Література

1. Аркин Е. А. Ребенок в дошкольные годы. / Под ред. А. В. Запорожца и В. В. Давидова. – М.: Просвещение, 1968.

2. Бабина Г. В., Сафонкина Н. Ф. Обследование слоговой структуры слова и предпосылок ее развития у младших дошкольников с общим недоразвитием речи. // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. – 2002. – № 4.

3. Бельтюков В. И. Об усвоении детьми звуков речи. – М.: Просвещение, 1964.

4. Богуш А. М. Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку: Навчальний посібник – Київ: Видавництво Дім “Слово”, 2003.

5. Заплатна С. М. Характеристика порушень складової структури слова у дітей із загальним недорозвиненням мовлення. // Дошкільна освіта: Науково-практичний журнал Запорізьського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. – №2. –2005р. – 2005. – С. 39-50.

6. Есечко Л. Б. Формирование правильного слогового состава слова в произношении детей с общим недоразвитием речи в приготовительном классе. // Дефектология. – 1974. – № 3.

7. Маркова А. К. Психология усвоения языка как средства общения. – М.: Педагогика, 1974.

8. Рыбина Э. Работа над слогоритмической структурой слова на логопедических занятиях // Начальная школа. – 1990. – № 1.

9. Соботович Е. Ф. Нарушение речевого развития у детей и пути их коррекции. – К., 1995.

УДК 376.37-053.4

Засвоєння синонімії дошкільниками із знм Людмила Трофименко31

Проблема розвитку значення слова у дітей привертала увагу багатьох вчених (Л. С. Виготський, О. О. Леонтьєв, Н. В. Уфімцева, О. М. Шахнарович, Д. Палермо, Є. Ф. Соботович та ін.). Розвиток орієнтування на значення слова відіграє важливу роль у мовленнєвому розвитку дитини дошкільного віку, є одним із шляхів засвоєння системи рідної мови, особливо у процесі підготовки до шкільного навчання. Слова як знаки системи мови, що позначають об’єкти дійсності, володіють багатозначністю, полісемією, вступають в різні семантичні відношення (синонімічні, антонімічні тощо). У роботі над смисловою стороною багатозначного слова доцільно одночасно використовувати синоніми та антоніми. Оскільки кожне із значень багатозначного слова може співвідноситися з різними синонімами та антонімами, використовуючи їх підбір, можна підвести дітей до розрізнення, уточнення та розуміння різних значень слова [2].

У процесі словникової роботи велике значення має розділ з розвитку синонімі як лексико-семантичного явища. Синонімами в мовознавстві називають слова (переважно однієї частини мови) або їхні окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, словотворчі типи, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що… мають тотожні або майже тотожні значення [1]. В основу визначення синонімів кладеться або тільки семантична близькість слів, або тільки тотожність, або обидві ці ознаки. Синонімія – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми. Головне явище у синонімії – переключення в значенні знаків з одного змістовного аспекту на інший, а саме переключення когнітивного змісту знаку в план прагматичний [3].

Опорним, стрижневим членом синонімічного ряду є його домінанта – слово, найуживаніше серед інших, звичайно стилістично нейтральне і таке, що найточніше і найповніше виражає значення всього ряду, та обирається як представник головного значення, підпорядковує додаткові значення. Слова в ряду мають бути синонімічними не тільки щодо домінанти, а й між собою (говорити – казати, сказати; іти – ходити, піти тощо).

Згідно з існуючими програмами навчання і виховання дошкільників, традиційна робота з розвитку лексики у спеціальних та масових дошкільних навчальних закладах спрямована, в основному, на засвоєння різних типів лексичного значення слів (синонімічних, антонімічних, багатозначних, переносних тощо). Обсяг лексикону, навички словотвору, а також наявність слів із вище згаданими значеннями є критеріями оцінки лексичного запасу дитини. Нарощування лінгвістичних одиниць відбувається у процесі вивчення лексичних тем (“Овочі”, “Транспорт”, “Тварини”, “Меблі” тощо). Усі ці напрями корекційної роботи з розвитку словника представлені в несистематизованому вигляді, як окремі, хоча важливі та необхідні, фрагменти загального процесу навчання дітей мови, розвитку мовлення і мовленнєвого спілкування. Але вони мають стати основою для вирішення іншого завдання – засвоєння семантичної структури слова, розвитку узагальнювальної функції слова на всіх етапах його формування ([4]).

Засвоєння різних лексико-семантичних явищ у процесі розвитку узагальнювальної функції слова можливий тільки тоді, коли дитина накопичила відомий запас уявлень про окремі предмети. Цей перехід вимагає спеціального навчання дітей того, як потрібно виділяти в різних предметах суттєві ознаки. Для уточнення та систематизації, а також для активізації словникового запасу дітей, для розвитку умінь розрізняти та об’єднувати в різних предметах суттєві ознаки використовуються логічні вправи різних видів: впізнавання та називання предметів, виділення ознак предметів; порівняння предметів (знаходження подібності та відмінності); узагальнення та угрупування. Таким чином, рушійною силою тут виступають розумові операції порівняння, співставлення, рівень розвитку яких є критерієм оцінювання словника дітей.

Робота над синонімами допомагає досягти точності в розумінні різних відтінків значення слова, привчає дітей вдумуватися в зміст уживаних слів, семантично правильно будувати словосполучення, вибирати найбільш точне слово й уникати повторень у мовленні. Так, діти, які хочуть назвати предмети великого розміру, говорять “великий”, “дуже великий”, та навіть “дуже-дуже великий”, але рідко “величезний”, хоча це слово їм зрозуміло. Та справа тут не тільки у обмеженості словника, а ще і в тому, що діти не звикли користуватися багатством рідної мови [5]. Як показують численні дослідження дитячого мовлення, використання слів синонімічного ряду утруднює дитину ще й тому, що вона погано орієнтується в їх смислових відтінках. Це деякою мірою вказує на те, що у роботі з синонімами необхідно звертати увагу дітей не тільки на схожість, близькість значень, але і на відмінність.

Наукові джерела зазначають, що словник дітей з вадами мовлення обмежений, часто неточний, власні висловлювання не забарвлені словами, схожими за значенням [4, 5, 6 тощо]. Хоча, за даними нашого дослідження, значні труднощі у добрі синонімів виникають у дітей п’ятого року життя як порушеним, так і з нормальним мовленнєвим розвитком. Лише 25,5% дітей із ЗНМ II-III рівня та 73% дітей з нормальним розвитком мовлення добирають слова правильно (бідний–небагатий, нещасний; свіжий–гарячий, смачний).

Зазначені труднощі пояснюються кількома факторами:

– ступінь ідентичності значення слів-синонімів є неоднозначною – від абсолютної синонімії, при якій можлива повна взаємозамінність слів (пательня-сковорідка, літак-аероплан, дивитися-глядіти, майдан-площа), до відносної синонімії, при якій спільність значення проявляється лише у певних контекстах (рожеві щоки – рум’яні щоки, рожева хустка – рум’яний пиріжок, іде людина – крокує людина, іде годинник). Цей фактор викликає труднощі вживання відносних (неповних) синонімів у зв’язку із недостатньою диференціацією їхніх семантичних ознак;

– патологічна генералізація синонімії на подібні, але не синонімічні семантичні явища, що призводить до змішування (взаємозамінності) слів, близьких за значенням, які не є синонімами (мити – прати, кусати – гризти, сапати – копати, спить – лежить);

– труднощі актуалізації слів з однаковим або схожим значенням (навіть за умови розуміння слів-синонімів).

Процес актуалізації значною мірою залежить від того, до якого слова необхідно знайти синонім. Значно легше дібрати синонім у вигляді слова-домінанти до форм слів, що не є домінуючими (хворий (домінанта) -нездоровий, високий (домінанта) – довготелесий тощо).

Організація роботи над розумінням і засвоєнням синонімічних значень відбувається у наступній послідовності.

1.Засвоєння та диференціація значення слів-синонімів та слів, які близькі за значенням, але не є синонімами (спить-лежить, миє-пере, везе-несе).

2.Актуалізація слів, синонімічних до заданого значення: спочатку до не домінантних синонімів (наприклад, хоробрий-сміливий, дужий-сильний), а потім до синонімів-домінант (наприклад, хворий-нездоровий, низький-невисокий).

3.Уточнення та диференціація значень відносних синонімів і їх вживання на практичному рівні (рожева хустка-рум’яне яблуко); вибір потрібного слова із ряду, запропонованого педагогом, розвиток лексичної сполучуваності слів (як правильно сказати: подушка м’яка, подушка пухнаста).

У ході виконання спеціально дібраних завдань та вправ, що сприяють переводу слів із пасивного в активний словник, у дітей виробляється звичка правильно вживати відомі їм слова, підвищується довільність, усвідомленість побудови висловлювання [4, 5, 6, 7 тощо]. Метою таких завдань є формування, уточнення, розширення та диференціація смислів різних слів або типів лексичних значень, зокрема синонімічних, та відпрацювання норм їх лексичної сполучуваності.

1. Засвоєння та диференціація значень слів-синонімів та слів, які близькі за значенням, але не є синонімами. Цьому процесу сприяють вправи на розрізнення дій, що позначають схожі ситуації.

1.1.Показати на малюнку:

– Дідусь лежить на дивані. – Хлопчик спить (уночі).

– Таня миє вікно. – Таня пере білизну.

– Сашко везе Олю на велосипеді. – Оля несе сумку.

1.2.Показати на малюнку:

– хто спить, а хто лежить;

– хто миє, а хто пере;

– хто везе, а хто несе.

1.3.Гра “Що ми будемо робити?” Діти вибирають малюнки, на яких зображені предмети, необхідні для названої педагогом дії:

– різати – пиляти (хліб, дрова);

– мити – прати (вікно, речі);

– підмітати – чистити (віник, взуттєва щітка);

– сапати – копати (сапка, лопата).

Варіант гри “Чим ми будемо робити?”

– шити – в’язати (голка, спиці);

– різати – пиляти (ніж, пилка).

1.4. За цими ж малюнками діти називають виконувані дії, використовуючи словосполучення (дівчинка везе коляску, мама несе сумку, мама ріже хліб, тато пиляє дрова, бабуся шиє, бабуся в’яже тощо).

2. Актуалізація слів, синонімічних до заданого значення (з опорою на наочність). Такі завдання краще виконувати на конкретних текстах. Вони полегшують дітям розуміння значення заданих слів на практичному рівні.

2.1. Спочатку дітей вчать виділяти з контексту необхідні слова-синоніми.

Педагог читає казку “Два приятелі”, інтонаційно виділяючи слова приятелі-друзі, після чого просить відповісти на запитання: Як у казочці назвали Мухомора і Маслюка? (Приятелі, друзі).