Тема 7. Методологія розрахунку собівартості продукції (послуг)

План

7.1 Методи розрахунку собівартості продукції (послуг)

7.2 Система управління собівартістю продукції (послуг)

7.3 Формування витрат за місцем виникнення та центрами відповідальності

Ключові терміни: собівартість, методологія, центри витрат, центри відповідальності

7.1 Методи розрахунку собівартості продукції (послуг)

Формування виробничих витрат є основною функцією внутрішньо-господарського (управлінського) обліку. Витрати виробництва – це визна-чена в грошовому виразі вартість ресурсів, використаних господарюючими суб’єктами протягом певного періоду з метою отримання прибутку.

Процес визначення собівартості одиниці продукції неможливий без визначення та розподілу витрат. Найбільш часто зустрічаються чотири методи калькулювання: позамовний, попроцесний, нормативний і простий [1]. Метод позамовної калькуляції полягає в обліку витрат за конкретним видом продукції, яка замовлена за договором (наприклад, облік витрат на вирощення ячменю для комбікормового заводу). Попроцесний метод перед-бачає облік витрат однорідного виду продукції у великій кількості (наприк-лад, облік витрат на вирощенні зернових культур) за окремими періодами: незавершене виробництво, передпосівний обробіток, посів, догляд за посівами, збір урожаю. Нормативний метод обліку витрат здійснюється при плануванні за нормами витрат в розрізі кожної статті витрат. Простий метод калькулювання передбачає облік витрат за фактичними витратами з урахуванням витрат на основну, побічну та супутню продукцію.

Контроль за зниженням собівартості продукції (робіт, послуг) і аналіз причин відхилень від плану найбільш ефективний тоді, коли дані ведуться в розрізі статей витрат за окремими видами продукції (робіт, послуг), за місця-ми виникнення витрат та за сферами відповідальності. В процесі кальку-лювання виконуються ряд робіт, які вимагають методичного рішення, а саме:

- визначення переліку статей витрат та обґрунтування методики їх відображення;

- розподіл витрат між готовою основною, побічною продукцією та незавершеним виробництвом;

- обґрунтування методики розподілу непрямих витрат між видами продукції (послугами);

- встановлення центрів витрат, доходів і сфер відповідальності.

В залежності від технології і характеру продукції (товарів, робіт, послуг) об’єктами калькулювання можуть бути:

- одиниця продукції (товарів, робіт, послуг) в даному господарюючому суб’єкті та його галузі;

- одиниця продукції (товарів, робіт, послуг) за окремими процесами, стадіями;

- одиниця продукції (товарів, робіт, послуг) в структурних підрозділах господарюючого суб’єкта;

- напівфабрикати.

З об’єктом калькулювання дуже тісно пов’язані калькуляційні одиниці, які є вимірниками об’єкту калькулювання. Калькуляційні одиниці можуть бути обрані за такими ознаками:

- натуральні – 1ц, 1 т, метр кубічний, кг, л тощо;

- умовно-натуральні – 1 т/км, 1 ум. ет. га, 1 умовна банка;

- приведені одиниці – маса продукту в перерахунку на вміст корисних речовин, споживних речовин, наприклад кормові одиниці;

- експлуатаційні – одиниця потужності машин, двигунів, корисна площа будинку;

- одиниці часу – людино/години, машино-дні, машино-зміни; одиниці виконаних робіт, послуг.

Метод калькулювання залежить від типу організації і технології вироб-ництва і включає в себе принципи збору інформації з центрів витрат про використані ресурси, узагальнення і розподілу непрямих витрат. За будь – яких умов процес калькулювання передбачає вибір об’єкту витрат, формування прямих і непрямих витрат, що підлягають розподілу між об’єктами витрат. Вибір об’єкту витрат залежить від мети управління.

В господарствах, де виробництво продукції відбувається в одному технологічному процесі, витрати обліковуються по виробництву в цілому. А в тих господарствах, в яких продукція в процесі виробництва проходить декілька послідовних стадій (переділів), облік витрат слід організувати за окремими стадіями виробництва.

Таблиця 7.1.

Методи розподілу комплексних витрат (основної та побічної продукції зернових культур)

	Коефі-цієнт	Вихід продукції, ц з 1 га	Вихід продукції в умовних од.	Виручка від реалі-зації, грн.	Питома вага витрат, %	Витрати, грн.	Собіварті-сть грн./ц
1	2	3	4	5	6	7	8
Метод використання натуральних показників: Основна продукція Допоміжна продукція	1 0,08	52,7 42,1	52,7 4,2		92 8	1992 163	37,80 3,87
Всього	Х	Х	56,9	2736	100	2155	Х
Метод на основі вартості реалізації в точці розподілу: Основна продукція Допоміжна продукція	1 0,08	52,7 42,1		23360 4000	86 14	1854 301	35,1 7,1
Всього	Х	Х		27360	100	2155	Х

Методика групування витрат за об’єктами калькулювання є спільною для усіх галузей господарювання в нашій державі, але має свої особливості в сільському господарстві, зокрема це стосується обліку прямих витрат, узагальнення і розподілу непрямих витрат, відображення даних у реєстрах внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Внутрішнього сподар-ський (управлінський) облік групує первинні дані в декількох напрямах – за економічним значенням, центрами витрат, доходів і сферами відповідаль-ності, видами продукції (послугами). Це дає змогу формувати інформацію в тому напрямі, у якому вимагає система управління.

Використані як було зазначено раніше ресурси поділяються на природні (земля, вода, ліси тощо), трудові (праця), матеріальні (капітал) [3].

Вони відрізняються між собою природою їх створення, особливостями формування та функціонування, виробничим і природним періодом участі у виробництві.

Функціонування природних ресурсів формує такі витрати, як рента або орендна плата і плата за землю. Витрати на заробітну плату пов’язані з функціонуванням трудових ресурсів, а використання основних засобів –частиною витрат на амортизацію. Виробничі запаси (насіння, корми, добрива тощо) в процесі їх використання переносять свою вартість на новостворений продукт повністю. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на вироб-ництво сільськогосподарської продукції становлять витрати на виробництво, за допомогою яких визначається собівартість продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі поточні витрати на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Вона включає затрати минулої і уречевленої праці у витрачених засобах виробництва і затрати на оплату праці [4]. Це економічний показник, в якому знаходять відображення усі сторони виробничо-фінансової діяльності господарюючого суб’єкту та засіб внутрішнього контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та підвищенні рентабельності. Собівартість складається з витрат, пов’язаних з технологією виробництва та його управлінням, витрат на реалізацію продукції, непродуктивних витрат, що виникають безпосередньо у процесі виробництва, і позавиробничих витрат.

П(С)БО 1 визначає витрати, як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Таке визначення витрат викликає чимало дискусій. Так В.П. Ярмоленко доказує, що витрачення сировини на виробництво продукції не означає зменшення економічної вигоди, бо вона переходить у незавершене виробництво, а далі – в готову продукцію, яка приносить економічну вигоду [5].

Отже в основі визначення собівартості продукції ( послуг) є витрати. Від їх вірного формування і розподілу завлежить як собівартість так і ціна виробленої і реалізованої продукції (послуги).