5.2 Організація процесу управління матеріальними ресурсами

Інтенсивне використання принципів управління матеріальними ресурсами в економіці розпочалося порівняно недавно. Десь до початку 60 років минулого століття виробники і споживачі продукції не надавали серйозного значення створенню спеціальних систем, що дозволяють оптимізувати процеси управління матеріальними ресурсами.

Необхідність у проведенні досліджень у сфері просування матеріалопотоку в каналах розподілу; скорочення витрат по утриманню складського господарства; транспортування сировини, матеріалів; реалізації готової продукції виникла в результаті значного росту витрат на утримання запасів і транспортування продукції фірм.

У зв’язку з цим в економіці сформувалася нова наука про управління матеріальними ресурсами на виробництві – логістика.

Логістика – це мистецтво управління матеріалопотоком і потоком продукції від джерела до споживача.

Згідно словника «логістика» – це наука про планування, контроль і управління транспортуванням, складуванням, іншими матеріальними та не матеріальними операціями, які здійснюються в процесі доведення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрішньозаводської переробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача у відповідності з інтересами і вимогами останнього, а також передання, зберігання і обробки відповідної інформації.

Мета науки управління матеріальними ресурсами – формування у фахівців теоретичних знань і практичних навичок щодо управління матеріальним потоком на підприємстві, насамперед: організації і управління забезпеченням ресурсами виробництва та їх розподілом, розміщення і управління запасами, транспортування і реалізації готової продукції від виробника до споживача.

В Україні логістичні системи почали знаходити застосування в практиці діяльності різних підприємств. Вони розглядаються як ефективний мотивований підхід щодо управління матеріалопотоком з метою зниження витрат виробництва. Логістична система стає основою економічної стратегії фірм, використовується як знаряддя в конкурентній боротьбі і розглядається як управлінська логіка для реалізації планування, розміщення і контролю за фінансовими і трудовими ресурсами.

Переваги логістичної системи:

1. необхідний асортимент запасів у потрібному місці і в потрібний час;

2. координація внутрішнього і зовнішнього транспорту, що гарантує своєчасне постачання;

3. раціональне розміщення складського господарства і ефективне використання пакувальних матеріалів;

4. синхронізація запасів і транспорту;

5. висока якість обслуговування споживача.

Процес управління матеріальними ресурсами необхідно розглядати з двох аспектів: організаційного і технологічного.

Організаційний – організація управління просуванням матеріального потоку і забезпечення збуту вже готової продукції.

Технологічний напрямок – вдосконалення технологій транспортних перевезень, складського господарства, інформаційного забезпечення, планування і контролю, а також оптимізація витрат на ефективне функціонування кожного із цих підрозділів.

Розподіл – вид діяльності, який включає рекламу, реалізацію, транспортування продукції і надання послуг покупцям.

Фізичне забезпечення – та частина логічної системи, яка здійснює просування сировини і матеріалів від постачальника або джерела сировини до підприємства.

Фізичний розподіл – охоплює ту частину логістики, яка пов’язана з реалізацією готової продукції, а саме доставкою її від продавця до покупця.

У логістичих рішеннях приймають участь:

a) постачальник – виробники продукції;

b) транспортні агенти;

c) уряд;

d) споживачі;

е) комерційні оптові посередники.

Проведені дослідження у Великобританії показали, що у вартості продукту, який потрапляє до кінцевого споживача, більше 70% складають витрати, пов’язані із зберіганням сировини і матеріалів, транспортуванням, пакуванням тощо. Поступово прийшло усвідомлення того, що в цій сфері існує суттєвий нереалізований потенціал зниження витрат і покращення якості постачань, а отже, й підвищення конкурентоздатності фірми. Так, в США у 90-і роки на логістику витрати оцінювались у розмірі 15-23% валового національного доходу.

Логістичні принципи управління матеріальними ресурсами:

1. системний підхід: всі ланки системи управління повинні працювати як єдиний злагоджений механізм;

2. врахування витрат на протязі всього логістичного ланцюга;

3. гуманізація технологічних процесів, створення сучасних умов праці;

4. здатність логістичної системи адаптуватися до умов невизначеності оточуючого середовища, тобто її гнучкість;

5. процес управління поєднує управління матеріальним потоком і потоком інформації, що з ним пов’язаний;

6. логістична система пов’язана з управлінням матеріалами та управлінням розподілу.

Рис. 5.6. Схема комерційної логістичної системи

Шість правил системи управління матеріальними ресурсами:

1. вантаж – потрібна продукція (товар);

2. якість – необхідна якість;

3. кількість – у необхідній кількості;

4. час – повинен бути поставлений у потрібний час;

5. місце – у потрібному місці;

6. витрати – з мінімальними витратами.

Логістична функція – це сукупна група логістичних операцій, спрямованих на реалізацію цілей логістичної системи.

Функції логістичної системи:

1. Формування господарських зв’язків, пов’язаних з постачанням продукції (товарів) або наданням послуг, їх розвиток, раціоналізація.

2. Визначення обсягів і напрямків матеріальних потоків.

3. Прогнозні оцінки потреби у перевезеннях.

4. Визначення послідовності просування товарів через місця складування та оптимізація коефіцієнта ланності при організації товаропросування.

5. Розвиток, розміщнння і організація складського господарства.

6. Управління запасами у сфері їх обігу.

7. Здійснення перевезень у пункти призначення (транспортні підприємства).

8. Управління складськими операціями.

Комплекс логістичних функцій підпорядкований єдиній меті. Критерій ефективності реалізації цих функцій є ступінь досягнення кінцевої мети діяльності управління матеріальними ресурсами, що відображений в шести правилах логістики.

Функціональні сфери системи управління матеріальними ресурсами: запаси; транспортування продукції; кадри, що обслуговують виробництво; складування і складська обробка; інформація.

Фактори, що впливають на розміри матеріалопотоку:

1) не цінові детермінанти ринкового попиту: смаки і переваги споживачів; кількість споживачів на ринку; грошові доходи споживачів тощо;

2) не цінові детермінанти пропозиції: технологія виробництва; ціна на взаємозамінюючі ресурси; податки і дотації; чисельність продавців на ринку тощо.

Радикальна економічна реформа, розвиток в Україні ринкових відносин обумовили перебудову матеріально-технічного забезпечення підприємств засобами виробництва і предметами виробничо-технічного призначення.

Розвиток та використання прогресивних форм матеріально-технічного забезпечення, самостійність підприємств у визначенні потреби в засобах виробництва, встановлення зв’язків з постачальниками на їх завезення, децентралізація планування, впровадження елементів маркетингу в систему обігу засобів виробництва, викликали зміни в організаційній структурі управління матеріальними ресурсами в Україні.

В управлінні матеріальними ресурсами приймають участь:

1. Постачальники продукції.

2. Транспортні компанії.

3. Дистриб’ютори

4. Споживачі.

Потреба в системі управління матеріальними ресурсами виникає як у приватному, так і державному секторах економіки.

У приватному секторі споживач формує попит на продукцію виробника. Виробник є постачальником продукції. Він домовляється з транспортним агентством про перевезення вантажів (продукції, товарів) з підприємства на ринок. Уряд регулює процес постачання матеріалів і сировини за допомогою правової бази, забезпечує значну частину транспортної інфраструктури, керує послугами.

Рис. 5.7. Типова структура підприємства та організація управління підрозділами в комерційній логістиці

Управління матеріальними ресурсами на конкретному підприємстві може здійснюватися як централізовано, так і, навпаки, децентралізовано на рівні відділів. Управлінська відповідальність може бути розподілена між різними організаційними підрозділами або сконцентрована в одного керуючого розподілом.

Підрозділ «управління матеріалами» або «управління логістикою» несе відповідальність за забезпечення ресурсами процесу виробництва у потрібний момент і в певній кількості. При такій організації система управління матеріальними ресурсами підпорядкована віце-президенту або головному керівнику підприємства.

Керуючий матеріалами (або логістикою) відповідає за наступні проблеми: транспорт і перевезення; контроль запасів та виробничих планів; управління продажем і замовленнями; обслуговування споживачів та складські операції на регіональних складах; управління складським господарством; дослідження у сфері управління матеріалами та вдосконалення логістичної системи в цілому; контроль за процесом постачання і відповідний йому інформаційний потік та систему зв’язку.

Комерційна служба на підприємстві по забезпеченню матеріальними ресурсами тісно пов’язана з іншими функціональними підрозділами: маркетингом, виробництвом, бухгалтерією і фінансами. Найбільш значний вплив на систему забезпечення матеріалами здійснює політика і тактика маркетингу. Тактика маркетингу впливає на затратні показники логістики (поглиблення асортименту виготовленої продукції, запровадження сервісного обслуговування споживачів та маркетингової тактики продажу тощо).

Функції підрозділу управління матеріалами (або управління логістикою) на підприємстві:

1. Розвиток і формування логістичної системи.

2. Розробка стратегії логістичної системи відповідно до ринкової політики підприємства.

3. Адміністрування і координація взаємопов’язаних функцій.

Ключові проблеми системи управління матеріальними ресурсами та їх вирішення в державному і приватному секторах економіки:

Таблиця 5.1.

Порівняння державного і приватного сектору щодо постачання матеріальними ресурсами

	Приватний сектор	Державний сектор
Постачальник-обслуговуюче агентство	Управління запасами, ціноутворення, перевезення власним або найманим транспортом, планування виробництва, розміщення підприємства	Укомплектованість штату, ціноутворення, перевезення власним або найманим транспортом, надання послуг, розміщення підприємств
Транспортне агентство	Маршрутизація пере-везень, рівень обслугову-вання, ціни, тип парку	Тотожні
Уряд	Ціноутворення (оподатку-вання), правове забезпе-чення, інфраструктура та її обслуговування	Рівень субсидування, обслуго-вування інфраструктури, ступінь регулювання та забезпечення обслуговування

Держава з метою передбачення негативних наслідків бізнесу намагається впливати на договори, вводить заходи судового або адміністративного контролю, фіксує обов’язкові договори, вводить правила щодо недобросовісної конкуренції тощо.

Втручання держави в економіку є процес об’єктивний:

По-перше, інтенсине та екстенсивне використання природних ресурсів підприємствами порушує баланс в природному середовищі. Екологічна проблема вимагає здійснення суворого контролю за дотриманням норм відходів, викидів на виробництві, їх поглинанням та очищенням з метою захисту навколишнього середовища.

По-друге, держава здійснює контроль за раціональним використанням матеріальних ресурсів (дотриманням норм і нормативів їх споживання).

По-третє, держава займається економічним прогнозом і передбачливо застосовує заходи проти дисбалансів в економіці.

По-четверте, з метою економічної підтримки незахищених верств населення держава за допомогою податкової системи вилучає частину виготовленої продукції у підприємців.

По-п’яте, держава здійснює контроль за дотриманням правил експлуатації об’єктів, де застосовуються складні технології.

Органами, що регулюють виробничу діяльність підприємств, в тому числі й постачання та споживання матеріальних ресурсів, є: міністерства, держкомісії, агентства, держкомітети тощо.

Держава і підприємництво взаємопов’язані і взаємозалежні між собою. Характер відносин між ними можливо визначити як партнерський. Підприємець повинен бути самостійним у своїх рішеннях, але приймані їх з врахуванням певних меж, встановлених державою за допомогою законодавчої бази та нормативних актів.

Державне регулювання може бути як позитивним, так і негативним фактором, стримуючим процес соціального розвитку, пригнічуючи інтереси виробників щодо високоефективної діяльності.

Форми державного регулювання – 1) прямий контроль за діяльністю підприємств; 2) непрямий вплив.

Види прямого контролю:

1. Контроль за розміщенням і будівництвом підприємства.

2. Конроль шляхом фінансової участі та фінансової допомоги (дотації, інвестиції).

3. Екологічний контроль.

4. Санітарний крнтроль (виробнича безпека, гігієна праці).

5. Пожежний нагляд (здійснюється спеціальними органами системи МВС).

6. Контроль за якістю продукції (харчової промисловості, медикаментів).

7. Ліцензування зовнішньої торгівлі.

8. Трудове та соціальне законодавство.

9. Антимонопольний контроль.

10. Контроль за цінами.

Непрямий вплив на діяльність підприємства держава здійснює за допомогою податків і податкових пільг. Вона регулює оподаткування підпри-ємств, їх інвестиційну діяльність, встановлює мінімальний розмір статутного фонду для підприємств різних організаційно-правових форм та встановлює порядок і форми розрахунків між окремими господарюючими суб’єктами.

Джерелами правового регулювання підприємницької діяльності є: закони, декрети, постанови Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств, органів місцевої державної адміністрації, місцевих Рад народних депутатів, виконавчих комітетів, органів приватизації держмайна.

Розглянемо завдання та функції торговельно-посередницьких підприємств (організацій, фірм) як учасників матеріального забезпечення

Забезпечення матеріальними ресурсами підприємства, структура каналів постачань і їх стабільність залежать від кількості етапів постачань.

З метою досягнення економії витрат, пов'язаних із матеріально-технічним забезпеченням, необхідно визначити оптимальну кількість етапів для отримання продукції.

В системі матеріального забезпечення виділяють наступні торговельно-посередницькі підприємства (або канали фізичного забезпечення):

1. Незалежні оптові посередники – купують продукцію за свій рахунок, приймають на себе ризик, пов’язаний із моральним старінням продукції, зі зміною кон’юнктури ринку засобів виробництва, зберіганням товарів, скоро-чуючи при цьому запаси постачальників, а також здійснюють транспорту-вання продукції, надають консультаційно-інформаційні та рекламні послуги.

2. Збутові організації промислових компаній: оптові бази і оптові контори.

Оптові бази виконують функції тотожні незалежним оптовим посеред-никам з однією лише відмінністю, що вони збувають продукцію своєї фірми.

Оптові контори фізичних операцій з товарами не виконують, часто навіть не мають його в наявності (торгівля по зразках). Встановлюють контакти із споживачами, здійснюють збір замовлень, їх розміщення, орга-нізовують транзитні постачання продукції зі складів підприємств-поста-чальників. Діяльність оптових контор схожа з функціями агентів та брокерів.

3. Агенти, товарні брокери, комісіонери та інші посередники – не купують матеріально-технічної продукції, але виступають у ролі посеред-ників між постачальниками і споживачами, отримуючи при цьому комісійні у формі процентів від обсягу продажу, здійснених при їх сприянні.

Брокери – найбільш рухомий тип посередника, які не вступають у довготривалі договірні відносини з постачальниками і споживачами. Брокер досконало знає ринок, на якому спеціалізується, має широкі ділові зв’язки, швидко виконує окремі доручення, його дохід – комісійні від клієнта. Сфера діяльності брокерів – продаж нерухомості, конструктивних і будівельних матеріалів, металопродукції, текстилю, бувшого у вжитку обладнання. Кінцевий продукт їх діяльності – надання споживачам інформаційних послуг.

Оптові агенти – виконують функції торговельних агентів фірм-виробника. Великі підприємтсва користуються їх послугами, якщо обсяг продажу їх продукції в регіоні незначний. Середні та дрібні підприємства використовують агентів, коли їх продаж незначний і тримати власного торговельного агента невигідно. Головне їх завдання – забезпечення акту купівлі-продажу, надання інформації про попит та пропозицію на ринку. Їх функції схожі з функціями брокерів, відмінність полягає лише в тому, що, оперуючи на ринку засобів виробництва, вони можуть здійснювати також складування і транспортування продукції. Оптові агенти мають широкі зв’язки, успішно реалізують нову продукцію за досить високі комісійні (10-15 %, на відміну від звичайних – 4 %).

Комісіонери – мають в наявності продукцію, реалізують її від свого імені, але за рахунок власника. Під свою відповідальність кредитують покупців, надають додаткові послуги: контроль за якістю продукції, ринкову інформацію тощо; мають контори, склади, для приймання, зберігання, обробки та продажу товарів.