Матеріальні витрати

Витрати на оплату праці

Відрахування в соціальні заходи

Амортизація

Інші витрати

Накладні

витрати

Загальновиробничі витрати

Загальногосподарські (адміністративні) витрати

Витрати на збут

Інші операційні невиробничівитрати

Рис. 11.1. Формування виробничих витрат

В сільськогосподарській галузі практично не буває одночасної реалізації основної та побічної продукції, а тому завжди виникає необхідність розподілу її собівартості з метою визначення фінансових результатів. Оскільки фінансові результати цікавлять, у першу чергу, керівників господарств, а будь – який розподіл комплексних витрат є суб’єктивним, то в межах виробничого обліку підприємствам доцільно самостійно обирати методи розподілу таких витрат для конкретного виробництва або виду продукції. Методи, що використовуються для розподі-лу комплексних витрат до точки їх розподілу, можна розділити на дві групи:

- методи, в основу яких покладено натуральні вимірники фізичних параметрів (маса, об’єм, довжина тощо);

- методи, в основу яких покладено припущення, що розподіл комплекс-них витрат за видами продукції можна здійснити пропорційно до вартості даної продукції за цінами реалізації.

Поряд з методами, що використовуються у вітчизняній практиці, мож-на надати право вибору й методів, що визнані міжнародною практикою [3]:

- метод використання натуральних показників;

- метод на основі вартості реалізації в точці розподілу;

- метод чистої вартості реалізації.

Метод використання натуральних показників – це метод розподілу комплексних витрат пропорційно до обсягу виробництва. Застосування такого методу є доцільним у випадку, коли вартість реалізації одного із натуральних вимірників основної і побічної продукції є наближено однакова. Тоді й собівартість кожного виду продукції може бути однаковою. При застосуванні такого методу можна скористатися коефіцієнтами для перерахунку вартості побічної продукції в основну. Головною перевагою застосування такого методу є його простота, а негативною рисою є викривлення показників рентабельності виробництва продукції у випадку, коли визначення натуральних показників, що мають однакову вартість реалізації, неможливе.

При застосуванні методу на основі вартості реалізації в точці розподілу комплексні витрати розподіляються пропорційно до оцінки виручки від реалізації. При цьому мається на увазі, що більш високим цінам реалізації відповідає і більш високий рівень витрат.

Застосування такого методу є доцільним у випадку повної реалізації основної та побічної продукції протягом звітного періоду. А при неповній реалізації продукції цей метод уже буде виступати як метод на основі вартості неповної реалізації в точці розподілу. І в наступних звітних періодах на формування собівартості виробництва продукції буде впливати реалізація раніше виробленої продукції. Такий підхід недоцільно застосовувати у випадках, коли витрати на збирання побічної продукції будуть перевищувати реалізаційну вартість, тому частина цих витрат буде необґрунтовано віднесено на собівартість основної продукції. Наприклад, при збиранні зернових культур багато господарюючих суб’єктів не збирають солому через нерентабельність здійснення таких витрат.

На основі методу чистої вартості реалізації здійснюється розподіл комплексних витрат відповідно до чистої вартості реалізації в точці розподілу витрат. Чиста вартість реалізації визначається шляхом вирахуван-ня із реалізаційної вартості продукції витрат на її подальшу обробку. Такий метод можна застосовувати у випадках, коли визначення рентабельності видів виробництв, що здійснювали подальшу обробку продукції, неможливе.