1) Предмет та функції економічної теорії. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії. Питання предмету економічної теорії є дискусійним в економічній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. Джерела такого бачення чітко простежуються у Анна Р.Ж.Тюрго, Адама Сміта і Альфреда Маршалла. Предметом економічної теорії є відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва з приводу ресурсів з метою задоволення потреб як окремого індивіда так і суспільства в цілому. Економічна теорія як універсальна наука виконує ряд функцій: теоретико-пізнавальну (виявлення і пізнання економічних законів, категорій та тенденцій економічного прогресу); практичну (розробка принципів і методів раціонального господарювання); методологічну (виступає теоретичною основою для системи конкретно-економічних наук); виховну (формування сучасного економічного мислення та раціональної економічної поведінки); прогностичну (обґрунтування планів і прогнозування перспектив економічного розвитку).

2) Методи та засоби економічного дослідження. Методи екон.дослід. – це сукупність інструментів та заходів за допомогою яких пізнаються екон. процеси та явища. Основний метод – наукова абстракція(мислене очищення уяви дослідника від всього другорядного та неосновного і зосередження його уваги на базовому, головному, на тому, що стосується об’єкта дослідж. Допоміжні методи - індукція,дедукція,синтез,аналіз,моделювання,порівняння, аналогія,гіпотеза. Засобами економічного дослідження виступають такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.

3) Економічні закони та категорії. Екон. закони відображають логічні, об’єктивні, причинно-наслідкові, такі, що постійно повторюються взаємозв’язки та взаємозалежності між ек. процесами та явищами. Класифікація ек.законів: всезагальні(діють на будь-якому етапі розвитку суспільства); загальні(діють протягом декількох істор. етапів розвитку суспільства); специфічні (діють протягом тільки одного істор.етапу); стадійні(діють протягом деякої фази певного істор.періоду). Ек.закони формулюються за допомогою ек.категорій – це сталі,логічні,стаслі поняття,Які виражають властивості ек.процесів та явищ,наприклад: ціна,вартість,доходи,податки.

4) Економічна теорія та економічна політика. Завдання економічної теорії в умовах перехідної економіки України. Економічна політика – це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток нац..науки в інтересах усіх соц.груп суспільства. Цілі ек.політики: 1)мета ек.зростання 2)мета ефективної зайнятості(передбачає активну ек.політику держави);3)мета зростання ек.ефективності;4)мета стабільного рівня цін;5)мета захисту і підтримання кокурентного господарського порядку(досягається заходами антимонопольної політики);6)мета соц..безпеки і стабільності;7) мета рівноваги зовнішньоторговельних операцій платіжного балансу,ефективного курсу нац..валюти. Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в реальній економіці. Еконо-мічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економіч-ного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економічна політика не може без залучення еконо-мічної теорії. Економічна теорія повинна допомогти суспільству вирішити три головних завдання:1) які товари і послуги необхідно виготовляти і в якій кількості;  2) як ці товари і послуги треба виробляти;  3) для кого виробляти.

5) Потреби та споживчі блага. Класифікація потреб. Закон зростання потреб. Потреби-це бажання людей, відчуття необх.та нестачі в речах або послугах. Потреби виступають стимулом або мотивом до ек.діяльності,яка направлена на задоволення потреб. Потреби безмежні, і задоволення однієї потреби веде до виникнення іншої, більш високого рівня потреби. Це і є закон зростання потреб. Класифікація: 1)за характером виникн. –первинні(пов’язані з існуванням людства);-вторинні(пов’язані з розвитком цивілізації); 2)за засобами задоволення: - матеріальні;-нематеріальні(духовні). 3) за участю у відтворювальному процесі: - виробничі(потреби в зас.виробн); -невиробничі(потреби в предметах розкоші та першої необх). 4)За способом задоволення: · Індивідуальні · Групові · Громадські. Споживчі блага— вид економічного блага, здатність товару або послуги задовольняти потребу. Структура споживчих благ – 1)Товари особистого споживання - безпосередньо задовольняють базові потреби (у їжі, одязі, житлі, меблях).2)Товари виробничого призначення - це товари у вигляді сировини та матеріалів, машин та устаткування, будівель заводів і офісів, обладнання і електростанцій тощо.3)Особисті послуги - такі послуги людина отримує від лікаря і вчителя, адвоката і перукаря.4)Послуги виробничого (комерційного) призначення. Це — інформаційне забезпечення і банківські послуги, послуги транспорту, торгівлі, страхування виробничого ризику та прибутків і засобів виробництва.

6) Економічні інтереси.Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні; * за часовою ознакою - поточні та перспективні;*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя; * за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

7.Закон спадної граничної корисності та його вплив на споживача. Закон спадної граничної корисності ( Перший закон Госсена ) полягає в тому, що коли споживач споживає наступну кількість товару, корисність від додаткового тако госпоживання - зменшується. Цей закон діє на всі товари та послуги крім на товари антикваріату ( монети, старовинні речі), бо на такі товари завжди є попит і корисність збільшується тоді, коли збільшується колекція. Гранична корисність — це задоволеність, що набувається від споживання кожної додаткової одиниці блага. Якщо м'ясо, що з'їдається, поділити на порції, то задоволення, що дістається від споживання кожної наступної дози, буде виражати її граничну корисність.

8) Виробництво та його фактори. Виробництво- це взаємоповяза. і впорядковане діяльністю людей, направлене на перетворення речовин природи в товари та послуги. Фактори виробн.. – це елементи виробництва, які задіяні для створення товарів та послуг. До них належать – земля(всі природ.ресурси); праця(все працездатне насел); капітал(тех. та фін ресурси).

9) Виробничі ресурси, їх класифікація. Виробничі ресурси— це все те, що необхідно для організації виробництва благ. Розрізняють: Природні ресурси — це все те, що людина бере з природи і за допомогою своєї праці перетворює на продукт задоволення власних потреб. Трудові ресурси — це здатність людини до продуктивної осмисленої діяльності в основі якої є фізичні та розумові здібності людини. Капітальні ресурси — це все те, що виступає попередником між людиною природніми ресурсами та проміжними товарами. Промисловий товар — це все те, що зазнало попередньої людської праці і призначено для використання у подальшому виробництві.

10) Обмеженість ресурсів та проблема економічного вибору. Крива виробничих можливостей. Ресурси в процесі виробн.стають факторами виробн. І русурси і фактори виробн.є обмеженими,їх не вистачає для повного задоволення всіх потреб людей. У звязку з обмеж.русурсів і обмеж.людських потреб перед людьми виникає проблема-як використ.наявні русурси для найповнішого задовол потреб – це і є проблме ек.вибору. Пробл.ек.вибору ілюструється за доп. кривої виробн.можл.,яка показує альтернативні варіанти використ ресурсів для виробн. 2-х груп товарів – засобів виробн. Та предметів спожив.

11.Ресурсний потенціал України та проблеми його використання. Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

12.Закон спадної продуктивності факторів виробництва та його вплив на поведінку виробника. Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з певного обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, ще збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення граничної продуктивності — це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися. Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування кар­топлі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нор­мального рівня, то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої залежності не існува­ло, то все сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати праці.

13.Технологічний спосіб виробництва:сутність та еволюція.Характеристика сучасного ТСВ. Технологічний спосіб виробництва (ТСВ) - це історично ви­значений спосіб поєднання різних компонентів у системі продук­тивних сил, насамцеред людини та технічних засобів праці. ТСВ характеризує ті взаємовідносини людей у процесі виробництва, які зумовлюються характером виробничих операцій. Технологічний спосіб виробництва — спосіб техніко-економічного поєднання особистісних і речових засобів праці, а також процес діалектичної взаємодії продуктивних сил і техніко-економічних відносин у межах певного історично визначеного суспільного та економічного способів виробництва. Глибинною сутністю технологічного способу виробництва є тип зв'язку між людиною-працівником і засобами праці. Так, на нижчому етапі розвитку засобів праці більшість технологічних функцій (виготовлення і застосування простого знаряддя) виконувала сама людина, рух знаряддя праці визначався рухом людини. Засоби праці при цьому впливали на предмет праці. Такий тип зв'язку був суб'єктним, або ручним, а перший технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці. Він існував з моменту виготовлення людиною найпростіших засобів праці (з кам'яного віку) до кінця XVIII — початку XIX ст. (До розгортання промислової революції). Технологічний спосіб виробництва в Україні переважно ґрунтується на машинній і ручній праці, що за інтенсивного розвитку автоматизованого виробництва у розвинутих країнах загрожує економічному суверенітету нашої держави.В Україні переважає Т. е. в., який базується на ручній (близько 40% працюючих) та машинній праці .

14) Продукт як результат втілення факторів виробництва. Суспільний продукт – це сукупність всіх матер. і нематер. ек.благ – товарів та послуг – виробл.в усіх сферах і галузях нац.економ. за певний проміж.часу(за рік),призначених для задовол.потреб як людини так і суспільства. Продукт складається з матер.благ (товари,виробл.у галузях і сферах матер.виробництва); нематер.блага(створюються у сферах немат.виробн – книги,картини або освіта,лікування). Результатом сусп..виробн є сусп..продукт, його можна розгляд. З 2-х боків – з боку його вартості та з боку матер-речового складу. Вартість – це ек.категор.,що означ. затрати люд.праці,що містяться в будь-якому продукті. З точки зору вартості продукт склад.з трьох частин: уречевленої вартості,необхідного продукту та додаткового продукту.

15.Ефективність використання факторів виробництва:сутність,основні показники,стан в Україні. У широкому розумінні ефектив виробни є співвідношенням результат виробницт і витрат.Найбільш узагальнюю оціночни показником роботи підприємства, що характериз рівень господарюван, використан живої та уречевленої праці, є прибуток. Він зростає або зменш залежно від ефективн виробниц. Конкуренц спонукає підприємців до вдосконал виробни та комерці діяльності. Отже, їхні суб'єктивні наміри збігаються з об'єктивною потребою суспільства. Якщо підприємець не' може задоволь цю потребу, він звільняє місце щасливому конкуренту. Ефективність використання окремих факторів виробництва виз-начають такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріалоємність продукції. Продуктивність праці показує ефективність використання робочої сили. На рівні галузі чи окремого підприємства продуктивність праці визначається як кількість виробленої продукції на одного робітника за одиницю часу. Ефект викор засобів виробни(засоб прац)характеризує фондовіддача - випуск продукції на 1 грн. викорис-таних основних виробничих фондів. З 60-х років в економіці України виявилася тенденція до зниження фондовіддачі. Головна причина цього - старіння виробничих фондів, а також їхня нераціональ-на структура. В умовах сучасної загальної економічної кризи ця тенденція не змінилася.вироб-ництва. З точки зору підприємства немає потреби наперед визначати показник ефективності виробництва. Форма показника ефектив-ності залежить від конкретних завдань підприємства. Якщо воно працює стабільно і має стійкі позиції на ринку, показником ефек-тивності є зниження витрат на одиницю продукції; якщо розпочи-нає свою діяльність - збільшення продажу продукції. Форма по-казника ефективності для працівника випливає з того, яку роботу він виконує у фірмі. 16) Економічне зростання та його типи. Освіта як фактор економічного зростання. Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. За типами розрізняють екстенсивне(збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності) економічні зростання. Освіта – це соц-екон віднос між людьми у всіх сферах сусп відтворення, які виникають з приводу навчання, виховання, підготовки роб сили відповідних кваліфікаційних рівнів для різних галузей, що здійсню спец організаціями, закладами та установами державн, колектив та приватної форм власності. З’ясування впливу освіти на ек зростання передбачає розмежування:1) освіти як окремого фактора виробн, який взаємодіє з іншими факторами; 2) освіти як передумови “виробничого навчання” або “навчання на власному досвіді”. Роль освіти як фактора ек зростання полягає у збільш як індивідуальної, так і сусп продуктивності праці, яка спричин надбанням умінь та навичок і накопич знань.

17.Економічний зміст власності.Право власності.Власність в економічному розумінні – це економічне панування суб’єкта над об’єктом, що належить йому, використання суб’єктом цих об’єктів своєю владою й у власних інтересах.Пра́во вла́сності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.Право власності охоплює правові норми, які закріплюють і охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним особам. Власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними норми. Оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. Всі інші особи, невласники, зобов’язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність це суспільні відносини, які характеризуються двома основними ознаками: вони виникають з приводу речей, мають вольовий зміст.Право власності можна розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні. В об’єктивному значенні право власності визначається як сукупність або система правових норм, що регулюють відносини власності. Суб’єктивне право власності за змістом – це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння користування та розпорядження належним особі майном; воно надає власнику можливість на свій розсуд використати своє майно і свій інтелектуальний потенціал для будь-якої незабороненої законом діяльності.

18) Типи, види і форми власності. Тип власн. – це узагальнююч принципи та форми поведінки та функціонув власності. Види власн – це конкретний спосіб привласнення благ. Форма власності – це механізм поєднання працівника і засоба виробн. Розріхняють приватну и суспільну власності. Приватна поділяється на трудову (одноосібна трудова; сімейна трудова власності)) і нетрудову ( індивідуальна нетрудова; партнерська; акціонерна). Суспільна поділяється на колективну ( власність труд.колективу; кооперативна власність; власність політично-реліг. установ) та державну(загльнодерж;комунальна).

19) Реформування відносин власності в перехідній економіці України. Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов'язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах. Багатоманітність форм власності в Україні досягається через поширення процесів роздержавлення та приватизації. Роздержавлення- це сукупність заходів, що усувають право держави на управління економікою. Однією з форм роздерж є приватизація, яка означає процесс передачі держав.власностів приватну власність окремих громадян і юрид осіб. Процеси роздержавлення і приватизації в Україні привели до глибокої ринкової трансформації ек. структури країни,в якій на поччат 2006 частка держ підприємств і організ держ власності становила тільки 4,4%.

20) Сутність та принципи ринкової організації економіки. Функції ринку. Ри́нкова еконо́міка — вид організації економ, за якого продукт, що виробл, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку. Принципи ринк.економ: - ек.свобода(право розпоряджатись ресурсами та доходами); -конкуренція(змаганя за можливість повніше реалізувати власний інтерес); -автоматизм регулювання (хто керується інформац,що її надають ціни і вчасно переорієнтовуться мають певні вигоди, інші втрачають майно,капітал і доходи). Функції ринку: Регулююча (ринок, як регулятор виробництва, завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг); Стимулююча(ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів);Розподільча(доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами);Інформаційна (саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит); Посередницька(ринок виступає посередником між виробником і споживачем).

21) Загальні засади та модель адміністративно-командної економіки. Адмін-команд система – це система,де всі ресурси становлять власність держави, яка здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Держава вирішує,що,як і для кого виробляти. Постійними супутниками адмін-ком ек є дефіцит продуктів(незадоволені потреби).

22) Змішана економіка розвинутих країн. Змішана ек це поєднання ринкових засад,традиц форм господарюв і держ важелів управління для забезпеч найбільш ефект комбінації ресурсів суспільства. У другій половині XIX ст. в економіці розвинутих країн відбулися значні зміни, які зумовили виникнення монополій та' створення передумов для державного втручання в економіку. З'явилися такі нові типи ринкових структур, як монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія. Ці форми призвели до суттєвих змін у механізмі конкуренції, відносинах власності, отже, унеможливили управління економічною системою на основі принципів моделі Рікардо. На зміну моделі Рікардо прийшла так звана проміжна модель управління, що стала основою сучасної змішаної економіки. Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава.

23) Економічна система сучасної України. Роздержавлення та приватизація економіки в Україні. У 2006 році Україна отримала статус країни із ринковою економікою. Довгий час ек система країни була трансформаційною або перехідною. Під цими поняттями розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства,спрямованих на перехід до нового соц.-економ ладу. Роздержавлення- це сукупність заходів, що усувають право держави на управління економікою. Однією з форм роздерж є приватизація, яка означає процесс передачі держав.власностів приватну власність окремих громадян і юрид осіб.

24) Товар та його властивості. Товар – це продукт праці,вироблений для обміну на ринку. Властивості: 1)споживна вартість – здатність товару задовольняти люд потреби. 2)Вартість – затрати праці, що втілені в товари. Вартість це абстрактна категорія і проявляється на ринку через мінову вартість – через кількісні пропорції,в яких 1 товар обмінюється на інший.

25) Вартість товару. Теорії вартості. Вартість товару – уречевлена в товарі суспільне необхідна праця товаровиробників та виробничі відносини між людьми, що виникають у процесі виготовлення продукту внаслідок суспільного поділу праці й здійснюються між ними на основі витрат праці. Теорії - трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці. Найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг).

26) Суть і функції грошей. Гроші- це особливий товар,який стихійно-виділився серед інших товарів. Функції: 1) міра вартості – гроші вимірюють вартість товарів; 2) засіб обігу – гроші є посередником в обміні товарів; 3) засіб платежу – гроші обслугов. боргові зобов’язання; 4) засіб нагромадження – гроші вилуч.з обігу з метою не тільки збереження,але й примноження своєї вартості;%) світові гроші – обслугову.міжнародні ек.відносини. Конвретація – це здатність грошей обмінюватися на грошові одиниці інших країн світу(дола,євро,гривня..)

27. Закон вартості Закон вартості - це об'єктивний закон відповідно до якого виробництво і обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно-необхідними затратами праці.

28.Види грошей. Визначення кількості грошей в обігу. Конвертованість грошей.Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквіваленту при обміні товарів. Гроші виконували п’ять функцій: міри вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб утворення скарбів і світові грошіВиди: Монета – зливок грошового металу певної ваги, форми, проби і номіналу, який узаконений державою як засіб обігу. Паперові гроші – це грошові знаки, які випущені державою і наділені примусовим курсом обігу. кредитні гроші – векселя, банкноти, чеки, депозитні та електронні гроші. Вексель – боргове зобов’язання, складене за певними правилами і у визначеній формі, обліком яких займаються банки. Банкнота– це зобов’язання банку, банківський білет, який випускається центральним емісійним банком. Чек – грошовий документ певної форми, який засвідчує наказ власника рахунку в кредитній установі сплатити означеній особі чи пред’явнику зазначену суму. Електронні гроші – це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють готівкові гроші у безготівкових розрахунках за допомогою електронно-інформаційних систем. Рух грошей у процесі розширеного відтворення утворює грошовий обіг, який здійснюється як в готівковій, так і в безготівковій формі. В цілому сукупність наявних готівкових і безготівкових засобів платежу, які забезпечують обіг товарів та послуг в країні на даний момент часу називається грошовою масою. Структура грошової маси відображає рівень економічного розвитку: чим менша частка готівки у загальній грошовій масі, тим ефективнішою і розвиненішою є ця система. В Україні використовують 4 агрегати – М₀, М₁, М₂, М₃. При чому готівкова грошова маса становить 40–50 % грошової маси, в той час як у розвинутих країнах лише 5–10%.Конвертованість гр.- здатн гр. обмінюватись на гр. одиниці інших країн світу.

29.Гроші в Україні. Грошова реформа 1996 року, її необхідність, механізм проведення та значення.

Гривня як грош од вин ще за час Київськ Р.(11 ст) В13-14 ст при здійсн торг операц грн використ як міра лічби і ваги. В 1917 у утвор УНР вин нова нац од- укр карбованець. Прот 1991-1996 використов купони. В1996 була пров грош реформа- запров гривні як нац од. Були організ пункти обміну (1 грн= 100000 карбов)

30.Попит. Закон попиту. Фактори попиту. Попит – це кількості товарів і послуг, які споживачі бажають і мають можливість придбати на ринку по конкретних цінах в ряду можливих цін на протязі визначеного часу. Суть закону попиту полягає у тому, що поміж рівнем ціни (Р) і величиною попиту (Q_d) існує зворотна залежність. Інакше кажучи, чим нижче ціна, тим більше величина попиту на благо, а чим вище ціна – тим менше величина попиту. Крім цінових фактор, попит також залеж від нецінов: доходи споживачів, ціни на ін. тов., сезонність, к-сть споживачів на ринку..

31.Пропозиція. Закон пропозиції. Фактори пропозиції. Пропозиція – кількості товарів, які продавці готові виробити і запропонувати до продажу на ринку по конкретних цінах в ряду можливих цін на протязі визначеного часу. Закон пропоз : чим вища ціна тов., тим більшу к-сть тов. готові і баж постав на ринок виробники і навпаки. Пропоз залеж від нецінов факт: ціни на ресурси, к-сть продавців на ринку, податки на виробника…

S

32.Ринкова ціна. Явища дефіциту та надлишку товарів. Значення конкуренції у встановленні ринкової ціни. Антимонопольна діяльність держави. В основі ринкової рівноваги лежить рівноважна ціна, при якій кількість товару, запропонованого на ринку, дорівнює кількості товару, на який пред’явлено.На ринках внасл колив цін можуть утвор надлишок, або дефіцит тов.. Якщо на ринку ціна встан вище врівнов, споживачі купляють меншу к-сть продукц, а виробн виставл більшу к-сть прод- виник надлишок тов. Якщо на ринку ціна встан нижчою, за рівнов, спожив захоч купити більшу к-сть прод- виник дефіцит тов..Конкур- бор-ба між товаровир за найвиг умови виробн. Та збуту тов., за привал найб прибутк, за споживачів. ( зниж цін)Монопол-Союз, обєдн що концентрує значну част виробництва і збуту певн виду прод та домін на ринку з метою отрим моноп приб (підвищ цін). Держ посил конкурент і веде антимоноп політику.

33.Різні види ринків: підходи до класифікації, загальна характеристика.В залежності від об’єктів ринкових відносин (угод) виділяють ринок факторів виробництва, ринок споживчих товарів та послуг, ринок цінних паперів, ринок інформації, ринок валют та ін;За критерієм суб’єктів виділяють: ринок покупців (ситуація, коли пропозиція перевищує попит) та ринок продавців (попит перевищує пропозицію), ринок державних організацій та установ (купують певні блага, що необхідні для виконання властивих їм функцій), ринок проміжних установ (посередницькі організації);За географічним положенням: місцевий ринок, регіональний ринок, національний ринок, світовий ринок;За рівнем насичення товарами та послугами: рівноважний ринок, дефіцитний ринок та надлишковий ринок;За обсягом ринкових угод: оптовий ринок та роздрібний ринок;За відповідністю діючому законодавству: легальний ринок та тіньовий (“сірий” та “чорний”);За ступенем зрілості можна виділити наступні типи ринку: нерозвинутий, вільний, регульований і деформований.

34.Ринкова інфраструктура та її елементи.Ринкова інфрастр- комплекс інститутів, служб, підпр, які забезпеч норм режим безперебійного функціонув ринку. Прийнято виділяти організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідницьку інфраструктури ринку. До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, інжинірингові фірми, сервісні центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв’язку (встановлення ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги (ярмарки, біржі, виставки, центри)Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій Це – всі ті, хто здатен займатися й займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади (вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики поведінки підприємств на ринку, прогнозів для уряду і підприємців)

35.Товарні біржі,їх роль у ринковій економіці. Това́рна бі́ржа — організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які проводять виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торгівельних операцій. Товарні біржі служать місцем формування ринкових цін, комерційної інформації. Біржі роблять вплив на процес ціноутворення. Біржова інформація публікується, тоді як результати актів купівлі-продажу фірм є комерційною таємницею.Одне з призначень бірж усередині країни - це організація оптового обігу, тобто на біржу покладається організуюча роль на ринку. іржі також виконують роль економічного утворення підприємців.

36.Фондові біржі,їх роль у функціонуванні капіталу.Фондова біржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами; акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхбіржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, статуту і правил фондової біржі. До основних функцій фондової біржі належать:• мобілізація і концентрація вільних грошових капіталів і нагромаджень за допомогою продажу цінних паперів;• кредитування і фінансування держави й інших державних організацій шляхом купівлі їх цінних паперів;• забезпечення високого рівня ліквідності вкладень в цінні папери. Фондова біржа дає можливість забезпечити концентрацію попиту і пропозиції цінних паперів, де збалансованість на основі біржового ціноутворення реально відбиває рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу

37.Акціонерні товариства.Акція.Види акцій.Ціна акції.Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств.Ціна акції - це грошовий вираз вартості, що сплачується за одну акцію. Акція має такі форми ціни: номінальну, курсову (ринкову), емісійну, балансову.Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства. Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству. Акції розрізняють За черговістю отримання доходу та обсягу прав власника: 1)Проста акція — надає право власнику на отримання деякої частини прибутку акціонерного товариства чи отримувати дивіденди незалежно від фінансових результатів діяльності акціонерного товариства  та брати участь в управлінні товариством. 2)Привілейована акція — надає власнику безумовне право на отримання встановленого умовами випуску річного доходу, при цьому власник п.а. має пріоритет при розрахунках товариства з акціонерами; За характером розпорядження: 1)Іменна акція — належить визначеній особі. 2)Акція на пред'явника — власником вважається фактичний утримувач. Передача права власності на а.н.п. здійснюється шляхом простого її вручення.

38.Банки та банківська система.Банківська система в Україні. Банки — фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випуск в обіг грошей, цінних паперів та ін.. Банківська система — сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємодії та взаємозв'язку.Банківська система — сукупність різних видів банків, банківських об'єднань та спеціалізованих фінансово-кредитних установ у їх взаємодії та взаємозв'язку. Головним елементом банківської системи є центральний банк, який провадить єдину грошово-кредитну політику, здійснює кредитування уряду та комерційних банків та виконує інші важливі функції. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень закону «Про банки і банківську діяльність». Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг. Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

39.Біржі праці(служби зайнятості).Служби зайнятості в Україні. Бíржа прáці — установа, яка надає спеціалізовані послуги із працевлаштування громадян на ринку робочої сили (ринку праці). Державна служба зайнятості — спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України. Діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України і місцевих органів державної влади. Державна служба зайнятості діє на підставі Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державну службу зайнятості», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року.

40.Фінансово-кредитні посередники:інвестиційні фонди,страхові та довірчі компанії,пенсійні фонди

Фінансовий посередник — це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. До таких суб'єктів належать: банки, інвестиційні компанії, страхові пенсійні фонди, довірчі товариства, торгівці цінними паперами та ін.Банки акумулюють кошти та інші цінності (золоті запаси, цінні папери), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки між суб'єктами господарювання, випускають в обіг цінні папери, проводять операції із дорогоцінними металами і валютою. Центральні чи головні банки кожної країни наділені правом випускати в обіг гроші (проводити їхню емісію). В Україні таким є Нац банк (НБУ).інвест компанії та інвест фонди акумулюю кошти приват осіб або компан, випускаюч власні   цінні   папери.   Отрим   кошти   вони   з   метою одерж прибутк вкладають в акції чи облігації інших підприємств, стають їхніми інвесторами. В Україні такі компанії та фонди в процесі приватизації здійснювали також обмін приватизаційних сертифікатів громадян на власні акції і вкладали ці сертифікати в акції роздержавлення підприємств.Страхові компанії надають можливість домогосподарствам і фірмам знизити ризик через продаж контрактів особливого типу — страхових полісів. Пенсійні фонди акумулюють цільові внески громадян для збільшення їхньої майбутньої пенсії. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії — різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Пенсійний фонд — термін, який об"єднує і державний Пенсійний фонд України і інші цільові позабюджетні фонди, які створюються відповідно до діючого законодавства, акумулюють страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених чинним законодавством, членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі, передбачені чинним законодавством

41.Рента. Ціна землі. Земельна рента – це ціна, що сплачується за використання землі. Диференційна рента існує в двох формах. Диференційна рента I виникає з приводу більш близького місцезнаходження земельних ділянок до ринку, а також більшої родючості порівняно з гіршими ділянками. Вона привласнюється землевласником. Диференційна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства за рахунок додатков капіталовкл та привласнюється орендатором землі протягом дії угоди про оренду.Монопольна рента – рента, яка одержана за винятково придатні природні умови для виробництва сільськогосподарських продуктів. Абсолютна рента сплачується з усіх ділянок землі незалежно від місцезнаходження та родючості, бо землевласник не здає землю в оренду безплатно.

42.Заробітна плата: сутність, форми. Номінальна та реальна заробітна плата. Заробітна плата в Україні. Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.Форми зп – погодинна та відрядна. При погодинній формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою або посадовим окладом за фактично відпрацьований час.Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології і не стимулюється. Ця форма заробітної плати може бути погодинною, поденною, потижневою і помісячною залежно від одиниці вимірювання. Відрядна форма заробітної плати - це оплата праці, встановлена залежно від кількості виготовленої ними продукції, виконаної роботи чи наданих послуг певної якості і яку здійснюють за нормами і розцінками, встановленими згідно з розрядом виконаних робіт. При цьому за кожну одиницю продукції встановлюється певний розмір оплати — відрядна розцінка. Відрядна форма заробітної плати сприяє більш раціональному використанню робочого часу, покращенню організації праці, підвищенню кваліфікації робітників. При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці. Підвищення середньомісячної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту населення. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата.Реальна заробітна плата - це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата залежить від ряду факторів :а) рівня номінальної зарплати;в) цін на товари і послуги, які споживає населення;с) величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет.

43.Позичковий процент. Норма процента та фактори, що її визначають.Позичковий процент - це ціна, яку сплачує позичальник за користування кредитом. Роль позичкового процента полягає в тому, що він дає змогу кредитору не лише зберегти свій кредитний потенціал, а й примножити його. Ставка відсотка не повинна перевищувати норму прибутку, оскільки джерелом відсотка є прибуток. Фактичний рівень норми відсотка визначається співвідношенням між пропозицією і попитом на позичковий капітал на грошовому ринку. Фактори, які впливають на розмір ставки відсотка: ступінь ризику після пред’явлення позики; терміни; ступінь обмеження умов конкуренції на грошовому ринку.

44.Економічна сутність прибутку. Норма прибутку та фактори, що її визначають.Прибуток — це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати фірми, то будь-який залишок нагромаджується в руках господарюючого суб’єкта. Цей залишок і є економічним, або чистим, прибутком, який може бути або позитивним, або негативним. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках. Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері його застосування. На масу прибутку впливають фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку — це зниження витрат виробництва.

45.Підприємство в ринковій економіці: суть, функції та види. Підприємство- це самс господарчий субєкт,який займається виробн. Товарів та послуг, за допом використ ресур з метою отримання прибутку. Функції-1)виробнича(полягая у виробн.певного обсягу продукц за доп.використ певної к-ті ресурсів. 2)специфічні – виробн-технолог, економічна,соціальна 3)зовнішня. Види – 1)за формою власн(приватні,колективні,державні);2) за розмірами(малі,середні,велик): 3)за сферою діял(місцеві,націонал,міжнар);4) за організ-право формою(одноосібні,партнерства,корпорації).

46.Підприємництво та його види. Підприємництво в Україні.Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Види 1)виробниче(спрямоване на виробн. Товарів,надання послуг) 2) комерційне(товарно-грошові та торгів-обмінні операції) 3)фінансове(діяльність в сфері грошово-кредитних відносин) 4)посередницьке(діяльність орган установ) 5) страхове(діяльність,повяз з формув грошов фондів). Відповідно до Закону "Про підприємництво", (07.02.91р., №698-XІІ зі змінами та доповненнями) підприємцями (суб'єктами підприємницької діяльності) в Україні можуть бути:громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності й дієздатності;юридичні особи всіх форм власності, установлені Законом "Про власність", (07.02.91 р. №697-12 з изм. і дополн.)Не допускається заняття підприємницькою діяльністю військовослужбовцем, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й керування, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств.