Кількість спеціальних шкіл і класів при допоміжних школах для дітей з порушеннями мовлення та контингент в них у 1963-1964 н. Р.

№ п/п	Школа або клас (при якій школі)	Кількість учнів
1	Харківська спеціальна школа-інтернат	270
2	Класи для дітей з порушеннями мовлення при Хотинській допоміжній школі	94
3	Київська школа-інтернат № 7 для дітей з порушеннями мовлення	280
	Разом	644

Для забезпечення ефективнішого комплектування спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з важкими порушеннями мовлення у 1963 р. було видано „Положення про медико-педагогічні комісії при обласних відділах народної освіти”, в якому йшлося про порядок відбору учнів до шкіл для дітей з важкими порушеннями мовлення [5, с.16-17].

Згідно з цим нормативним документом до шкіл приймали дітей віком від 7 до 17 років з різко вираженими мовленнєвими розладами, які не можуть бути виправлені в умовах шкільних логопунктів. Оскільки структурно спеціальна школа цього типу мала два відділення, то відповідно до положення до І-го відділення зараховували: дітей-ринолаліків, з важкими формами заїкання, що перешкоджає у навчанні і не може бути усунене в умовах шкільних логопедичних пунктів.

До ІІ-го відділення направляли: дітей з алалією, які не говорять від народження, але розуміють мовлення (моторна алалія) та які не говорять від народження і не розуміють звернене мовлення (сенсорна алалія), зі збереженим слухом та інтелектом; дітей із сенсорною афазією, які втратили наявні здібності розмовляти внаслідок органічного ураження мовленнєвої зони кори головного мозку після перенесеного захворювання або травми зі збереженим інтелектом; дітей із сенсорною афазією, які втратили здатність говорити і розуміти мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвої зони кори головного мозку, зумовленого захворюванням або травмою, зі збереженим слухом та інтелектом; дітей з порушеннями іннервації мовно-рухового апарату (псевдобульбарна анартрія і дизартрія); дітей з нерізко вираженою поліморфною недорікуватістю (неправильна вимова більшості приголосних звуків), що перешкоджає навчанню в масовій школі і не може бути усунута в умовах шкільних логопедичних пунктів; дітей з порушеннями письма і читання (дислексія, дисграфія).

Положенням визначалися категорії, які не підлягають навчанню у школах для дітей з важкими розладами мовлення: діти зі зниженим слухом; діти-олігофрени; діти, які потребують спеціального психіатричного догляду; хворі на епілепсію; діти-інваліди, нездатні себе обслуговувати та які потребують особливих умов догляду; діти з мовленнєвими порушеннями, які можуть бути усунені на заняттях в логопедичних пунктах. Діти з розумовою відсталістю ступеня дебільності підлягали направленню до спеціальних класів для цієї категорії дітей, які організувалися при допоміжних школах. Розумово відсталих дітей ступеня імбецильності з порушеннями мовлення направляли до дитячих закладів системи Міністерства соціального забезпечення.

Також згідно із зазначеним положенням висувалися вимоги щодо роботи медико-педагогічних комісій. Її висновок стосовно дітей з мовленнєвими порушеннями мав бути всебічним, розгорнутим, висвітлювати всі сторони мовленнєвого розвитку: звуковимову, словниковий запас, граматичну будову мовлення, імпресивне мовлення.

У другій половині 1960-х рр. в допоміжних школах інколи навчалися і діти з комбінованими дефектами: розумовою відсталістю, ускладненою порушеннями слуху, зору, мовлення. Такі подвійні порушення спричинювали додаткові труднощі в опануванні програмового матеріалу допоміжної школи. З огляду на це, Міністерство освіти УРСР рекомендувало провести кваліфіковане обстеження усіх учнів допоміжних шкіл та після виявлення дітей з комбінованими порушеннями створити окремі класи, у яких ці школярі будуть навчатися.

Отже, у другій половині 60-х рр. загострилося питання про виведення з допоміжних шкіл дітей з порушеннями мовлення. Водночас з’явилися нові завдання – об’єднання дітей з комбінованими дефектами (розумова відсталість і порушення мовлення, розумова відсталість і слабозорість тощо) в окремі класи, в яких вони б отримували необхідну допомогу. Підтвердженням створення таких класів стали згадані Вертіївська та Хотинська допоміжні школи.

Зазначимо, що завдяки низці наукових досліджень і урядовій підтримці, у 1968-1969 н. р. в Україні діяло 8 спеціальних шкіл для дітей з важкими розладами мовлення, де навчалося 1942 учні (табл. 4).

Таблиця 4