Література

1. Выготский Л. С. Мышление и речь. Изд. 5, испр. – Издательство «Лабиринт», М., 1999. – 352с.

2. Жинкин Н. И. Механизмы речи. – М., 1958. – 456 с.

3. Леонтьев А. А. Психологическая структура значения // Семантическая структура слова. – М.: 1971. – С. 7 – 19.

4. Пашковская Н. А., Иваницкая Г. М., Симоненкова Л. Н. Развитие речи учащихся. – К.: Радянська школа, 1983. – 199 с.

5. Пентилюк М. Основні аспекти навчання рідної мови // Початкова школа . – 1997. – №4.

6. Рогожникова Т. М. Развитие значения полисемантичного слова у ребёнка // Психолингвистические исследования. Лексика. Фонетика: Сборник научных трудов. – Калинин, 1985. – С. 29 – 37.

7. Шахнарович А. М., Юрьева Н. М. Психолингвистический анализ семантики и грамматики: На материале онтогенеза речи. – М.: Наука, 1990. – 166 с.

УДК 616.89-008.434.5

Організація реабілітаційних заходів для особи з афазією в умовах сім'ї Катерина Даніч 16

Гострі порушення мозкового кровообігу є складною медико-соціальною проблемою. Інсульт лишає після себе важкі наслідки у вигляді рухових та мовленнєвих розладів, порушень вищих психічних функцій, що призводить хворих до інвалідності. Після надання медичної допомоги у спеціалізовних медичних закладах хворий повертається до дому на догляд родини. І досить часто родичі зіштовхуються з не готовністю надавати допомогу, незнанням, не усвідомленістю проблеми що призводить до втрати дорогоцінного часу, який можна використати на користь хворого.

Однією з найбільш ефективних моделей організації реабілітаційних заходів з хворими, які перенесли інсульт, вважається модель розроблена у Великобританії, що будується на принципі мультідисциплинарних бригад, у яких працюють медична сестра, невролог, терапевт, логопед, психолог, соціальний робітник. Ця єдина команда з чіткою узгодженістю та координацією працює за такими напрямками:

• надання всебічної допомоги хворому вдома та в реабілітаційному центрі;

• відновлення втрачених функцій та навчання самообслуговуванню;

• створення сприятливих психологічних умов в родині;

• співпраця з соціальною службою для наступності та єдиного підходу щодо суцпроводу пацієнта на амбулаторному етапі реабілітації;

• профілактика повторного інсульту;

• диспансерне спостереження та проведення занять для пацієнтів та для їх рідних.

Спеціалісти мультідисциплинарних бригад залучають пацієнта до процесу реабілітації, навчають рідних догляду за хворими вдома та простим технікам пересування пацієнта, надають рекомендації щодо адаптації квартири та добору необхідної інвалідної техніки. Досвід їх роботи показав доцільність застосування цієї моделі як кардинально нового стаціонарозамінного метода, який не потребує дорогоцінних ліків та спеціального медичного обладнання, знижує працевтрати та кількість людей, зайнятих доглядом за хворим. Зокрема цей метод покладено в основу змін в організації поліклінічної реабілітації в Росії.

Наше дослідження виявило цілу низку труднощів, щодо надання якісної допомоги хворим на афазію в умовах сім’ї, що спонукало нас до розробки та впровадження нових напрямків реабілітаційної роботи з хворими в умовах родини після перебування їх на стаціонарному лікуванні.

Під час всебічного вивчення ситуацій, що виникали в результаті порушень мозкового кровообігу будь-якого ґенезу у одного із членів родини, були відзначені фактори, які порушують звичайний стиль життя родини та створюют низку проблем і незручностей. До таких факторів відносяться:

а) порушення рухових функцій (в нозі, в руці, парез м’язів обличчя);

б) порушення імпресивного та (або) експресивного мовлення;

в) порешення навичок самообслуговування пов’язаних з:

• особистою гігієною (причісування, бриття електробритвою або гострим лезом, відкривання крану, миття та витирання рук, обличчя, користування туалетом тощо),

• прийомом їжі (користування під час їжі приборами та руками тощо),

• одяганням та роздяганням (замикання застібки «блискавка», застібання ґудзиків, зав’язування шнурків, одягання шкарпеток, протезів, одягу тощо);

г) труднощі у користуванні різним побутовим приладдям (користування телефоном, годинником, сірниками, сигаретами, носовою хустинкою, книгою, газовою плиткою, олівцем, авторучкою, освітлювальним приладдям, відкривати та закривати двері, користуватися ключем);

д) труднощі виконання дрібної домашньої праці (вміння приготувати їжу, підігріти готову їжу, помити посуд, прибрати підлогу, прибрати постіль, прасувати, прати, відвідати магазин та принести покупки до дому);

е) неможливість чи обмеженість участі в суспільно-корисній праці (участь в трудотерапії, виконання не кваліфікаційної надомної праці, виконання кваліфікаційної праці на звичному місці роботи);

є) зниження пізнавального інтересу;

ж) зниження мотивації до діяльності;

з) порушення вищих психічних функцій (пам’яті, мислення, уваги, емоційно-вольової сфери).

Усі ці фактори між собою тісно пов’язані і мають великий вплив на особу з афазією, на її ставлення та її залучення до активної участі в корекційно-реабілітаційній роботі.

Відбір родин для проведення допомоги поза реабілітаційним центром відбувався на основі даних отриманих в процесі попередньої бесіди, під час якої з’ясовувалися необхідні умови проведення корекційної роботи вдома. Бесіда включала питання щодо бажання та можливостей членів родини виділяти кожен день необхідний час для проведення заняття з хворим, щодо підтримки психологічної атмосфери спрямованої на його одужання, щодо створення необхідних умов для соціальної адаптації хворого, щодо їхньої підготовленості до такої роботи та готовності оволодіти необхідними навичками. З’ясовувались дані про спадковість (особливості характеру хворого та його найближчих рідних, захворювання в родині), соціальне оточення, склад родини, професію хворого, його захоплення, спосіб життя, соціально-побутові умови.

Урахування всіх зібраних даних допомагає спеціалістам при створенні програми психотерапевтичної, логопедичної, реабілітаційної роботи та соціальній адаптації хворого взагалі. Для побудови плану корекційно-педагогічної роботи при афазії завжди потрібно застосовувати індивідуальний підхід. Складанню плану роботи передує ретельне вивчення мовленнєвих можливостей хворого з урахуванням стадії його захворювання, форми афазії, тяжкості проявів, інтересів людини, рівня освіти, психологічних особливостей та взаємовідносин хворого з членами родини. Слід враховувати, що першочерговою задачею є проведення різноманітних реабілітаційних заходів, так як майже кожен четвертий хворий працездатного віку, що переніс інсульт, може повернутися до праці.

Особливу роль в корекційно-педагогічній роботі відіграють взаємовідносини логопеда, хворого та членів його родини, так як успіхи в роботі з хворим досягаються за наявності сприятливого клімату у родині, тактовного ставлення до нього. Маючи всебічні характеристики щодо особи з мовленнєвими порушеннями, логопед має можливість підібрати індивідуальні програми не лише для корекції порушеного мовлення, а й підказати рідним та оточуючим хворого, якими психологічними шляхами слід впливати на його поведінку, яких ще напрямків корекції потребує хворий.

Отже, враховуючи британських та російських колег-реабілітологів, ми пропонуємо доповнити його такими напрямки корекційної роботи в умовах сімс’ї:

• медикаментозна терапія;

• психотерапія;

• ЛФК;

• масаж;

• фізіотерапія;

• трудотерапія;

• професійне пристосування та перенавчання;

• тренування навичок самообслуговування;

• адаптація в середовищі;

• дієтлікування;

• регулярний нагляд лікаря;

• відновлення мовлення;

• корекція вищих психічних функцій.

Моніторингове спостереження було організовано за допомогою шкали Бартеля для оцінювання функціонального стану після інсульту та короткої шкали оцінки психічного статусу (ММSЕ). Шкала Бартеля передбачає контроль за відновленням таких функцій як приймання їжі, пересування з ліжка на крісло та навпаки, особиста гігієна, користування туалетом, купання, ходіння, підйом та спускання по сходам, одягання та роздягання, контроль за фізіологічними процесами. Шкала мінімальної оцінки психічного статусу (ММSЕ) передбачає контроль за відновленням таких процесів як орієнтація в часі, в місці, сприймання, повторювання, пам'ять, деякі мовленнєві функції.

Робота з родиною проводилась на протязі всього експериментального періоду. Формами роботи були:

• пояснювальні бесіди з наочною демонстрацією корекційної роботи,

• планові бесіди,

• консультації на теми, що хвилюють родину,

• відкриті заняття,

• зустрічі з різними спеціалістами-консультантами,

• «круглі столи» з іншими рідними з інших родин,

• знайомство з іншими хворими,

• відгуки про здійснену роботу,

• обговорювання проблем, що виникали під час роботи,

• тренування в штучно створених ситуаціях.

Рідним пропонувалися різні методи до різних напрямків роботи. Для організації психологічної реабілітації застосовувались психологічні консультації, психологічні тренінги, психокорекція, психотерапія. Для організації відновлення рухових порушень пропонувались індивідуально складені плани режиму дня з включенням різних видів гімнастики, завдань тренувального характеру та посильних побутового характеру навантажень. Метою такої роботи є відновлення рухових функцій та подальша трудотерапія з соціальною адаптацією. Для організації корекційної роботи щодо подолання розладів вищих психічних функцій теж складалась індивідуальна поетапна програма, що охоплювала всі пошкоджені сторони мовлення, уваги, сприймання, пам'яті, емоційно-вольової сфери.

Такий комплексний підхід до вирішення ситуації, що склалася в результаті порушення мозкового кровообігу має на меті зведення до мінімуму функціональних наслідків інсульту та негативного впливу інсульту на життя хворого та оточуючих його людей, досягнення пацієнтами незалежності в повсякденному житті, збільшення ступеню самостійності хворого. Під час відновлювального навчання вкрай необхідне й корисне залучення родини хворого, організація навчання в залежності від оточуючого середовища, моделювання спеціальних ситуацій, що сприяють реабілітації, використання звичних умов соціуму, опора на минулий досвід, використання спеціальних засобів наочності, сучасних інформаційних технологій.