3.Емоційна стійкість та методики їх вимірювання.

Емоційну стійкість визначають як інтегративну властивість особистості,що характеризується взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності індивідуума, яке забезпечує успішне досягнення цілі в складному емотивному оточенні, сталість психічних та рухомих функцій в умовах емоційних впливів, співвідношення позитивних дій індивідуума у спокійному та в емоційному станах. Емоційну стійкість визначають також як оптимальний варіант адаптаційних біохімічних, психологічних та фізіологічних змін, які відбуваються в екстремальних емоційних умовах і забезпечують збереження доцільності поведінки і діяльності індивідуума на високому рівні.

Емоційна стійкість визначається взаємодією вольових, інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності індивіду. Вона забезпечує успішне досягнення мети в складному емотивному оточенні, стабільність психічних та рухових функцій у стресових ситуаціях, правильне співвідношення позитивних дій індивіду у спокійному та емотивному станах. Емоційна стійкість виникає внаслідок адаптаційних біохімічних, психологічних та фізіологічних змін, які відбуваються в екстремальних емоційних умовах і забезпечують збереження доцільності поведінки і успішність діяльності індивіду.

Емоційну стійкість вважають незалежною від сили нервової системи, але негативно пов’язаною з динамічністю гальмівного процесу, також негативно пов’язаною з силою нервової системи (за одним із показників) (Аллагуров Р.І., 1971), і позитивно пов’язаною з силою та лабільністю нервової системи (Strelau Y., 1969). Вважають, що емоційно стійкі порівняно з емоційно нестійкими характеризуються більшою лабільністю і відносною слабкістю нервової системи.

Для діагностики емоційної стійкості використовують наступні методики: - Методика визначення емоційної стійкості та відчуття тривоги. Емоційну стійкість обстежуваного визначають із використанням результатів виконання методики “Швидкість переключення уваги” із використанням червоно-чорних таблиць Шульте- Платонова

Екзаменаційний білет № 42

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Емоції та почуття в структурі афективної сфери особистості. Теорії емоцій. Загальні та специфічні властивості емоцій та почуттів.

2. Розкрийте зміст поняття “група” у соціальній психології, наведіть приклад типології груп.

3. Сутність психологічного аналізу проблеми.

1.Емоції та почуття в структурі афективної сфери особистості. Теорії емоцій. Загальні та специфічні властивості емоцій та почуттів.

ЕМОЦІЇ- безпосередні, ситуативні переживання якогось більш- менш постійного

почуття.Так, емоція- це не любов, наприклад, до живопису, а той стан захвату,який виникає в людини, коли вона дивиться на витвори цього мистецтва.

емоціями ми називаємо реакції на зовнішні та внутрішні подразникі, які мають прояв у виді задоволення або незадоволення, огиди, відчаю, радості тощо. Емоції виникають поруч майже з будь- якою життєдіяльністю та відображають у формі безпосередніх переживань суть та значення подій та явищ. Емоції є одними з головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності та поведінки, спрямованих на задоволення певних потреб. Виникнення емоцій причинно обумовлене.Причини виникнення емоцій полягають в оточуючому середовищі та знаходяться у відповідності з потребами людини.Зрозуміло, що все, що якимось чином пов”язане із задоволенням потреб людини, викликає різні емоції.Позитивні емоції виникають тоді, коли потреби задовольняються.А якщо щось перешкоджає задоволенню потреб, то виникають негативні емоції.

Звернемося до почуттів.

У порівнянні з емоціями почутя є більш стійкими психічними явищами, що мають чітко виражений предметний характер.Почуття завжди відноситься до когось чи до чогось та виражають відношення до цього людини. Виникають почуття у результаті узагальнення емоційного досвіду.

З”являються почуття пізніше, ніж ситуативні емоції, та залежать від виховних впливів більше ніж емоції.Тепер же вони , а не безпосередньо події. Що відбуваються , надають певного емоційного забарвлення переживанням людини.

Теорії емоцій

Еволюційна теорія емоцій Ч. Дарвіна. Опублікувавши в 1872 р. книгу «Вираження емоцій у людини й тварин», Ч. Дарвін показав еволюційний шлях розвитку емоцій й обґрунтував походження їхніх фізіологічних виявів. Суть його уявлень полягає в тому, що емоції або корисні, або становлять собою лише залишки (рудименти) різних доцільних реакцій, вироблених у процесі еволюції в боротьбі за існування. Розгнівана людина червоніє, важко дихає й стискає кулаки тому, що в первісній своїй історії будь-який гнів у людей спричиняв бійку, а вона вимагала енергійних м´язових скорочень, а отже, посиленого дихання й кровообігу, які забезпечують м´язову роботу. Спітніння рук при страху учений пояснював тим, що в мавпоподібних предків людини ця реакція в разі небезпеки полегшувала схоплювання за гілки дерев.

«Асоціативна» теорія В. Вундта. Цей учений, з одного боку, дотримувався поглядів Гербарта, що певною мірою уявлення впливають на почуття, а з іншого боку, вважав, що емоції - це насамперед внутрішні зміни, яким притаманний безпосередній вплив почуттів на перебіг уявлень.

«Тілесні» реакції Вундт розглядає лише як наслідок почуттів. За Вундтом, міміка виникла спершу в зв´язку з елементарними відчуттями, як відображення емоційного тону відчуттів. Вищі, тому складніші почуття (емоції) розвинулися пізніше. Однак, коли у свідомості людини виникає якась емоція, вона щоразу асоціюється з відповідним їй, близьким за змістом нижчим почуттям або відчуттям. Саме воно й зумовлює ті мімічні рухи, які відповідають емоційному тону відчуттів. Наприклад, міміка зневаги (висування нижньої губи вперед) схожа на той рух, коли людина випльовує щось неприємне, що потрапило їй до рота.

«Периферична» теорія В. Джемса - Г. Ланге. Американський психолог В. Джемс висунув «периферичну» теорію емоцій, яка ґрунтується на тому, що емоції пов´язані з певними фізіологічними реакціями.

Психоаналітична теорія емоцій. Основою фройдівого розуміння афекту є теорія про потяги. Він, власне, ототожнював і афект, і потяг із мотивацією. Найбільш концентроване уявлення психоаналітиків про механізми виникнення емоцій подає Д. Рапопорт. Суть цих уявлень така: сприйнятий ззовні перцептивний образ зумовлює несвідомий процес, під час якого відбувається неусвідомлювана людиною мобілізація інстинктивної енергії. Якщо вона не може знайти собі застосування в зовнішній активності людини (у тому разі, коли на потяг накладається табу існуючою в даному суспільстві культурою), вона шукає інші канали розрядки у вигляді мимовільної активності. Різними видами такої активності є «емоційна експресія» й «емоційне переживання». Вони можуть виявлятися одночасно, почергово або взагалі незалежно одне від іншого.

З. Фройд та його послідовники розглядали лише негативні емоції, які виникають у результаті конфліктних потягів. Тому вони виокремлюють в афекті три аспекти: енергетичний компонент інстинктивного потягу («заряд» афекту), процес «розрядки» і сприйняття остаточної розрядки (відчуття, або переживання емоції).

Розуміння механізмів виникнення емоцій, за Фройдом, як несвідомих інстинктивних потягів зазнало критики з боку багатьох учених.

Біологічна теорія емоцій П.К. Анохіна. У межах цієї теорії емоції розглядаються як біологічний продукт еволюції, пристосувальний чинник у житті тварин.

Виникнення потреб спричиняє, на думку П.К. Анохіна, виникнення негативних емоцій, які відіграють мобілізуючу роль, сприяючи найшвидшому задоволенню потреб оптимальним способом. Коли зворотний зв´язок підтвердить, що досягнуто запрограмованого результату, тобто що потребу задоволено, тоді виникає позитивна емоція. Вона постає як кінцевий підкріплювальний чинник. Закріплюючись у пам´яті, вона в майбутньому бере участь у мотиваційному процесі, впливаючи на прийняття рішення про вибір способу задоволення потреби. Якщо ж отриманий результат не узгоджується із програмою, тоді виникає емоційне занепокоєння, яке зумовлює пошук інших, більш успішних способів досягнення мети.

Фрустраційні теорії емоцій. Ця група теорій пояснює виникнення негативних емоцій як наслідок незадоволення потреб і потягів, як наслідок невдачі. У цьому разі йдеться про розумові емоції, тобто емоції, які виникають не як оцінка подразника, що діє під час безумовно-рефлекторних емоційних реакцій, а як оцінка ступеня успішності (а точніше - неуспішності) досягнення мети, задоволення потреби. Це емоції досади, злості, гніву, люті, страху.

Теорія когнітивного дисонансу У контексті теорії когнітивного дисонансу Леона Фестингера емоція розглядається як процес, якість якого визначається узгодженістю взаємодіючих систем. Позитивне емоційне переживання з'являється тоді, коли реалізовується план дій не зустрічає на своєму шляху перешкод. Негативні емоції пов'язані з розбіжністю між поточною діяльністю та очікуваним результатом. Дисонанс, невідповідність між очікуваними і дійсними результатами діяльності, припускає існування двох основних емоційних станів, які безпосередньо пов'язані з ефективністю когнітивної діяльності, побудовою планів активності та їх реалізацією.

Інформаційна теорія емоцій П.В. Симонова. Оригінальну гіпотезу про причини появи емоцій висунув П.В. Симонов. Він вважає, що емоції виникають внаслідок нестачі чи надлишку відомостей, необхідних для задоволення потреби. Ступінь емоційної напруги визначається, за П.В. Симоновим, силою потреби й величиною дефіциту прагматичної інформації, необхідної для досягнення мети.

Єдина концепція свідомості і емоцій Юрій Йосипович Александров формулює уявлення про емоції з точки зору системної психофізіології. Системний підхід дозволяє більш глибоко визначити місце емоцій в організації мозкових процесів. Проводиться поділ між поведінкою і емоціями, причому останні визначаються як феномен сенсорної сфери, еквівалент свідомості. Таке розуміння емоцій змушує інакше розставити акценти в розумінні самої свідомості. Згідно викладеного матеріалу: «Емоції характеризують реалізацію систем, що формуються на самих ранніх етапах онтогенезу і забезпечують мінімальний рівень диференціації (" добре-погано "). Свідомість характеризує реалізацію систем, формування яких на більш пізніх етапах розвитку обумовлює прогресивне збільшення диференційованості у співвідношенні організму і середовища і ускладнення поведінки. Всі системи спрямовані на досягнення позитивних адаптивних результатів поведінки »

Двухфа́кторная тео́рия эмо́ций—социально-психологическаятеория, рассматривающаяэмоциикак сочетания двух компонентов (факторов):физиологическоговозбуждения икогнитивнойинтерпретацииэтого возбуждения.

Загальні та специфічні властивості емоції та почуття

Загальні

Загальними характеристиками емоцій і почуттів виступають знак (позитивні, негативні, амбівалентні) і модальність (радість, горе, смуток тощо). Існують базальні емоції й почуття - це радість, страх, гнів і печаль, від яких походить та величезна гама відтінків переживань, з якими ми зустрічаємося в житті. Це якісні характеристики емоцій і почуттів. Кількісні характеристики - сила, глибина, інтенсивність та тривалість. Емоції й почуття розрізняються за інтенсивністю (від слабких до афекту), за силою і глибиною (пристрасті), за тривалістю (настрої).

Крім якісних і кількісних загальних характеристик, загальними властивостями емоцій і почуттів виступають переключення, передбачення і просторово-часове зміщення.

Переключення - це можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умови.

Передбачення виникає на основі емоційної оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху чи неуспіху. Це емоційний сигнал про ймовірні наслідки дій, що передує їх учиненню.

Просторово-часове зміщення - властивість переживань, емоцій і почуттів зміщатися з самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше, ніж у момент події.