7.3.5. Методика аналізу прямих витрат на оплату праці

У більшості галузей промисловості витрати на опла­ту праці мають другу за значенням частку в виробничої собівартості про­дукції (див.табл.7.6). Проте загальновідомий принцип випереджуючого зростання середньої продуктивності праці щодо приросту середньої заробітної плати, що забезпечує правильні співвідношення між грошовими доходами та товарною масою, зниження собівартості продукції, зростання накопичень, оказує суттєвий вплив на рівень темпів розвитку суспільного виробництва. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти першочергову увагу.

Оплату праці аналізують у двох напрямах:

1. аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на виробництво на підставі спеціальної статистичної фор­ми (1-ПВ „Звіт з праці”);

2. аналіз оплати праці за окремими статтями каль­куляції.

Відхилення у витратах на оплату праці за даними ф № 1-ПВ та „Зведеної калькуляції собівартості продукції” відображають перевитрати, або економію на оплату праці робітників, які зайняті в основній діяльності. Невідповідність між відхиленням по статті „ Заробітна плата” в собівартості продукції та показниками про використання фонду оплати праці робітників може бути покликано не тільки перевитратами (чи економією) , а й змінами у структурі продукції та змінами залишків незавершеного виробництва. Слід також мати на увазі, що у ф.№1 –ПВ відображено фонд заробітної плати всіх робітників основної діяльності, а у статті калькуляції – тільки основних робітників. Тому це відхилення не відповідає тому, яке може бути встановлено під час аналізу використання фонду заробітної плати. Коли за даними калькуляції та ф. № 1-ПВ визначають (хоча й у різних сумах) відхилення однакового напряму ( перевитрати чи економію), тоді, ігноруючи сумові розбіжності, ці відхилення тлумачать одними і теж самими причинами. Коли відхилення різні – слід використовувати дані ф.№ 1-ПВ та результати її аналізу.

Структурно-логічна схема факторного аналізу прямих витрат на оплату праці наведена на рис.7.5. Організація аналізу та методика визначення впливу чинників аналогічна організації та методиці аналізу прямих матеріальних витрат.

Рис.7.5. Структурно-логічна схема факторного аналізу

прямих витрат на оплату праці

З інших комплексних витрат, які включають до виробничої собівартості продукції виділяють як самостійні: втрати від браку, витрати на підготовку і освоєння нової продук­ції, нової технології, техніки; витрати на гарантійний ремонт, га­рантійне обслуговування продукції, науково-дослідні роботи.

Для визначення відхилень виробничої собівартості продукції за цими статтями витрат використовуються дані аналітичного обліку наведених статей калькуляції, що дозволяє обчислити суму, напрямок змін, їх причини, винних у перевитратах, а також визначити резерви зниження операційних витрат основної діяльності.

7.3.6. Методика аналізу непрямих витрат

Відповідно діючої практиці обліку витрат підприємства згідно П(С)БО 16 „Витрати” економічний аналіз непрямих витрат здійснюється у двох напрямках:

- у відповідності з показниками виробничої діяльності підприємства (виробничою собівартістю продукції);

- відповідно до періодів діяльності.

До непрямих витрат, як частки виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), належать змінні загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати ( див.рис.7.3).

До непрямих витрат, які пов’язані з управлінням та обслуговуванням всієї операційної діяльності належать „адміністративні витрати”.

„Загальновиробничі витрати” відображають витрати на утримання і експлуатацію обладнання та цехові витрати. „Адміністративні витрати” – витрати на управління підприємством та витрати невиробничого призначення.

Ці витрати носять комплексний характер, об’єднують в своєму складі різні, за зв’язком із обсягом виробництва, витрати, мають особливості включення у собівартість товарної продукції та собівартість окремих видів продукції.

Кожна стаття складається з окремих елементів, що обумовлено необхідністю планування та обліку цих витрат за статтями калькуляції й подвійного відображення у звітності, як самостійних статей калькуляції і кошторису витрат.

У складі загальновиробничих витрат значну питому вагу мають витрати на утримання та експлуатацію обладнання, які за економічним змістом є основними, а за зв’язком з обсягом виробництва є умовно – змінними.

Для аналізу умовно - постійних та умовно - змінних витрат застосовується різна методика. За умовно – постійними витратами визначається лише абсолютне відхилення, як різниця між фактичними витратами і плановими. Зміну умовно – змінних витрат характеризує відносне відхилення, яке розраховується в два етапи:

1.Визначається сума скорегованих витрат на відсоток виконання плану випуску продукції.

2.Фактичні витрати порівнюються зі скоригованими і визначається економія чи перевитрати.

Для розрахунків використовуються дані кошторису.

Обсяг розподілених загальновиробничих витрат в собівартості одиниці продукції прямо залежить не лише від кош­торису та його виконання, а й від застосованої методики їх роз­поділу:

• пропорційно кошторисним (нор­мативним) ставкам;

• верстато-машино-годинам роботи обладнан­ня;

• техніко-економічним коефіцієнтам;

• витратам на обробіток;

• основній заробітній платі виробничих робітників.

Отже, оцінюючи базу розподілу витрат, необхідно вибирати оптимальний варіант з урахуваннях специфіки галузі.

Статті „Адміністративних витрат” мають характер умовно – постійних витрат, тобто вони умовно не залежать від змін обсягу виробництва продукції та основної діяльності підприємства. Їх аналіз проводиться порівнянням фактичних адміністративних витрат з даними кошторису. Для розрахунків використовуються дані про виконання кошторису адміністративних витрат.

Під час аналізу непрямих витрат визначають також динаміку і напрямок зміни витрат на одну гривню продукції, виконання кошторису з кожного виду витрат.

Сучасний економічний аналіз, який направлений на пошук оптимальних управлінських рішень, основним в оцінках рівня витрат визначає позитивну еластичність до зміни фінансових результатів. Тобто, якщо приріст фінансових результатів випереджає приріст непрямих витрат, то такі зміни є цілком доцільними.

Визначення оптимальності рівня витрат залежить також від умов зовнішнього середовища. В аналітичних дослідженнях необхідно вирішувати задачі оцінювання еластичності впливу державного регулювання економічних процесів, зміни об’єктів та нормативів оподаткування, обмеження зовнішньоекономічної діяльності та митної политики, сприяння підприємництву та забезпеченню інвестиційної привабливості, валютного регулювання та т.ін.

Наступний етап аналізу передбачає дослідження причин, що зумовили абсолютне та відносне відхилення непрямих витрат на підприємстві загалом і за кожною статтею витрат. Як невикористані резерви зниження витрат можна розглядати непродуктивні витрати та втрати, перевитрати за рахунок необґрунтованості плану та неправильне віднесення витрат на відповідні статті, порушення у виконанні плану капітальних вкладень та збільшення рівня витрат. Одночасно, визначається , чи нема нераціональної економії за такими витратами, як „охорона праці”” техніка безпеки”, „раціоналізаторство та винахідництво” тощо. Більш детальні причини можуть бути встановлені під час розгляду первинної документації.

До витрат періоду окрім адміністративних відносяться „Витрати на збут” та „Інші операційні витрати”.

„Витрати на збут” відображають витрати пов’язані з реалізацією продукції та носять умовно – змінний характер. Аналіз проводиться за методикою аналізу умовно – змінних статей загальновиробничих витрат. Але з тою різни цією, що витрати на збут пов’язані не з обсягом виробництва, а з обсягом реалізації продукції. Тому ці витрати за кожною статтею коригуються на відсоток виконання плану реалізації за плановою виробничою собівартістю продукції. Для визначення цього відсотку використовуються дані ф. №2 „Звіт про фінансові результати” та розрахунки планової та планової на фактично реалізовану продукцію виробничої собівартості. Під час визначення невикористаних резервів зниження операційних витрат за рахунок витрат на збут, слід пам’ятати, що збільшення витрат на маркетингові дослідження, вивчення ринків збуту, рекламу і навіть на ергономічну та естетичну упаковку продукції зазвичай окупаються збільшенням обсягу продаж.

Остання складова суми операційних витрат основної діяльності – це „Інші операційні витрати”, облік яких ведеться за субрахунками, які відображають витрати операційної діяльності підприємства, крім тих, які віднесені до розглянутих вище статей. Під час їхнього аналізу співвідносяться фактичні та заплановані суми, визначається економія чи перевитрати, причини, винні в цьому, обчислюються резерви подальшого їх зменшення.