3. Тести для самопідготовки

3.1 Запитання закритого типу відповідей

1. Природно - історична сукупність осіб, яка складається та безперервно поновлюється у процесі виробництва та відтворення безпосереднього їх життя – це:

а) людство;

б) суспільство;

в) населення;

г) трудові ресурси

2. Економічно активне населення – це:

а) частина населення країни, яка володіє фізичним розвитком, розумовими здібностями та знаннями для здійснення корисної діяльності;

б) сукупна суспільна спроможність до праці;

в) природно-історична сукупність осіб, яка складається та безперервно поновлюється у процесі виробництва та відтворення безпосереднього їх життя;

г) частина населення, яка забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг.

3. У природному русі населення відрізняють такі типи його відтворення:

а) розширене, просте;

б) розширене, просте, звужене;

в) традиційне, сучасне;

г) природне, соціальне, сучасне,

д) немає правильної відповіді.

4. Рух показників народжуваності та смертності мешканців будь-якої території за певний проміжок часу – це:

а) природний рух населення;

б) міграційний рух населення;

в) поширений рух населення;

г) традиційний рух населення;

д) соціальний рух населення.

5. Процес переміщення людей через кордони певних територій із зміною місця проживання або з регулярним поверненням до нього – це:

а) природний рух населення;

б) міграційний рух населення;

в) соціальний рух населення;

г) традиційний рух населення;

д) поширений рух населення.

2. Запитання відкритого типу відповідей

1. Укажіть показники, які прямо впливають на зміну чисельності населення:

а) народжуваність;

б) ;

в) .

2. Укажіть види руху населення у країні:

а) природний;

б) ;

в) ;

г) .

3. Укажіть види населення:

а) постійне;

б) ;

в) .

4. Укажіть абсолютні показники міграційного руху населення:

а) кількість прибулих;

б) ;

в) .

5. Виділяють такі режими відтворення населення:

а) просте;

б) ;

в) .

Тема 3. Регулювання демографічних та міграційних процесів

1. Характеристика сучасної демографічної ситуації в Україні.

2. Демографічна політика. Управління демографічним розвитком.

3. Міграційна політика. Концепція державної міграційної політики.

Література: 4, 5, 12, 23, 31, 35, 39, 42, 58.

1. Характеристика сучасної демографічної ситуації в Україні

Демографічна ситуація характеризує відтворення населення за його основними структурними елементами у просторовій і часовій визначеності.

Забезпечення умов розвитку народонаселення в Концепції національної безпеки України розглядається як один з її пріоритетних національних інтересів.

Демографічний чинник є одним із визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування. Від демографічної характеристики працездатного населення і показників демографічного розвитку залежить розвиток трудового потенціалу і, як результат, величина сукупного національного доходу.

Головною причиною сучасного демографічного стану вважається низький рівень матеріального добробуту і умов життя переважної більшості населення внаслідок глибокої економічної і соціальної кризи.

Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерні:

- різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту;

- постаріння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину;

- скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;

- погіршення здоров’я нації;

- інтенсифікація міграційних процесів, вплив яких на демографічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний.

Сучасна демографічна ситуація в Україні характеризується глибоким порушенням демографічних процесів. Так, з 1.01.1993 р. (найбільша чисельність населення в Україні) до 1.01.2005 р. загальна чисельність населення скоротилася на 4963,4 тис. осіб, або на 9,5% (з 52244,1 тис. осіб до 47280,8 тис. осіб).

Сумарний коефіцієнт народжуваності зменшився з 1,9 у 1989 р. до 1,1 у 2005 р., але ж для забезпечення хоча б простого відтворення поколінь треба мати коефіцієнт 2,15. Отже, у суспільстві в останні роки не забезпечується навіть просте відтворення населення.

За сумарним коефіцієнтом народжуваності регіони України чітко розподіляються на три групи: східні – з найнижчими показниками (коефіцієнт – менше за 1, тобто менше 1 дитини: Донецька, Луганська, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька області), західна з відносно високими показниками (коефіцієнт 1,3 – 1,6: Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька, Волинська, Рівненська, Житомирська) та інші регіони – з відповідними показниками коефіцієнта 1,0 – 1,3.

Довготривале збереження народжуваності на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь, призводить до невпинного скорочення питомої ваги дітей, яка нині становить 20,9% у складі населення, і відповідного зростання частки осіб старшого віку. Нині частка осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 20,8% і є однією з найвищих у світі, що негативно впливає насамперед на демографічне навантаження осіб працездатного віку непрацездатними особами.

Найбільш «старим» (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24,0%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей, а найбільш «молодим» (частка старших осіб становить 15,5 – 19,3%) – населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Київа. Проте якщо демографічна «молодість» західних регіонів обумовлена відносно високою народжуваністю, то у Київі основним її чинником є постійний міграційний приплив молоді.

Зростають показники смертності населення України. Загальна річна чисельність померлих збільшилася з 600,0 тис. у 1989 р. до 761,2 тис. у 2005 р., тобто в 1,3 раза. В Україні має місце наявна істотна диференціація між рівнем смертності за регіонами. Найвищі коефіцієнти смертності в Центральному та Північному регіонах – Чернігівській (20,0‰), Кіровоградській і Сумській (18,0‰) областях, найнижчі – у Західному регіоні – Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій, Рівненській областях – 12,7‰, 13,0‰, 13,1‰, 13,3‰ відповідно. Отже, у Західному регіоні країни процесс відтворення населення відбувається значно краще, ніж на Сході, у Центрі та на Півночі.

Висока смертність стала наслідком скорочення середнього рівня тривалості життя населення. Середня очікувана тривалість життя населення при народженні в країні: чоловіків – 62,6 року, жінок – 74,1 року.

У складі населення переважають жінки, частка яких становить 53,8%. Отже, у середньому на 1000 чоловіків в Україні припадає 1154 жінки. Жіноча домінанта найбільш чітко виражена в Чернігівській (1198 жінок на 1000 чоловіків), Сумській (1185), Полтавській (1181), Черкаській (1192), Вінницькій (1184) областях. Єдиною областю України, де демографічній рівновазі не загрожує переважання жінок, є Закарпатська область, де на кожну 1000 чоловіків припадає 1072 жінки. Статева диспропорція відбувається, в основному, через вищу тривалість життя у жінок порівняно з чоловіками. Тобто в зазначених областях України переважають жінки старших вікових груп, які вже вийшли за межі фертильного віку, що свідчить про демографічне неблагополуччя в цих областях.

За даними статистики, у країні спостерігається тенденція поширення бездітності та однодітності: дві третини сімей мають лише одну дитину. Найбільша частка сімей з однією дитиною є в Миколаївській, Дніпропетровській, Харківській областях, а також містах Києві та Севастополі. Сім’я з трьома та більше дітьми мешкають, як правило, в областях: Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Чернівецькій, Волинській, Рівненській, Хмельницькій.

Загострення демографічної ситуації відбувається у зв’язку з активізацією еміграційних процесів. По-перше, це відплив за кордон у пошуках кращої долі великої кількості людей, серед яких переважна більшість – молодь. По-друге – величезні масштаби тимчасової трудової міграції, яка є причиною істотного послаблення інституту сім’ї.

Виходячи з викладеного аналізу демографічної ситуації, можна констатувати, що нині в Україні має мiсце глибока демографічна криза, головним чинником якої є катастрофічне зниження народжуваності. Смертність населення, захворюваність, еміграції тощо відіграють меншу роль у демографічній кризі, однак їхній вплив є досить вагомим, оскільки ці процеси є регулятивними важелями народжуваності.

2. Демографічна політика. Управління демографічним розвитком

Демографічна політика – це система загальноприйнятих на рівні управління ідей і концептуально-об’єктивних засобів, за допомогою яких держава та її соціальні інститути, дотримуючись принципів, адекватних історичним умовам, передбачають досягнення встановлених якісних і кількісних цілей демографічного розвитку, що відповідають перспективним цілям соціально-економічного розвитку держави загалом.

Демографічна політика повинна бути спрямована на досягнення довгострокової перспективи відтворення населення з урахуванням регіональних особливостей.

Суб’єктом демографічної політики є держава.

Об’єктом демографічної політики є процеси народжуваності та смертності, умови та рівень життя, сімейно-шлюбні відносини, процеси міграції населення, формування трудових ресурсів і демографічнi аспекти зайнятості.

Важелі регулювання демографічних процесів бувають економічні та адміністративно-правові. Економічні важелі – пряма грошова допомога; оплачувані відпустки вагітним жінкам; пільгові позики молодим сім’ям, дітям-інвалідам, субсидії до квартирної плати; додаткові пільги сім’ям, що виховують дітей-інвалідів та інше. Адміністративно-правові важелі допомогають створити законодавчі та адміністративні норми поведінки стосовно осіб до мінімального віку осіб початку трудової діяльності, вступу у шлюб, права дітей при розлученні та інше.

В останні роки прийнято низку державних документів, орієнтованих на поліпшення демографічної ситуації в Україні, зміцнення сімейно-шлюбних стосунків, формування усвідомленого батьківства. Це передусім національна програма „Українська родина” (2001 р.), національна програма України „Репродуктивне здоров'я 2001 – 2005”, Концепція державної сімейної політики (2000 р.), Концепція демографічного розвитку України на 2005 – 2015 рр. тощо.

За характером розрізняють активну і пасивну демографічну політику. Активна демографічна політика передбачає комплекс заходів щодо здійснення, за історично короткий строк, бажаного типу відтворення населення. Однак, якщо держава не вдається до спеціальних заходів щодо створення оптимального типу відтворення населення, то це не завжди свідчить про відсутність державної демографічної політики, оскільки своєю „бездіяльністю” держава підтверджує існування у ній демографічних процесів, які відповідають її інтересам. У цьому полягає пасивна демографічна політика.

У сучасній демографічній політиці України пріоритетними мають стати зниження надмірної смертності населення, поліпшення його здоров’я, зниження дитячої смертності, підтримка життєдіяльності дітей і дорослих, збільшення тривалості життя.

Особливої уваги у сучасних умовах набуває охорона здоров’я населення, що зумовлено причинами: політичними, національно-економічними, соціально-демографічними, індустріально-технологічними. Ще й досі традиційними залишаються в Україні фінансування охорони здоров’я за залишковим принципом та зневага до цінності людського життя. В Україні витрати на охорону здоров’я донедавна дорівнювали у середньому 2,8% від ВВП, що становить 65 – 133 грн. на одного громадянина, і за цим показником Україна посідала 96-те місце серед 176 країн світу, охоплених моніторингом ВООЗ (Всесвітня Організація Охорони Здоровя).

Основні напрямки державної демографічної політики спрямовані на сферу охорони здоров’я і зниження смертності населення (підвищення якості життя, медичного обслуговування, посилення контролю за якістю продтоварів, профілактика та зниження пофесійної захворюваності тощо), на сферу сімейної політики та народжуваності (вдосконалення системи соціального обслуговування сімей, пріоритетність охорони материнства і дитинства, створення сприятливих умов для економічної самостійності та зростання добробуту сімей тощо), на сферу подолання негативних наслідків старіння (створення механізмів забезпечення життєдіяльності літніх людей, їх залучення до активного способу життя поза сферою трудової діяльності, ефективне використання залишкового трудового потенціалу осіб пенсійного віку тощо).

У сфері регіонального демографічного розвитку згідно з Концепцією демографічного розвитку України на 2005 – 2014 рр. висуваються два ключові взаємопов’язані завдання:

- досягнення скорочення розриву у рівнях регіональних демографічних показників;

- забезпечення стійкого, збалансованого розвитку кожного з регіонів.

3. Міграційна політика. Концепція державної міграційної політики

Міграційна політика суттєво впливає на стан трудового потенціалу і є складовою загальної демографічної політики.

Державна міграційна політика – це сукупність заходів, що здійснюються державою з метою регулювання міграційних процесів, створення умов для реалізації інтелектуального і трудового потенціалу мігрантів, побудови демографічного правового суспільства, забезпечення належного соціально-економічного та демографічного розвитку, дотримання принципів захисту національних інтересів, безпеки і територіальної цілісності України.

Зовнішня міграційна політика має сприяти безпеці країни, нарощуванню її економічного потенціалу та зростанню добробуту населення. Її основними позиціями у сфері праці є: захист національного ринку праці, залучення до країни іноземних фахівців і працівників певного професійно-кваліфікаційного спрямування, здійснення соціально-правового захисту трудящих мігрантів.

Основними напрямами внутрішньої міграційної політики є забезпечення свободи територіального пересування населення, в галузі праці – оптимізації регіонального перерозподілу громадян, виходячи з політики, яка склалася у сфері зайнятості, і стану регіональних ринків праці.

Об’єктом міграційної політики в Україні є територіальний рух населення.

Суб’єктом внутрішньої міграційної політики є громадяни України, які здійснюють територіальне переміщення.

Суб’єктом зовнішньої міграційної політики в Україні є громадяни України, громадяни інших держав і особи без громадянства, які перетинають державний кордон України.

До пріоритетних завдань національної та регіональної моделей управління міграційним рухом населення слід віднести регулювання:

• територіальних міждержавних переміщень населення та зовнішніх трудових міграцій;

• імміграційних процесів – як трудових, так і стаціонарних;

• еміграційних процесів (постійних, тимчасових, трудових);

• внутрішніх міграцій.

Основні напрями державної демографічної політики у сфері міграції населення такі:

• забезпечення свободи пересування;

• регулювання міграційних потоків з урахуванням соціально-економічних умов, демографічної структури регіонів країни і національних особливостей мігрантів;

• поліпшення ситуації на національному ринку праці за рахунок регулювання працевлаштування громадян України за кордоном і захисту його від неконтрольованого припливу іноземної робочої сили;

• раціоналізація напрямків міграційних потоків;

• захист прав та інтересів мігрантів.

Міграційна проблема є глобальною. Її глобальність визначається тим, що переміщення населення між державами стосується всіх континентів земної кулі, її розв’язання можливе за умови поєднання зусиль усієї міжнародної спільноти. Міжнародна організація міграції за погодженням з урядом здійснює в Україні такі міграційні програми:

• сприяння розвитку потенціалу системи управління міграцією, консультативні послуги та інші заходи технічного співробітництва з міграційних питань;

• інформація у галузі міграції;

• урегулювання міграції громадян, іноземців та осіб без громадянства;

• міграційна допомога біженцям, раніше депортованим особам та іншим особам, які потребують допомоги;

• повернення кваліфікованих людських ресурсів;

• інші програми.

Згідно з Концепцією демографічного розвитку України на 2005 – 2015рр. головними пріоритетами державної демографічної політики у сфері регулювання міграції є:

• зменшення масштабів зовнішньої трудової міграції українських громадян;

• економічне регулювання внутрішніх міграційних потоків.