайнісінького воза й саней до парадних бричок. ... Весна. З бричок стягнули величезні парусинові чохли, під котрими вони спали зиму, вони прокинулися, мерехтять лаком і пахтять, чудесно весело пахтять чимось новим і таким раді-сно-заманним! Та чим же це вони пахтять? Цього і не збагнеш – чимось таким привітно-новим, дачею, весною, дорогою, зеленими полями і чимось міцним, радісною гіркотою якоюсь, котра... – ні, то не лак. Пахнуть кучером Гаврилою, колісною маззю, парфумами – спиртом, сідлом, конякою Кавказкою й усім, що було із радощів. І ось ці радощі прокинулись. Прокинулись – і запахтіли, нагадалися: копитною маззю, шкірою, особливою, ароматною, під чорнослив із винною ягодою. Заманним та тривким скипидаром, – так би оце все дихав і нюхав!... І все те сплуталося – змішалося в радість. Я вилажу на м'яко-пружне сидіння, яке виграє, похитуючись мерехтливо, нюхаю-нюхаю-вдихаю... Зіскакую, обхожу і нюхаю, вглядаюсь, мов у люстро, у вигнутий лаковий задок. Ну звичайно ж, вона – жива, дихає, наша парадна "ільїнка". Кращої за неї і нема... (Цит. пр.-С. 516-517).
289
Не випадково, вигнаний трагічними обставинами пореволюційної пори з батьківщини до еміграції, В. Шмельов так і не зміг тут прижитися, шукаючи порятунку у подорожі душі до оніричного образу дитинства і в такий спосіб компенсуючи частково-ресентиментну ущербність ередовища, в якому закладалися найпотаємніші світо – й самоорієнтації.