Тема. 13. Соціальна політика в системі управління трудовим потенціалом суспільства

1. Суть і завдання соціальної політики в перехідному періоді.

2. Сучасні напрямки соціальної політики в Україні.

3. Соціальний захист у системі управління трудовим потенціалом.

4. Форми соціального страхування населення в нових економічних умовах.

5. Перспективи розвитку соціальної політики в Україні з урахуванням світового досвіду.

Література: 5, 8, 10, 15, 17, 25, 33, 59, 61.

1. Суть і завдання соціальної політики в перехідному періоді

Соціальна політика – це діяльність державних і громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб, спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність і розвиток як соціальної істоти на основі принципу соціальної справедливості за беззастережного дотримання її громадянських прав та свобод.

Мета соціальної політики – створити умови для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого соціального потенціалу людини, особистості, досягти в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілосності.

Головним завданням соціальної політики є досягнення відповідності цілеспрямованої діяльності системи, її соціально-політичних інститутів, що є суб’єктами такої політики, соціальному розвитку згідно з вимогами об’єктивних закономірностей соціального прогресу. Іншими завданнями можна вважати забезпечення чіткого функціонування суб'єктів соціальної політики, узгоджуваної діяльності різних її елементів, формування їх оптимального співвідношення та піддтримання необхідних пропорцій між ними.

Стратегічним завданням соціальної політики є запобігання негативним соціальним явищам, недопущення зниження добробуту широких верств населення та забезпечення зростання інтегрального показника людського розвитку, запровадженого ООН у 1990 р.

Серед актуальних і невідкладних завдань соціальної політики Уряду України провідне місце має належати питанням удосконалення системи заробітної плати, забезпечення її органічної залежності від кінцевих результатів праці самих працівників і підприємств у цілому; запезпечення регулюючої функції мінімальної заробітної плати; вдосконалення міжвідомчих і міжкваліфікаційних співвідношень заробітної плати, усунення деформації та необгрунтованих відмінностей в оплаті; впорядкування системи оплати праці в організаціях і установах бюджетної сфери.

Держава та її органи є центральним, але не єдиним субєктом соціальної політики. Її роль значною мірою підкріплюється роллю безлічі інститутів громадянського суспільства. Вони включають, крім суб’єктів та об’єктів, також принципи, інститути і механізми. Особливість ролі держави полягає в її відповідальності за соціальну стабільність у суспільстві, усталеність соціального стану громадян, їхніх родин, соціальних груп, проведення політики прогресивного розвитку суспільства.

Механізмом реалізації соціальної політики в умовах соціальної держави є соціальне страхування (обов’язкове та добровільне), яке доповнюється низкою соціальних гарантій та послуг з боку держави та громадських організацій. Проте страховий механізм захисту населення, і насамперед працездатного, в Україні тільки-но започатковується і це ускладнює соціальний захист громадян. До цього слід додати високий рівень безробіття, різке скорочення функцій захисту державою сім’ї і громадян, що викликало не тільки обвальне падіння рівня життя значної частини населення, а й деформацію колишніх соціальних норм і гарантій.

2. Сучасні напрямки соціальної політики в Україні

Соціальна політика грунтується на законодавчо встановлених основних соціальних гарантіях і правах громадян України, зафіксованих Конституцією держави. З напрямів соціальної політики, викладених в одному з послань Президента до Верховної Ради України, можна виділити:

• досягнення соціальної злагоди у процесі суспільного розвитку на основі соціального миру та співпраці, соціального партнерства як різних класів, соціальних груп, прошарків суспільства, так і суб’єктів соціального регулювання, ринкового господарства;

• утвердження у суспільстві соціальної справедливості як важливої суспільної цінності, без якої неможливий повноцінний соціальний та економічний розвиток суспільства. Свобода задоволення потреб та інтересів людини, створення умов для соціальної безпеки;

• розширення та поглиблення суспільного поля для реалізації творчого соціального потенціалу людини, свободи вибору нею напрямів самореалізації у сфері соціального буття;

• формування у суспільстві нової соціальної культури, яка б грунтувалася на базисних морально-етичних, соціальних цінностях, знань, переконань, світоглядних орієнтацій;

• формування та розвиток соціально-ринкової економіки, соціально-орієнтованого господарства, за якого економічна свобода ринку спрямовувалася б на посилення соціальної безпеки людини і суспільства, соціальної захищеності особистості, її незалежності від держави;

• розвиток соціально-класових відносин, в основі яких лежить становлення різноманітних елементів нової соціально-класової структури суспільства і головним чином формування потужного середнього класу як чинника соціально-політичної та економічної стабільності суспільств, створення умов для функціонування динамічних процесів соціальної мобільності;

• регулювання розвитку соціально-етнічних, етнонаціональних відносин на основі принципу рівності всіх націй і етнічних груп;

• регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення соціальних, духовних, моральних, матеріальних цінностей сім’ї, на виконання нею як найважливішим соціальним інститутом суспільства своїх функцій;

• регулювання процесів соціально-територіального розвитку соціально-просторовими формами організації суспільства;

• створення умов для заохочення продуктивної трудової діяльності, зростання соціально-економічної активності населення, відтворення і всебічна реалізація трудового потенціалу на основі формування внутрішніх глибинних життєздатних джерел розвитку мотивації трудової діяльності кожної людини, спроможної до праці;

• створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини, її сім’ї, обмеження соціального розшарування населення за рівнем доходів;

• вироблення та створення гнучкої, динамічної системи оплати праці на основі глибокої структурної реформи заробітної плати, формування її нової моделі, збільшення її частки у структурі суспільного доходу як головного джерела підвищення добробуту громадян, що грунтується на високій ціні робочої сили, наближення мінімальної заробітної плати до межі малозабезпеченості, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, посилення впливу тарифної системи під час визначення заробітної плати;

• формування динамічної, гнучкої системи соціального захисту, яка охоплює декілька типів соціальних заходів, на основі розширення та поглиблення соціально-економічної бази, соціальної безпеки людини;

• вироблення та впровадження у практику нової концепції розвитку соціального страхування за всіма його видами – пенсійного, медичного, через хворобу, з безробіття – на засадах справедливого розподілу фінансового тягаря між роботодавцями, працівниками і державою;

• реформування системи пенсійного забезпечення на основі як обов’язкового, так і добровільного страхування;

• регулювання ринку праці, здійснення політики зайнятості, мета якої – максимальне забезпечення роботою працездатного населення відповідно до структурних змін зайнятості та кількісного і якісного складу трудових ресурсів, запобігання масовому безробіттю;

• глибока структурна реформа державної житлової політики на основі створення умов для розширення, стимулювання і децентралізації житлового будівництва у різних формах за рахунок різних джерел фінансування, ринку будівельних послуг, зміни стратегії будівництва; перехід на самоокупну плату за користування житлом і комунальні послуги та до адресних субсидій для окремих категорій громадян.

Новий зміст соціальної політики на етапі переходу до ринкової економіки повинен грунтуватися на таких засадах:

1. Потрібно забезпечити злагодженість дій усіх гілок влади, припинити політичне протиборство та протистояння між ними.

2. Потрібно створити умови для розширення зайнятості та першочергового кредитування малого підприємництва.

3. Держава має гарантувати належний розмір мінімальної оплати праці, яка б відповідала вартості мінімального споживчого кошика, гарантувати захист прав працівника – нормований робочий день, правовий і економічний захист у разі звільнення.

Стосовно управління трудовим потенціалом соціальні рішення безпосередньо пов”язані насамперед з розвитком людини як особистості, як основної продуктивної сили суспільства. Ці рішення – частина процесу реалізації головних напрямів соціальної політики держави.

3. Соціальний захист у системі управління трудовим потенціалом

Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів щодо забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Кінцевою його метою є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної чи расової належності, можливостей вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Складові соціального захисту наведені на рис. 11.

Кожна форма соціального захисту має свою специфіку, та всі вони побудовані за єдиними принципами: всезагальності соціального захисту, всебічності та різноманітності його видів; забезпечення соціального захисту за рахунок державних і суспільних коштів без будь-яких утримань із заробітної плати працівників.

Важливим принципом соціального захисту є комплексність гарантій, які суспільство надає кожному своєму членові. Ці гарантії забезпечують збереження найважливіших соціальних прав, та охоплюють різні сторони життєдіяльності людини.

Принцип інтегративності (або інтенсивності) системи повинен діяти на рівні держави, регіону, трудового колективу з чітким визначенням функцій, прав і відповідальності кожного з них.

Рис.11. Складові соціального захисту

Принцип суттєвого збільшення ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя населення та задоволенні соціально значущих потреб слід розуміти так, що активність людини у сфері праці, заповзятливість та ініціатива не можуть бути задіяні ринковими чинниками за збереження зрівнялівки в розподілі суспільних фондів споживання. Значну частку цих фондів мають отримувати переважно непрацездатні члени суспільства.

Дедалі більшого значення в Україні набувають недержавні благодійні фонди, громадські організації, що в різних формах адресно допомагають окремим бідним категоріям населення. Одним із засобів адресного соціального захисту є субсидії за житло та комунальні послуги.

Завдання суспільних фондів споживання – забезпечити регулюючу дію держави у формуванні структури витрат та споживання населенням з метою деякого вирівнювання соціально-економічного становища членів суспільства, соціальних груп, верств і прошарків. Витрати із цих фондів – це безкоштовне або пільгове надання матеріальних благ чи послуг, грошова допомога тощо. Основна економічна функція їх полягає в розподілі частини фонду особистого споживання з метою створення рівних з погляду суспільства умов для задоволення потреб різних соціальних груп і верств населення. Обсяг витрат і пільг із цих фондів залежить від рівня і темпів розвитку виробництва, швидкості перетворень у ході здійснення соціальної політики.

У нинішніх умовах суспільні фонди споживання використовуються державою для підтримки найуразливіших верств населення.

Форми розподілу суспільних фондів споживання змінюються залежно від пріоритетів тих чи інших соціально-економічних завдань, збільшення чи зменшення матеріальних можливостей держави. За останні роки збільшення кількості пенсіонерів, погіршення креміногенної ситуації в країні зумовило зростання витрат з державного бюджету на суспільні фонди споживання. Головною причиною недостатніх надходжень коштів у державний бюджет є також значне скорочення виробництва. Крім того, непродумана податкова та інвестиційна політика також не сприяє належному поповненню бюджетних коштів. Варто відзначити і недосконалість законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, внаслідок чого розширився перелік пільг для різних категорій населення.

Слід зазначити також такий елемент соціального захисту населення, як захист прав споживачів. Згідно з Законом „Про захист прав споживачів”, прийнятим в Україні, держава повинна гарантувати належну якість продукції, торговельного та іншого видів обслуговування, безпеку продукції, достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент, відшкодування збитків, заподіяних продукцією не належної якості тощо.

Систему соціального захисту населення подано на рисунку 12.

Верховна Рада України у 1993 р. затвердила Концепцію соціального захисту населення, де зазначено, що джерелом піднесення добробуту населення має стати ефективна праця, трудова активність населення та підприємницька ініціатива, що забезпечується на основі постійного розвитку трудового потенціалу та його раціонального використання.

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Способи захисту

Джерела фінансування

Забезпечення прожиткового мінімуму

За рахунок собівартості

Збільшення заробітної плати низько та середньо-оплачуваним працівникам

Зменшення податків

Бюджетні асигнування

Збільшення розміру пенсій, стипендій, допомог

Позабюджетні кошти

Компенсація у разі підвищення цін на продовольчі та дитячі товари

Фонд соціального страхування та соціального забезпечення

Індексація вкладів населення

Безплатне користування міським транспортом для інвалідів, пенсіонерів

Інші спеціальні засоби

Особисті пожертвування населення

Допомога малозабезпеченим і багатодітним сімям

Рис. 12. Система соціального захисту населення

4. Форми соціального страхування населення в нових економічних умовах

Соціальне страхування – найважливіший елемент системи соціального захисту, цього базовий інститут. Виплати по соціальному страхуванню, як правило, становлять більшу частину коштів соціального забезпечення. Основною метою соціального страхування є забезпечення високого рівня компенсації доходів трудящим у випадках втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Через систему соціального страхування здійснюються такі виплати: допомога у разі загального захворювання, трудового каліцтва та професійного захворювання, у зв’язку з вагітністю і пологами, з догляду хворої дитини та до досягнення нею трирічного віку, пенсії, допомоги на поховання, компенсація вартості путівок на лікування та відпочинок.

Залежно від виду соціального ризику є такі види соціального страхування:

• похилого віку;

• інвалідності внаслідок загального захворювання;

• хвороби;

• професійного захворювання та нещасного випадку на виробництві;

• вагітності, материнства;

• смерті;

• безробіття тощо.

За способом організації страхових закладів страхування кожного з названих видів соціального ризику може бути добровільним чи обовязковим.

За колом охоплених людей розрізняють таке страхування: загальнодержавне, місцеве та регіональне, професійне, міжнародне.

Сучасна нормативно-правова база соціального страхування в Україні включає: Конституцію України, Кодекс законів про працю України, Концепцію соціального забезпечення населення України, Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України.

Таким чином, в Україні створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка грунтується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної організації праці (1944 р.).

У 2004 р. здійснювалися три види загальнообовязкового державного соціального страхування:

1) на випадок безробіття;

2) у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

3) від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

З 2004 р. в Україні діє Закон „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Нове соціальне законодавство передбачає трирівневу пенсійну систему, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в Україні. Перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування на засадах солідарності та субсидування і здійснення виплат пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду. Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування на засадах накопичення коштів на персональних рахунках застрахованих осіб у Накопичувальному фонді. Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, яка грунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсій І та ІІ рівнів.

З деякого часу в комплексі соціально-економічних реформ, що проводяться в Україні, розглядається можливість поступового переходу до бюджетно-страхової системи фінансування охорони здоров’я та впровадження страхової медицини. Це зумовлено специфікою ринкових відносин в охороні здоров’я і розвитком сектора платних послуг. Система медичного страхування дає медичним установам ряд додаткових переваг: розширення фінансових можливостей за рахунок залучення позабюджетних коштів, насамперед, підприємств; децентралізація управління лікувально-профілактичною діяльністю шляхом передачі областям основних прав щодо створення і використання фондів обов’язкового медичного страхування; розширення господарської самостійності об’єктів соціально-медичного комплексу; посилення соціальної та економічної відповідальності медичного персоналу за результати своєї роботи тощо.

5. Перспективи розвитку соціальної політики в Україні з урахуванням світового досвіду

Дефіцит фінансових ресурсів накладає суттєві обмеження на реалізацію соціальної політики. З урахуванням неминучої інтегрованості соціальної політики у загальну стратегію соціально-економічних перетворень, при її розробці слід виходити із наявності негативних чинників, які випливають із сучасного соціально-демографічного становища України.

Формування соціальної політики, зорієнтованої на ринкові відносини, викликає нагальну потребу в удосконаленні Концепції соціальної політики України, яка була прийнята ще в 1993 р. Вона має бути реальною та життєвою, враховувати економічні можливості суспільства, визначати послідовність і засоби реалізації прав та гарантій членів суспільства, вирішувати проблеми щодо створення умов для підвищення рівня життя, можливості здобуття освіти, забезпечення житлом, відпочинку, лікування та оздоровлення, підвищення культурного рівня тощо. Вона має враховувати світовий досвід. Її втілення в життя створить реальні передумови для визначення стратегії реального поліпшення умов і рівня життя населення України.

Значну роль у реалізації соціальної політики відведено недержавним організаціям, які б поєднували соціальні функції з безпосередніми економічними інтересами, а саме: кредитним спілкам, споживчим асоціаціям, товариствам взаємодопомоги, недержавним пенсійним фондам.

У перспективі доцільно розробити та прийняти закони про некомерційні організації, про благодійну діяльність, про розвиток недержавних пенсійних фондів.

Має бути вирішена і проблема, що стосується єдиної тарифної сітки, зміни на її основі методичних підходів до регулювання оплати праці та збереження соціальної спрямованості тарифікаційного механізму, який би забезпечив вирішення міжгалузевих проблем та досягнення єдності й уніфікації заробітної плати працівників бюджетних галузей.