14.2 Гранична доходність і витратність ресурсу та дія закону убуваючої віддачі

Для того, щоб підприємство було конкурентоспроможним на ринку, йому необхідно постійно вкладати капітал у подальший економічний розвиток, нарощувати маштаби виробництва, своєчасно впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу у виробництво. А оскільки грошові кошти, які спрямовує підприємство на придбання засобів виробництва, включаються до їх виробничих витрат, тому підприємство прагне використати матеріальні ресурси в такій кількості і складі, щоб вони дозволили генерувати якомога максимальніший прибуток.

Кількість використаних підприємством засобів виробництва залежить від їх віддачі або продуктивності. Продуктивність виробництва підлягає дії закону убуваючої віддачі.

Цей закон формулюється так: неможна довільно збільшувати кількість перемінного фактору виробництва (сировини, матеріалів, робочої сили) на одиницю постійного фактору (виробничої потужності), бо на певному етапі віддача від нього скоротиться, а потім і припинеться.

Згідно з цим законом підприємству вигідно розширювати використання ресурсів до тих пір, поки кожен додатковий ресурс буде збільшувати його доход у більшій мірі, а ніж витрати.

Приріст доходу підприємства за рахунок додаткової одиниці даного ресурсу називається граничною доходністю ресурсу.

Проте, щоб приймати рішення про розширення використання у виробництві даного ресурсу, підприємству не достатньо знати, як вплине додатковий ресурс на збільшення його доходів. Воно завжди повинно порівнювати доход з витратами і оцінювати прибуток. При цьому необхідно визначити як придбання і використання додаткового ресурсу вплине на збільшення його витрат.

Приріст витрат за рахунок введення додаткової одиниці змінного ресурсу називається граничними витратами ресурсу.

Згідно цих положень підприємству буде прибутково збільшувати кількість ресурсу до точки, де його граничні витрати дорівнюють граничним доходам.

Даний підхід до витрат також використовується для регулювання розміру прибутку і знаходження відповіді на такі важливі питання:

1. Чи варто нарощувати виробництво продукції?

2. Чи вигідно виконувати додаткове замовлення?

Приклад 1. Середньомісячний обсяг реалізації холодильного обладнання – 10 комплектів по ціні 250 тис.грн. кожний. Перемінні витрати – 120 тис. грн./шт., щомісячні постійні витрати – 800 тис. грн. Разом собівартість одного комплекту обладнання – 200 тис.грн., собівартість щомісячного виробництва – 2 млн.грн. Надходить пропозиція продати додатково один комплект за 140 тис.грн. Чи варто прийняти цю пропозицію?

Рішення. Пропозицію слід прийняти: вона є вигідною для підприємства, оскільки збільшує його прибуток. Дійсно, виробництво додаткового комплекту не потребує нових постійних витрат (800 тис.грн. щомісячних постійних витрат вже покриті виручкою від реалізації перших десяти комплектів). Собівартість додаткового замовлення – всього 120 тис.грн. Прибуток від додаткового замовлення (20 тис. грн.) збільшить загальний прибуток підприємства.

Примітка. Продаж комплекту обладнання по ціні 140 тис. грн. є нижчим його собівартості з позицій обліку витрат. У таких випадках доводиться переконувати податкову інспекцію у правомірності продажу. Проте фактично від виконання додаткового замовлення підприємству – пряма користь. Головною умовою вигідності угоди є перевищення ціни над перемінними витратами. І, звичайно, цей механізм працює тільки тоді, якщо виручка від основного обсягу виробництва вже покрила постійні (непрямі, загальногосподарські) витрати.

Математичне осмислення граничних витрат і граничної виручки вимагає розгляду трьох основних положень:

1. маржинальні витрати являють собою похідну повних витрат;

2. собівартість одиниці продукції мінімальна, коли вона співпадає з маржинальними витратами. Обсяг виробництва, при якому спостерігається дане співпадання, називається технічною оптимальністю. Проте, при досягненні технічної оптимальності, загальний прибуток на весь обсяг виробництва не досягає свого максимального значення.

3. загальний прибуток максимальний, коли гранична виручка дорівнює (або найбільш відповідає) маржинальним витратам. Відповідний обсяг виробництва називається економічною оптимальністю. При рівності граничної виручки і граничних витрат остання одиниця продукції (товару) не дає підприємству ні прибутку, ні збитку і її, таким чином, можливо навіть і не виготовляти.

Приклад 2. Ціна реалізації одиниці продукції – 100 грн. Технічна оптимальність обсягу виробництва складає 3000 одиниць із собівартістю виготовлення однієї одиниці 60 грн. Економічна оптимальність –4000 одиниць із собівартістю виготовлення одиниці продукції 65 грн. При обсязі виробництва 2000 одиниць (перший – мінімальний поріг) і 5000 одиниць (другий – мінімальний поріг) ціна реалізації (100 грн.) і витрати одиниці продукції рівні.

Визначимо прибуток для технічної і економічної оптимальності обсягу виробництва і порівняємо їх.

Рішення.

1. Розрахуємо прибуток, який отримується підприємством при досягненні ним технічної оптимальності:

(100 – 60) х 3000 = 120 000 грн.

2) Розрахуємо прибуток при досягненні економічної оптимальності:

(100 – 65) х 4000 = 140 000 грн.

Таким чином, прибуток, який отримує підприємство при досягненні економічної оптимальності, є дійсно більшим, аніж при досягненні ним технічної оптимальності, на 20 000 грн.