Література

1. Алгазина Н. Н. Формирование орфографических навыков. – М.: Просвещение, 1987. – 159 с.

2. Бартєнєва Л. І. Підготовка дітей з НЗНМ старшого дошкільного віку до оволодіння орфографією. Дис. … канд. пед. наук. Київ, 2000. – 190 с.

3. Богоявленский Д. Н. Психология усвоения орфографии. – М.: Просвещение, 1966. – 304 с.

4. Гальперин П. Я. Развитие исследований по формированию умственных действий // Психологическая наука в СССР. Т. 1. М., 1959. – С. 441- 469.

5. Жуйков С. Ф. Формирование орфографических действий. – М.: Просвещение, 1965. – 354 с.

6. Корнев А. Н. Дислексия и дисграфия у детей. – СПб.: «Гиппократ», 1995. – 194 с.

7. Левина Р. Е. Нарушение письма у детей с недоразвитием речи. – М.: АПН РСФСР, 1961. – 310 с.

8. Методика преподавания русского языка в начальных классах: Учебное пособие для студентов высш. пед. учебн. заведений / М. Р. Львов, В. Г. Горецкий, О. В. Сосновская. – М.: Академия, 2000. – 472 с.

9. Прищепова И. В. К вопросу о дизорфографии у учеников младших классов общеобразовательной школы, имеющих нарушения речи // Патология речи: история изучения, диагностика, преодоление. – СПб.: Образование, 1992. – 140 с. – С. 124 – 131

10. Садовникова И. М. Нарушение письменной речи и ее преодоление у младших школьников. – М.: «Владос», 1995. – 255 с.

11. Симоненко Д. Г. Розвиток зв’язної писемної мови в першому класі. – Київ., 1968.

12. Соботович Є. Ф. Концепція загально мовленнєвої підготовки дітей до школи // Дефектологія. – 1997. – №1. – С. 2-7.

УДК 376

Сучасні підходи до навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку Лариса Будяк13

Збільшення чисельності дітей, котрі мають різноманітні вроджені та набуті порушення психофізичного розвитку внаслідок впливу негативних соціально-економічних, екологічних, демографічних, медико-біологічних чинників, не може не турбувати суспільство. Це явище спільне для різних країн світу, однак, в сучасній Україні, як регіоні з обтяженим екологічним тлом, воно видається особливо гострим. Складна соціально-економічна ситуація в нашій державі також суттєво впливає на погіршення здоров’я дитячої популяції. Недостатнє фінансування системи охорони здоров’я значною мірою обмежує надання своєчасної допомоги в необхідному обсязі, а відтак, у цих умовах загострюється проблема росту дитячої інвалідності. За даними експертів ООН, діти-інваліди складають до 2% усієї дитячої популяції. Дитяче населення в Україні становить близько 12 млн., з яких за останнє десятиріччя дітей-інвалідів збільшилася більш ніж на 22 тисячі.

Частка народження здорових малюків за останні роки знизилася з 48,3 до 36,5%. Нині до 80 % новонароджених є фізично незрілими, близько 70 % мають перинатальне ураження центральної нервової системи. Виріс відсоток народження недоношених дітей з критично низькою масою тіла при народженні, які складають групу ризику за порушеннями в розвитку.

У структурі причин інвалідності серед дітей на першому місці хвороби вроджених аномалій – 23,1%; на другому – хвороби нервової системи – 21,5%. Найчастіше причиною інвалідності є дитячий церебральний параліч – 38,8%.; розлади психіки та поведінки – 15,9%, в тому числі розумова відсталість різних ступенів – 84,1%; хвороби вуха та соскоподібного відростка – 7,3%; хвороби ока та придаткового апарата – 6,7%; порушення функцій травлення, порушення обміну речовин – 4,2% від загального рівня, що зумовлено, в основному, захворюванню на цукровий діабет, на який припадає 61,8%. Окрім цього в середньому 20% дітей мають порушення емоційної та поведінкової сфер.

За даними Департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України, нині розподіл дітей з особливими освітніми потребами за віком такий: до 3-х років — 5-8%; 3-6-ти років –16,7%; 7-13-ти років – 58,1%; 14-15-ти років – 19,4%. Вивчення вікової структури в динаміці за десять років свідчить, що 27,3% дітей з особливими потребами, які перебували на обліку в лікувальних закладах держави, припадає на вікову категорію від 0 до 6 років; 62,1% – на вікову групу 7-14-ти років; 10,6% – на вікову групу 15-16-ти років.

Кожний четвертий хлопчик і кожна сьома дівчинка в нашій країні потребують комплексної медичної та психолого-педагогічної допомоги. З огляду на це, надзвичайно актуальним є широке впровадження комплексу адекватних медичних, діагностичних, психолого-педагогічних та соціально-реабілітаційних заходів щодо зміни такої ситуації на краще.

Нині в Україні створено розгалужену мережу закладів, в яких утримуються, навчаються, виховуються, отримують комплекс корекційно-реабілітаційних, лікувально-оздоровчих заходів діти з особливостями психофізичного розвитку та ті, котрі потребують соціальної опіки. За даними Міністерства освіти і науки України, у 2005/2006 навчальному році у спеціально організованих умовах освіту здобувають 54,1 тис. дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку у 396 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах. А за даними Міністерства праці та соціальної політики України, у системі соціального захисту діють 56 будинків-інтернатів для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, в яких перебувають 7716 дітей. Окрім цього, у спеціальних класах при загальноосвітніх навчальних закладах навчається 6,3 тисяч дітей з особливими освітніми потребами, що можна вважати однією з форм інтегрованого навчання. Для дітей, які потребують корекції фізичного чи (або) розумового розвитку працюють 142 дошкільні заклади та спеціальні групи при 1,2 тис. дошкільних навчальних закладах загального типу, де створені умови для надання дітям корекційно-відновлювальної, реабілітаційної допомоги.

Водночас, ще не повною мірою вирішені певні проблеми у системі спеціальної освіти, що гальмують успішне розв’язання поставлених перед нею загальних і специфічних завдань, які забезпечуватимуть успішну соціальну, трудову та загальну інтеграцію осіб з особливостями психофізичного розвитку в умови сучасного суспільства. У системі спеціальної освіти ще не подолана тенденція соціальної та психологічної ізоляції, що спричинює певне відсторонення людей із сенсорними, фізичними чи розумовими обмеженнями від всебічної участі в житті суспільства; не всі з них є конкурентноспроможними тощо. У багатьох випадках – це результат запізнілого виявлення того чи іншого порушення у розвитку дитини і, як наслідок, невчасного початку необхідних корекційних і реабілітаційних заходів.

Необхідність створення в нашій країні системи ранньої комплексної допомоги дітям з відхиленнями в розвитку (профілактика виникнення відхилень, рання діагностика та спеціальна допомога дітям з порушеннями психофізичного розвитку та їхнім батькам), як загального пріоритетного напряму спеціальної педагогіки і корекційної психології, визначається соціально-економічними умовами сучасного життя та їх наслідками для населення, політикою держави стосовно дітей з порушеннями розвитку, можливостями сучасної науки і практики у наданні такої допомоги. Реалізація такого підходу визначає теоретико-методологічну основу адекватної корекційної допомоги дітям з порушеннями в розвитку, сприяє розширенню всебічних досліджень особливостей таких дітей.

Результати вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень переконливо доводять, що раннє виявлення та рання комплексна корекція відхилень в розвитку (з перших років чи навіть місяців) дають змогу запобігти виникненню подальших відхилень, скоригувати ті, що вже є, значно знизити ступінь соціальної недостатності дітей, досягти більш високого рівня їхнього загального розвитку, а згодом і освіти, а також успішніше інтегруватися в суспільство.

Аналіз тривалого досвіду функціонування західних систем ранньої діагностики та ранньої комплексної корекції відхилень у розвитку дітей свідчить про значну результативність їх запровадження на державному рівні, можливість економії за рахунок корекції та реабілітації на ранніх етапах життя дитини, оскільки при цьому значно знижуються витрати на коштовну систему шкільної спеціальної освіти. Адже загальновідомо, що 50% навчальних здібностей розвивається у перші чотири роки життя, ще 30% – від чотирьох до восьми років. Саме тому заходи щодо раннього розвитку дітей мають стати пріоритетними, оскільки витрати на навчання підлітків і молоді істотно переважають витрати на учнів початкових класів, не кажучи вже про дошкільні заклади.

Значним поштовхом для усвідомлення необхідності ранньої допомоги дітям з відхиленнями в розвитку стали наукові дослідження зарубіжних науковців з проблем: соціально-емоційного розвитку немовлят; впливу раннього емоційного досвіду дитини на її подальший розвиток (Р. Болбі, Д. Віннікотт, М. Айнсворт та ін.); взаємодії матері та дитини з оцінкою їх соціальної поведінки (Ф. Фогель, Д. Штерн та ін.) тощо. Значну роль у пошуку ефективних вирішень проблеми раннього виявлення та спеціальної допомоги відіграло переосмислення (з сучасних позицій) положень видатного психолога Л. Виготського про соціальність розвитку малюків та про їхні взаємини з дорослими; про використання сенситивних періодів (періодів підвищеної чутливості для попередження соціально зумовленого відставання та пов’язаних з ним вторинних відхилень у розвитку).

Служби ранньої допомоги можуть стати ефективними, якщо враховувати: час залучення дитини і сім’ї до практики раннього втручання (ефективним періодом слід вважати якомога ранній вік малюка); інтенсивність ранньої допомоги (чим активніше надається підтримка сім’ї та дитині, тим суттєвіші результати розвитку малюка); створення всіх необхідних умов для розвитку вікових навичок у малюка; зосередження уваги на всіх сферах розвитку дитини; урахування індивідуальних відмінностей дітей у швидкості та темпі засвоєння навичок; створення середовища, що сприяє розвитку дитини та ін.

Відтак, формування державної системи раннього виявлення та психолого-педагогічної корекції відхилень у розвитку дітей, починаючи з першого року життя, розробка механізмів направлення на комплексну МПП діагностику для визначення особливих освітніх потреб, створення індивідуальних програм комплексної реабілітації є нагальною необхідністю. Йдеться про варіативні методики обстеження дітей раннього віку, засновані на єдності діагностики та корекції розвитку.

Діагностика порушень розвитку передбачає виявлення різноманітних розладів та їх причин, що потребує диференціації проявів біологічного, психічного та соціального розвитку дитини, оскільки корекційний вплив має ґрунтуватися на урахуванні взаємозв’язку індивідуального та соціокультурного розвитку, використанні диференційованих та інтегрованих підходів у поєднанні різноманітних галузей психології, педагогіки та медицини.

Комплексний підхід у діагностиці із залученням фахівців з різних галузей наук не допускає ігнорування жодного з блоків діагностичної інформації (лікарської, педагогічної, психологічної). Відповідно, обсяг обстеження дитини кожним із фахівців не може бути довільним і ґрунтуватися на суб’єктивній оцінці конкретного випадку. Цей обсяг має бути достатнім для розв’язання індивідуального для кожної окремої дитини комплексу корекційних завдань. Важливість цієї проблематики зумовлена складністю та багатофакторністю основних питань, що не можуть вирішуватися лише в межах однієї науки. Саме тому в основі дослідження таких дітей має лежати міждисциплінарний підхід, що забезпечує аналіз і синтез в інтеграції знань з різних галузей конкретних наук. Це під силу лише відповідним чином організованій, з певними повноваженнями діагностико-корекційній структурі зі штатом відповідних фахівців.

Тісний взаємозв’язок психології, педагогіки та медицини усуває односторонність кожної дисципліни, що сприяє формуванню цілісного наукового бачення щодо розвитку дитини, забезпечує системність у вивченні вищих психічних функцій та можливостей подолання негативних тенденцій в її розвитку. Комплексний підхід до проблеми діагностики дає змогу інтегрувати знання різних галузей науки для визначення пріоритетних напрямів корекції.

У теоретичних і методичних наукових працях українських вчених знайшли відображення різноманітні аспекти цієї складної проблеми, вирішення яких дало змогу більш диференційовано підійти до вивчення особливостей пізнавальної діяльності аномальних дітей, до виявлення їхніх потенційних можливостей, побудови оригінальних систем корекційної роботи. Ці дослідження довели, що спеціальні корекційні заходи справляють вирішальний вплив на розвиток психіки дитини з особливостями психофізичного розвитку, а відтак, і необхідність удосконалення та розширення спектру підходів до спеціальної допомоги таким дітям. Корекційна та компенсаторна спрямованість є наріжним каменем навчально-виховного процесу спеціальних закладів.

Варто зазначити, що на сучасному етапі розвитку спеціальної педагогіки та психології, вагомих практичних надбань всебічних корекційних заходів значно зросла увага до проблем ранньої діагностики та корекції порушень психофізичного розвитку дитини. Нині в Україні розвивається мережа спеціальних закладів і служб ранньої психолого-медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів різних категорій, які мають порушення психофізичного розвитку. Однак, наразі їх недостатньо для того, аби охопити всю популяцію дітей, котрі потребують таких послуг.

Одним з пріоритетів сучасної державної політики беззаперечно є соціальна реабілітація дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Вона спрямована на максимально можливу їх інтеграцію у суспільство, що спирається на гарантії їхніх прав і передбачає відповідний соціальний захист, відновлення та компенсацію порушених функцій та зв’язків із соціальним оточенням. Так, у «Декларації про права інвалідів» (ООН, 1975 р.) зазначено: «Інваліди мають невід’ємне право на повагу їхньої людської гідності. …мають ті самі основні права, що і їхні співгромадяни того самого віку, що, насамперед, означає право на достойне життя, яке було б якомога більш нормальним та повнокровним».

Вітчизняною Концепцією «Реабілітація дітей-інвалідів та дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями» (1997 р.) обґрунтовано принципи поетапного переходу системи спеціальної освіти України до корекційного навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку в умовах інтегрованого середовища; розроблено моделі корекційних закладів; визначено основні механізми взаємодії структур традиційної та інноваційної систем у реалізації завдань із комплексної медичної, соціальної, фізичної і професійної реабілітації. Такі моделі інтегрованого навчання, виховання та підготовки дітей до самостійного життя у суспільстві не є альтернативними традиційним типам навчальних закладів. Вони розширюють можливості кожної дитини реалізувати право на освіту, розвиток власних здібностей, інтересів, розкриття потенціалу та активну участь у житті суспільства.

Серед основних завдань інтегрованого/інклюзивного навчання варто виділити кілька головних:

• забезпечення права дітей з особливими потребами на здобуття освіти в умовах звичайних навчальних закладів у поєднанні з корекційно-реабілітаційними заходами;

• розвиток індивідуальності на основі виявлення задатків і здібностей, формування інтересів і потреб;

• збереження і зміцнення морального і фізичного здоров'я;

• забезпечення умов для життєвого і професійного самовизначення;

• надання кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги з урахуванням стану здоров'я, особливостей психофізичного розвитку дитини.

Інтегроване/інклюзивне навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку можна вважати ефективним за умови вчасного виявлення порушень розвитку та якомога ранньої корекційної роботи із залученням до неї членів родини. Саме це значною мірою сприяє підготовці дитини до інтегрованого/інклюзивного навчання.

Раннє виявлення тих чи інших порушень розвитку у малюків, правильне діагностування, взяття дітей на облік, забезпечення подальшого відповідного корекційно-педагогічного впливу, необхідних умов для їхнього розвитку – все це має вирішальне значення. З огляду на це, велика відповідальність покладається на психолого-медико-педагогічні консультації, які, власне, і рекомендують (за наявності об'єктивних показань) відповідну форму навчання для дитини (спеціальний заклад, індивідуальне навчання, інтегроване/інклюзивне навчання, часткова, комбінована, тимчасова форми інтеграції), оскільки окремі категорії дітей, які внаслідок своїх психофізичних можливостей, ступеня порушень не можуть відвідувати загальноосвітній навчальний заклад. Дитина з порушеннями психофізичного розвитку, з якою проводиться відповідна корекційна робота з перших місяців життя, має більше шансів на максимально швидке досягнення оптимально можливого для неї рівня загального розвитку і, відповідно, більш раннього вибору інтегрованої/інклюзивної форми освіти. Водночас, варто зазначити, що це не означає, що діти, які отримують ранню корекційну допомогу, не потребують спеціального диференційованого навчання, хоча рівень їхнього розвитку буде значно вищим, аніж в умовах традиційного початку спеціального педагогічного впливу.

Інтеграція/інклюзія через ранню корекцію порушених функцій в умовах цілеспрямованого загального розвитку дитини з психофізичними розладами – один з оптимальних напрямів на шляху поєднання загальної та спеціальної освіти. Запровадження у вітчизняну практику такого підходу може стати значним кроком на шляху створення на державному рівні системи раннього виявлення та ранньої психолого-педагогічної корекції, що може бути не лише новою складовою системи спеціальної освіти, а її основою, яка забезпечить дитині на всіх стадіях вікового розвитку певну різноманітність шляхів здобуття освіти – інтегрованого/інклюзивного, диференційованого спеціального, індивідуального. Такий підхід не виключає й інших можливих форм навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку (наприклад, організацію спеціальних класів в загальноосвітніх школах та ін.).

Це, відповідно, потребує певного удосконалення існуючої системи спеціальної освіти, її змісту та методів. Реформування загальної та спеціальної освіти в Україні, суттєві зміни в її змісті, нові освітні стандарти, інтенсивне впровадження інноваційних педагогічних і психологічних технологій, урізноманітнення типів освітніх закладів, поширення ідей інтегрованого/інклюзивного навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку, функціонування психологічних служб в освітніх закладах потребують кваліфікованого, компетентного наукового забезпечення, консультативної допомоги практикам-новаторам, виявлення, узагальнення й об'єктивної оцінки прогресивного нового досвіду для подальшого використання найефективніших зразків в освітній практиці.