Екзаменаційний білет № 50

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Рецепторна та рефлекторна теорії відчуттів. Анатомо-фізіологічні механізми відчуттів. Види відчуттів. Чутливість та її вимірювання.

2. Зробіть порівняльний психологічний аналіз підходів до формування в авіаційних компаніях екіпажів „на один рейс” та екіпажів стабільного складу.

3. Проблема особистості в психології. Основні теорії особистості.

1.Рецепторна та рефлекторна теорії відчуттів. Анатомо-фізіологічні механізми відчуттів. Види відчуттів. Чутливість та її вимірювання.

Відчуття - це пізнавальний психічний процес відображення в мозку окремих властивостей предметів і явищ оточуючого світу, які в даний момент діють на органи чуття людини

Проблема відчуттів здавна є ареною боротьби матеріалізму й ідеалізму в психології. Ідеалістичному підходу «від відчуттів до зовнішнього світу» протистоїть матеріалістичний: «від зовнішнього світу до відчуттів». Відповідно по-різному тлумачать природу відчуттів. Наслідком першого підходу стала рецепторна(від лат. гесіреге — отримувати) теорія, представники якої намагаються пояснити виникнення відчуттів, виходячи з аналізу процесів, що відбуваються в органах чуттів людини. Відомий фізіолог минулого століття Й. Мюллер (1801 —1858), підсумовуючи результати досліджень, писав: «Одна й та сама зовнішня причина викликає різні відчуття в різних органах чуттів залежно від їх природи... Відчуття, властиві кожному чутливому нерву, можуть бути викликані багатьма і внутрішніми, і зовнішніми впливами... Відчуття передає у свідомість не якості або стани зовнішніх сил, а якості і стани чутливого нерва, які визначаються зовнішньою причиною, і ці якості різні для різних чутливих нервів» (цит. за: [8, 7]). Коли різні рецептори — периферичні елементи органу чуття, подразнювати одним і^ тим самим стимулом (припустімо, електричним струмом, як це робив Й. Мюллер), то сформульований ним принцип специфічної енергії органів чуттів має підставу, адже кожний орган чуттів відповідає на подразнення притаманною лише йому енергією. Можливий висновок: відчуття — не канал зв'язку суб'єкті з об'єктом, а властивість нервової системи породжувати стани свідомості. Рецепторна концепція має поширення і в наші дні. Наприклад, побутує уявлення, що справді наукове пояснення природи відчуттів передбачає вивчення роботи органу чуття (від моменту дії подразника на рецептор і до переробки нервових імпульсів в центрах мозку), а з іншого — фізичних властивостей самого подразника. Зіставлення цих двох уявлень і приведе, начебто, до бажаного результату: дасть можливість зрозуміти, як виникають відчуття. Можна розібратись, як виникає і передається нервовий імпульс, викликаний дією, наприклад, світла та яких фізичних змін він зазнає в кіркових представництвах органу чуття [19]. Але це ще не пояснюватиме, чому людина відчуває світло. Буде незрозумілим, як виникає сенсорний образ, тобто як здійснюється перехід від фізіологічного до психічного. Відтак, рецепторна концепція відчуттів засвідчує актуальність психофізіологічної проблеми і продовжує лінію фізіологічного редукціонізму. Навіть найпростіше психічне явище, а саме таким є відчуття, — предмет психології. Тому воно не може розглядатися лише в межах відношення «мозок — психіка». Потрібно звернутися до аналізу моментів, що опосередковують це відношення. Саме такий підхід до проблеми відчуттів демонструєрефлекторна теорія, підвалини якої заклав /. М. Сеченов [16]. З її позицій відчуття, як і інші психічні явища, є ланкою у взаємодії живої істоти з навколишнім світом. Це означає, що їх виникнення пов'язане з впливами зовнішніх подразників на органи чуття, з процесами, які відбуваються у нервовій системі, та м'язовою активністю організму. Остання має виняткове значення у виникненні відчуттів. Це видно на прикладі рухів руки, ока, язика — органів, що контактують з предметом, властивості якого відображаються. За /. М. Сєченовим, вони беруть безпосередню участь у побудові чуттєвого образу. Цей образ регулює рухи, виконує функцію сигналу, що визначає їх характеристики (мал. 8). Рефлекторна теорія відчуттів отримала дальший розвиток у ряді психологічних досліджень (Веккер [4]; Леонтьев [8]; Запорожець, Зінчен-ко, див.: [14]; Соколов, див.: [21]). Так, О. М. Леонтьев на прикладі дотикових відчуттів встановив, що властивості предмета відображення уподібнюються в динаміці рухів руки. Відчуття, відповідно до відомого психофізіологічного парадоксу, локалізуються там, де реально розташований предмет, а не в рецепторі, як слід було б очікувати, виходячи з рецепторної теорії. Для ілюстрації О. М. Леонтьев наводить приклад: військовий хірург обстежує кульове поранення за допомогою зонда — медичного інструмента у вигляді металевого стержня. Він вводить його в рану і визначає місцезнаходження кулі, досить чітко відчуваючи її. При цьому куля повинна відчуватись у точці її контакту з нервовими закінченнями, тобто на шкірі руки.. Проте сенсорний образ кулі начебто накладається на предмет, що перебуває в тілі пораненого. Можливе лише таке пояснення: цей образ виникає там, де будується, тобто за прямої участі рухової активності, діяльності. Механізм уподібнення характерний і для інших органів чуттів, у тому числі й для тих, що нібито не пов'язані з рухами. Так, виявлено, що необхідною умовою звуковисотного слуху є рухові реакції голосового апарату. При їх вимкненні досліджувані втрачали здатність розрізняти звуки за висотою [8]. Коли ж спочатку неточно, а потім все точніше вони «проспівували» потрібну висоту, показники рухів їхніх голосових зв'язок дедалі більше наближалися до фізичних параметрів звуку. При цьому помітно поліпшувалося розрізнення звуків за висотою, тобто орган слуху «користується» «невласними» рухами, які відтворюють звуковий подразник під час слухання. Про це ж свідчать і самоспостереження: відвідавши концерт, глядач нерідко відчуває «втому» в горлі.

Атомо-фізіологічні основи відчуттів

Відчуття може виникнути лише при безпосередній дії подразника на орган чуття. За своїм походженням відчуття, як і кожне психічне явище, має рефлекторний характер.

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Кожний аналізатор складається з 3-х частин (Рис. 2.1.1.):

1) периферійний відділ, або рецептор (від лат. "приймач");

2) чутливі нерви (аферентні, провідникові шляхи);

3) мозковий (центральний відділ).

Аналізатор - анатомо-фізіологічний апарат, спеціалізований для прийому впливів певних подразників із зовнішнього та внутрішнього середовища і переробки цих відчуттів

Дія подразника на рецептор викликає нервовий імпульс, який певними нервовими шляхами передається до кіркових клітин аналізатора. Відповідна ж реакція передається по іншому (руховому) нерву. Мозкова частина - вищий відділ аналізатора. Саме тут і виникає відчуття.

Всі відділи аналізатора працюють як єдине ціле. Органічні порушення будь-якої частини аналізатора - периферійної, провідникової чи центральної-спричинюють сліпоту, глухоту або втрату нюху, смаку, залежно від того, який аналізатор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналізатора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла чи звуку існує.

Види відчуттів.

Відчуття поділяють на:

а)   зовнішні, в яких рецептори (екстерорецептори) аналізаторів розташовані на поверхні тіла - зорові, слухові, шкірні (температурні, вібраційні, дотикові, больові), смакові, нюхові;

б)  внутрішні (органічні), рецептори (інтерорецептори) аналізаторів яких розташовані у внутрішніх орга­нах і тканинах (сприймають зміни в організмі), - ор­ганічні відчуття, що інформують про роботу серця, шлунка, нирок тощо;

в)   рухові аналізатори (пропріорецептори), за допо­могою яких людина відчуває власні рухи, - кінесте­тичні і статичні відчуття рівноваги;

Зовнішні (екстероцептивні) відчуття за наявністю або відсутністю безпосереднього контакту рецептора з подразником класифікують на два типи:

1)        дистантні, подразники яких перебувають на від­стані (зір, слух);

2)        контактні, подразники яких безпосередньо кон­тактують із рецептором (шкірою).

Чутливість і її вимірювання

   Чутливість органу відчуття визначається мінімальним подразником, який за певних умов виявляється здатним викликати відчуття.    Мінімальна сила подразника, яка викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуття. Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості від конкретного аналізатора.    Між абсолютною величиною чутливості та величиною порогу є зворотний зв'язок: чим менша величина порогу, тим вища чутливість цього аналізатора

Чутливість подразників різна. Зоровий аналізатор найчутливіший. Ми здатні бачити свічку, яка горить, на відстані 1 км.    Абсолютна чутливість має і верхній поріг відчуття. Верхнім абсолютним порогом відчуття називається максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне діючому подразникові відчуття.    Величина абсолютних порогів, як нижнього, так і верхнього, змінюється залежно від різних умов: характеру діяльності та віку людини, функціонального стану рецептора, сили й тривалості подразнення і т. ін.    Мінімальна різниця між двома подразниками, яка викликає ледь помітну різницю відчуття, називається порогом розрізнення, або порогом відмінності. Поріг відмінності характеризується відносною величиною, постійною для певного аналізатора.