Основні етапи методики аналізу фінансового стану підприємства

Рис. 9.2. Структурно-логічна схема методики аналізу

фінансового стану підприємства

Логічна послідовність початку проведення аналізу фінансового стану підприємства саме в цьому напрямку обумовлена тим, що при оцінюванні складу і структури майна підприємства визначається забезпеченість товариства основним і оборотним капіталом; наявність на його рахунках грошових коштів, необхідних для негайного погашення зобов’язань товариства по короткострокових кредиторських заборгованостях; міра забезпеченості підприємства виробничим потенціалом та ін.

Аналіз джерел фінансування майна підприємства дозволить виявити фактори, які обумовлюють збільшення або зменшення власного капіталу товариства; визначити залежність підприємства від зовнішнього фінансування його діяльності; проаналізувати ступінь фінансування основного капіталу товариства за рахунок його власного капіталу, тощо. Тобто, з метою створення загальної об’єктивної картини фінансового стану підприємства і визначення “больових точок”, які спостерігаються у його виробничо-фінансовій діяльності, проводиться аналіз динаміки складу та структури активів підприємства і джерел їхнього фінансування.

Наступним етапом методики аналізу фінансового стану підприємства є визначення міри забезпеченості його запасів основними джерелами фінансування; співвідношення між обсягами власних та запозичених коштів; здатності підприємства своєчасно погашати свої зобов’язання перед кредиторами, а також оцінювання ефективності використання оборотних коштів підприємства, яка визначається їхньою оборотністю. Тобто, на цьому етапі проведення аналізу фінансового стану визначають, в якому стані знаходяться параметри життєздатності підприємства – фінансова стійкість, платоспроможність, ефективність використання його ресурсів та капіталу, і внаслідок дії яких факторів вони погіршилися, або поліпшилися протягом досліджуваного періоду.

Після виявлення основних тенденцій у зміні виробничо-фінансової діяльності досліджуваного підприємства, формулюються висновки стосовно ефективності господарювання на ньому і враховуючі виявлені під час проведення аналізу недоліки у виробничо-фінансовій діяльності товариства, надаються рекомендації стосовно їхнього усунення.

Задля проведення на високому кваліфікаційному рівні аналізу фінансового стану підприємства (щоб такий аналіз дозволив виявити всі “вузькі місця” у господарській діяльності досліджуваного підприємства), необхідно вміти “читати” його фінансову звітність. Тому вважаємо за потрібне зупинитись на характеристиці інформаційної бази аналізу фінансового стану товариства.

Одним з основних інформаційних джерел, які використовуються при аналізі фінансового стану підприємства, є баланс (форма №1 фінансової звітності організації) (додатки А та Б). У активі балансу відображається майно, яке використовується в виробничо-фінансовій діяльності підприємства задля отримання економічних вигод. Активи підприємства (тобто все його майно) відображаються в балансі по мірі збільшення ліквідності (здатності активу трансформуватися у грошові кошти). Міра ліквідності визначається тривалістю часу, впродовж якого ця трансформація може здійснюватись, і чим менше цей період, тим краще. У складі активу балансу підприємства розрізняють необоротні активи, оборотні активи та витрати майбутніх періодів (рис.9.3).

Необоротні активи відображаються у першому розділі активу балансу. По-іншому ці активи називають ще як нерухоме майно, іммобілізовані засоби та основний капітал. У цьому розділі активу балансу відображаються нематеріальні активи підприємства, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові біологічні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи та інші необоротні активи.

Необоротні активи називають нерухомим майном, оскільки у короткостроковому періоді його практично неможливо трансформувати у грошові кошти.

У другому розділі активу балансу підприємства відображаються оборотні активи. По-іншому їх називають − поточні активи, мобільні засоби, оборотний капітал.

Виходячи з позицій аналізу балансу підприємства, оборотні активи поділяються на:

• запаси (визначаються як сума за рядками “виробничі запаси”, “поточні біологічні активи”, “незавершене виробництво”, “готова продукція”, “товари”) (рядки 100+110+120+130+140 форми №1 “Баланс”);

• дебіторську заборгованість (визначається як сума за рядками “векселі одержані”, “дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги”, “дебіторська заборгованість за розрахунками: з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, з внутрішніх розрахунків” та “інша поточна дебіторська заборгованість”) (рядки 150+160+170+180+190+200+210 форми№1“Баланс”);

Рис.9.3. Склад активів підприємства

• грошові кошти та їх еквіваленти, які поділяються на поточні фінансові інвестиції і грошові кошти, та їх еквіваленти (визначається як сума рядків “грошові кошти і їх еквіваленти у національній валюті та грошові кошти і їх еквіваленти у іноземній валюті”) (рядки 220+230+240 форми №1 “Баланс”);

• інші оборотні активи (рядок 250 форми №1 “Баланс”).

У третьому розділі активу балансу підприємства відображаються витрати майбутніх періодів.

Зазначимо, що починаючи з 1 січня 2008 року бухгалтери підприємств при складанні фінансової звітності, зокрема, балансу, повинні виділяти три складові нерухомості: інвестиційну, операційну нерухомість і необоротні активи та групи вибуття, які утримуються для продажу. Всі ці складові до 1 січня 2008 року в балансі відображались як основні засоби.

Щодо таких складових як інвестиційна та операційна нерухомість, то в П(С)БО 32 (пп. 1.4.) [52] наводяться такі їхні визначення:

Інвестиційна нерухомість − власні, або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою отримання орендних платежів та (або) збільшення власного капіталу, а не для виробництва та постачання товарів, надання послуг, адміністративної мети або продажу в процесі звичайної діяльності.

Операційна нерухомість − власні, або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою використання для виробництва, або постачання товарів чи надання послуг, або ж в адміністративних цілях.

Бухгалтери підприємств відображають балансову (залишкову) вартість інвестиційної нерухомості у самостійно вписуваному рядку 055 “Справедлива (залишкова) вартість інвестиційної нерухомості”, а балансову вартість операційної нерухомості в рядку 030 “Залишкова вартість основних засобів”.

Четвертий розділ активу, яким доповнено баланс підприємства з 1 січня 2008 року, має назву “Необоротні активи та групи вибуття” і заповнюється у вписуваному рядку 275. Згідно із п.1 розділу II П(С)БО 27 [51] необоротний актив та група вибуття визнаються утримуваними для продажу, коли одночасно виконуються всі наступні вимоги: 1) економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від їх використання за призначенням; 2) вони готові до продажу у їх теперішньому стані; 3) їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати призначення їх утримуваними для продажу; 4) умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів; 5) здійснення продажу має високу імовірність.

П(С)БО 27 зазначає, що період завершення продажу може бути продовжено на термін більше одного року в разі, якщо це обумовлено обставинами, які перебувають поза контролем підприємства, яке продовжує виконувати план продажу.

Незважаючи на те, що в П(С)БО 27 [51] вказано, що необоротні активи та групи вибуття, які утримуються для продажу, припиняють визнаватися у складі необоротних активів і на них не нараховується амортизація (що є цілком логічним з позиції бухгалтерського обліку), вважаємо, що при проведенні аналізу фінансового стану підприємства (зокрема, при оцінюванні ліквідності його балансу) ці необоротні активи та групи вибуття слід відносити до основного капіталу. Це твердження будується на тому, що кошти, які буде отримано внаслідок їх продажу, прогнозується, що надійдуть на рахунки підприємства тільки протягом року з дати визнання їх необоротними активами та групами вибуття, які утримувані для продажу. Цей період може не співпадати з датою складання балансу підприємства.

Зазначимо, що виділення трьох складових нерухомості: інвестиційної, операційної та необоротних активів та групи вибуття, дозволяє більш влучно розрахувати значення показника виробничого потенціалу підприємства.

Джерела фінансування активів підприємства, тобто його пасиви, складаються з власного капіталу (рядок 380 форми №1 “Баланс”), забезпечень наступних витрат і платежів (рядок 430 форми №1 “Баланс”), позичкових коштів та доходів майбутніх періодів (рядок 630 форми №1 “Баланс”) (рис. 9.4).

Складові власного капіталу, який показує частку майна підприємства, що фінансується за рахунок коштів акціонерів і власних коштів підприємства, такі: статутний капітал; пайовий капітал; додатковий капітал; резервний капітал; нерозподілений прибуток (непокритий збиток); неоплачений капітал; вилучений капітал.

Згідно з даними рис. 9.4. зрозуміло, що до складу власного капіталу також можна умовно віднести другий і п’ятий розділи пасиву балансу підприємства, а саме: забезпечення наступних витрат і платежів (рядок 430 форми №1 “Баланс”) та доходи майбутніх періодів (рядок 630 форми №1 “Баланс”), оскільки вони формуються за рахунок власних коштів підприємства, які отримані ним у процесіздійснення своєї виробничо-фінансової діяльності та за рахунок надходжень від держави та інших підприємств, які носять умовно безповоротний і безоплатний характер.

Рис. 9.4. Склад джерел фінансування активів підприємства

Позиковий капітал підприємства наведений у пасиві його балансу в третьому розділі “Довгострокові зобов’язання” (рядок 480) та в четвертому розділі “Поточні зобов’язання” (рядок 620). Він характеризує частку майна товариства, яка придбана за рахунок зовнішніх джерел фінансування активів підприємства.

У складі поточних зобов’язань товариства відображаються короткострокові банківські кредити і позики (рядки 500 і 510), кредиторська заборгованість та поточні зобов’язання за розрахунками. Зазвичай кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги та поточні зобов’язання за розрахунками узагальнено називають “кредиторською заборгованістю”. До неї включається сума таких складових пасиву балансу підприємства: “векселі видані”, “кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги”, поточні зобов’язання за розрахунками: ”з одержаних авансів”, “з бюджетом”, “з позабюджетних платежів”,“зі страхування”, “з оплати праці”, “з учасниками”, “з внутрішніх розрахунків” та “інші поточні зобов’язання” (від 520 до 610 рядка форми №1 “Баланс”).

За ризиковою ознакою найменш ризиковими є власний капітал та умовно прирівнені до нього забезпечення наступних витрат і платежів, та доходи майбутніх періодів. Далі йдуть довгострокові зобов’язання, оскільки вони отримані підприємством на строк, який перевищує один рік. Більш ризиковими порівняно з власним капіталом та довгостроковими зобов’язаннями є короткострокові банківські кредити і займи, оскільки термін їх надання – один рік, по закінченню якого необхідно у повному обсязі повернути кредит і відсотки за право користуватися ним. До найбільш ризикових зобов’язань відноситься кредиторська заборгованість, оскільки вона надається на дуже короткий термін (наприклад, місяць). Якщо підприємство не поверне зазначені кошти у зафіксований в договорах термін, то після трьох місяців з закінчення терміну сплати, кредитори мають право подати на підприємство-боржника в суд і ініціювати процедуру банкрутства.

Після надання характеристики статей активу і пасиву балансу, перейдемо до висвітлення особливостей методики аналізу складу і структури майна підприємства та джерел його фінансування.