Академія педагогічних наук України
ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ
Теорія і практика сучасної логопедії
Збірник наукових праць
Випуск 3
Актуальна освіта
2006
УДК 376.36(06)
ББК 74.37я54
Редакційна колегія:
Бондар В. І., д. пед. н., проф., дійсний член АПН України;
Данілавічютє Е. А., к. пед. н.;
Засенко В. В., д. пед. н., ст. н. сп.;
Соботович Є. Ф., д. пед. н., проф., член-кор. АПН України;
Тарасун В. В., д. пед. н., проф.;
Тищенко В. В., к. пед. н., ст. н. сп. (відповідальний за випуск);
Шеремет М. К., д. пед. н., проф.
Друкується за рекомендацією вченої ради Інституту спеціальної педагогіки АПН України Протокол №9 від 23 листопада 2006 р.
Точки зору авторів публікацій та редакційної колегії можуть не співпадати
З питань публікації та придбання звертатися:
Лабораторія логопедії
Інститут спеціальної педагогіки АПН України 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9
або
www.logopedia.nm.ru
Теорія і практика сучасної логопедії: Збірник наукових праць: Вип. 3. – К.: Актуальна освіта, 2006. – 148 с.
ISBN 966-8663-13-6
У збірнику представлено матеріали наукових досліджень присвячених проблемі вивчення, діагностики, попередження та корекції порушень мовленнєвого розвитку у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Для логопедів, вчителів-дефектологів, спеціальних та загальноосвітніх дитячих садків і шкіл, студентів педагогічних університетів.
УДК 376.36(06)
ББК 74.37я54
ISBN 966-8663-13-6 © Інститут спеціальної педагогіки АПН України, 2006
Теоретичні та експериментальні дослідження в логопедії
УДК 376.1 – 056.264:001.4
Недорозвиток та недорозвинення: фрагмент лінгвістичного аналізу деяких логопедичних термінів Владислав Тищенко, Олександр Скопненко
Українська термінологія наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. активно розвивається, хоч багато її здобутків іноді опиняється в площинах критики або контроверсійного сприйняття. Усталення терміносистем у різних галузях наук спонукає не тільки до ретельного аналізу принципів адаптації запозичених чужомовних термінів, але й неминуче підштовхує до пошуків та опису в спеціальних виданнях найменших значеннєвих нюансів уживаних українських термінів.
Проблема уніфікованості, стійкості, коректності термінологічної системи важлива для кожної науки. Адже це – запорука точності наукового дискурсу, важливий засіб для уникнення неоднозначності тлумачень тощо.
Низка педагогічних наук сьогодні переживають доволі складні процеси трансформування термінологічної системи, що пов’язано з гуманізацією освітнього простору. Відповідно до вимог часу та під впливом різноманітних міжнародних угод, підписаних Україною за роки її незалежності, педагогічна наука та практика змінює свою парадигму з постоталітарної на гуманістичну.
Зазначені процеси особливо помітними в спеціальній педагогіці та спеціальній психології – науці, предметом вивчення якої є теорія і практика спеціальної освіти осіб з порушеннями психофізичного розвитку. Щоб зрозуміти глибину зазначеної проблеми, наведемо лише деякі терміни, що зазнали трансформації протягом останніх 10–15 років:
дефектологія1 → спеціальна педагогіка і спеціальна психологія;
дефектологія → корекційна педагогіка і спеціальна психологія;
спеціальна педагогіка = корекційна педагогіка;
аномальні діти → діти з порушеннями психофізичного розвитку;
аномальні діти → діти з особливими (освітніми) потребами;
аномальні діти → діти з обмеженими можливостями здоров’я;
аномальні діти → діти з порушеннями фізичного та (або) розумового розвитку;
аномальні діти → неповносправні діти;
діти з порушеннями психофізичного розвитку = діти з порушеннями фізичного та (або) розумового розвитку = діти з обмеженими можливостями здоров’я.
Звичайно, такі різнопланові та неоднозначні зміни термінологічного апарату призводить до низки труднощів у науковому спілкуванні, тим паче що в більшості випадків терміни, які прийшли на зміну старим, не завжди точно відображають означувані ними явища.
У цій статті ми спробуємо проаналізувати лише деякі терміни, що широко використовується в галузі спеціальної педагогіки – логопедії (науці про закономірності порушеного мовленнєвого розвитку, методи діагностики, корекції та попередження вад мовленнєвої діяльності у дітей та дорослих).
До числа найбільш розповсюджених патологій мовлення в дітей дошкільного й молодшого шкільного віку належить група „різних складних розладів, при яких порушується формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до її звукової і значеннєвої сторони, при нормальному слухові й інтелекті”, що російською мовою позначається терміном „общее недоразвитие речи” 2, 4.
Адаптуючи це поняття до українськомовного наукового континууму, з середини 90-х років XX ст. в логопедичній літературі починають паралельно вживати два терміни: загальний недорозвиток мовлення та загальне недорозвинення мовлення, що вносить певну плутанину в тлумаченні різних нормативних документів, формулювання записів у рішеннях психолого-медико-педагогічних консультацій, у використанні зазначених термінів у науковій літературі, під час викладання логопедичних дисциплін у вищих навчальних закладах тощо.
Наведемо лише деякі приклади. Понятійно-термінологічний словник „Спеціальна педагогіка” 9 фіксує лише термін „загальний недорозвиток мовлення”, проте у статті, присвяченій тлумаченню поняття алалія (одне з порушень мовленнєвого розвитку, яке позначається терміном загальний недорозвиток мовлення), зазначається, що алалія – це „відсутність або недорозвинення експресивного чи імпресивного мовлення…”. На подібні неузгодження можна натрапити й на сторінках збірників наукових праць, фахових періодичних видань.
При цьому на користь свого варіанта його прихильники наводять переконливі доводи, що нерідко мають характер панфілософічних.
Спробуємо розглянути обидва терміни з позицій лінгвістичного аналізу.
Означену проблему могло б відразу вирішити звернення до „Словника української мови”, який тлумачить:
недорозвиток – те саме що недорозвинення;
↓
недорозвинення – дія за значенням недорозвиватися, недорозвинутися;
↓
недорозвиватися, недок.; недорозвинутися, док. – зупинятися або затримуватися в своєму розвиткові, рості; не досягати повного розвитку (Колосся, уражених рослин стебловою сажкою рослин недорозвивається.) 6, с. 298.
Проте навіть побіжний аналіз наводить на певні сумніви щодо такого трактування:
1) видається помилковим, що іменник недорозвинення утворений від дієслова недоконаного виду недорозвиватися, адже таким мав би бути іменник недорозвивання;
2) не точним, на нашу думку є й те, що слова недорозвиток та недорозвинення у словнику пов’язують лише зі зворотними дієсловами недорозвиватися та недорозвинутися, залишаючи поза увагою дієслова розвивати та розвинути.
3) незрозуміло, чому у тлумаченні слів недорозвиватися та недорозвинутися вказано, що вони позначають лише дію, хоч у наведеному в словнику прикладі ці слова позначають процес2.
Саме сукупність цих неточностей викликає сумнів стосовно правильності зроблених у словнику посилань та змушує шукати інші підходи щодо тлумачення понять недорозвиток та недорозвинення.
Щоб уникнути будь-якого суб’єктивізму, ми пропонуємо проаналізувати семантику цих термінів двома різними способами:
1. Перший спосіб семантичного аналізу понять недорозвиток та недорозвинення .
1.1. Іменники недорозвиток та недорозвинення належать до одного типу префіксальних дериватів з префіксом недо- (зі значенням неповноти дії, стану або якості, які виявляються в процесах, ознаках і предметах), й утворені, відповідно, від іменників розвиток та розвинення. Тому подальший аналіз ми спрямовуємо на з’ясування походження та семантики останніх.
1.2. У сучасній українській літературній мові іменник розвиток функціонує зі значеннями: 1) дії за значенням розвивати і розвиватися (розвиток мовлення дитини – основне завдання логопедичної роботи; важливою передумовою успішного навчання є розвиток в учнів навичок читання та письма на уроках навчання грамоти; мовленнєвий розвиток дитини проходить без особливостей); 2) процесу, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого (період найбільш інтенсивного мовленнєвого розвитку дитини – перші чотири роки її життя); 3) наслідку процесу (нормальне функціонування мовно-слухового та мовно-рухового аналізатора та основних пізнавальних процесів забезпечують повноцінний мовленнєвий розвиток дошкільника; сучасні здобутки в галузі мовознавства, педагогіки, психології, психо- та нейролінгвістики привели до високого розвитку наукових уявлень про мовлення як специфічну форму діяльності); 4) ступеня освіченості, культурності, розумової, духовної зрілості (практика може дати студентам багато розвитку; дати загальний розвиток) 7.
1.3. Іменник розвинення утворений за допомогою суфікса -ення від дієслова доконаного виду розвинути, виступає зі значенням дії (Лише у процесі логопедичної роботи вдалося досягнути необхідний для шкільного навчання дитини рівень розвинення її мовлення).
1.4. Спільною семою з іменниками розвиток та розвинення поєднані також слова: розвинення, розвивання, розвиненість, розвинений, розвинутий.
Іменник розвинення утворений за допомогою суфікса -ення від дієслова доконаного виду розвинути, виступає зі значенням дії.
Розвивання функціонує з морфом -ння й має значення дії, але цей дериват співвідносний з дієсловом недоконаного виду розвивати. Крім того, він зберігає суфікс дієслівної основи -ва-. Відомо, що словотвірні типи з суфіксом -ння (-ання, -яння, -ення, -іння, -ування, -ювання, -овання) належать до основного масиву українських віддієслівних іменників, які виступають із загальним значенням опредметненої дії (процесу) [3, с. 73].
Іменник розвиненість мотивований дієприкметником розвинений. Суфікс абстрактної ознаки -ість (-ність) є одним з найпродуктивніших не тільки в українській, але й в інших східнослов’янських мовах [3, с.68–70]. Відомо, що іменники з таким формантом, похідні „від неад’єктивованих дієприкметників мають лексико-граматичне значення стану, від ад’єктивованих – набувають значень якості або властивості (пізнаваність, відкритість, значимість, летючість)” [1, с. 46–47]. Лексема розвинений (варіант – розвинутий) уживана як дієприкметник, а також у значенні прикметника [3, с. 114].
Рис. 1. Семантичний аналіз понять недорозвиток та недорозвинення: перший спосіб (стрілками позначено напрям аналітичної дії)
1.5. Отже, якщо фахівцям-логопедам треба підкреслити дію, процес (безвідносно до її завершеності / незавершеності), процес мовлення, його наслідок, то варто використовувати термін розвиток. Коли виникає потреба наголосити на завершеності дії, доцільно вживати одиницю розвинення. Розвивання буде доречним у контексті, що передбачає вказівку на незавершеність дії. Іменник розвиненість можна використовувати для характеристики стану та якості мовлення (див. рис.1).
2. Другий спосіб семантичного аналізу понять недорозвиток та недорозвинення.
2.1. Див. пункт 1.1.
2.2. Див. пункт 1.2.
З огляду на поставлену проблему найбільш вагомими для нас є значення 1–3, що безпосередньо можуть бути використані на означення психолого-педагогічних явищ: розвиток мовлення, мовленнєвий розвиток.
2.3. Іменник розвинення позначає дію за значенням розвинути 8, с. 631.
2.4. Як бачимо, перша відмінність полягає в обсязі семантики іменників розвиток та розвинення.
Іменник розвиток позначає і дію, і процес, і наслідок процесу, і ступінь вияву певної якості. Натомість іменник розвинення функціонує лише у значенні дії.
2.5. Наскільки принциповою є ця відмінність, простежимо на основі порівняння понять дія та процес.
З дев’яти значень іменника дія, що наводяться у „Словнику української мови”, лише перше може бути зіставлене з психологічними та педагогічними явищами:
1) робота, діяльність, здійснення чого-небудь (він вимагав дії, а не пасивного сидіння на місці). У цьому значенні можуть використовуватись і іменники розвиток та розвинення (на уроках української мови проводиться робота з розвитку мовлення дітей-логопатів; одним з напрямів педагогічної діяльності вихователя є розвинення мовлення дітей дошкільного віку) 5, с. 311.
Зазначимо лише, що описане значень поняття дія передбачає наявність активного суб’єкта, який власне цю дію виконує. Саме тому іменники зі значенням дії (у тому числі й розвиток та розвинення) можуть бути використані для позначення цілеспрямованої усвідомленої діяльності учителя, логопеда, вихователя психолога та ін.
Іменник процес позначає „послідовну зміну станів або явищ, які відбуваються закономірним порядком, хід розвитку”3 7, с. 343 (пізнавальний процес, процес становлення та розвитку особистості) Таке саме значення має й іменник розвиток у значенні 2 (розвиток мовлення в онтогенезі, особливості мовленнєвого розвитку у дітей з порушеннями психофізичного розвитку висвітлені у численних логопедичних та психологічних дослідженнях).
Отже, поняття процес відображає послідовну зміну станів та явищ, яка не вимагає обов’язкової участі активного суб’єкта, тобто належать до сфери об’єктивних реалій.
Оцінюючи стан мовлення дитини, логопед вивчає саме такий спонтанний розвиток дитини та його об’єктивні показники (наявність порушень звуковимови, стан словника, особливості граматичної будови мовлення, стан пізнавальних процесів, що забезпечують формування мовленнєвої функціональної системи тощо), і аж ніяк не ту систему педагогічних впливів, які щодо цієї дитини здійснюються.
Тому на означення об’єктивних процесів у логопедії цілком логічно вживають термін розвиток: мовленнєвий розвиток дитини, затримка мовленнєвого розвитку. Використання в цих контекстах терміна розвинення є неправильним і нелогічним.
2.6. З’ясувавши відмінність у семантиці слів розвиток та розвинення, повернемось до предмета нашого аналізу: понять недорозвиток та недорозвинення.
Ураховуючи зазначене, поняття недорозвиток може позначати неповноту, незавершеність і цілеспрямованої дії, і процесу розвитку дитини в онтогенезі. Саме в останньому значенні поняття недорозвиток може використовуватись на означення неповноти, незавершеності процесу мовленнєвого розвитку дитини, що позначається поняттям загальний недорозвиток мовлення.
Іменник недорозвинення означає лише неповноту дії як цілеспрямованого акту, а поняття недорозвинення мовлення, відповідно, –результат неповної (незавершеної або неякісної) дії, роботи, яку проводив логопед, і яка була спрямована на розвиток мовлення. тобто слугує оцінкою не процесу спонтанного розвитку мовлення дитини, а скоріше педагогічної діяльності логопеда, учителя, вихователя (див. рис.2).
Рис. 2. Семантичний аналіз понять недорозвиток та недорозвинення: другий спосіб (стрілками позначено напрям аналітичної дії)
Отже, на позначення дії можуть бути використані обидва поняття: розвиток (і розвинення) мовлення на уроках української мови, корекційний розвиток (і розвинення) мовлення як одне із завдань логопедичної роботи.
Недорозвинення означає незавершеність такої дії, тобто позначає розпочату, але не завершену педагогом роботу з розвитку (корекції) мовлення, не процеси психічного розвитку дитини, а недоліки в роботі педагога.