Тема 14. Ефективність використання трудового потенціалу

1. Загальнотеоретичні основи ефективності господарювання.

2. Поняття, показники і критерії економічної та соціальної ефективності використання трудового потенціалу.

3. Умови і чинники підвищення ефективності використання трудового потенціалу суспільства.

4. Методичні основи класифікації резервів ефективності використання трудового потенціалу.

5. Сучасний рівень ефективності використання трудового потенціалу в Україні та шляхи його підвищення.

Література: 1, 5, 7, 8, 17, 20, 22, 27, 39, 57.

1. Загальнотеоретичні основи ефективності господарювання

Під економічною ефективністю виробництва розуміють ступінь використання виробничого потенціалу, що виражається співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва. Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в істотному збільшенні обсягу виробництва продукції і національного доходу на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Отже, єдиним народногосподарським критерієм ефективності господарювання можна вважати зростання продуктивності праці.

Загальнотеоретичні основи ефективності господарювання полягають, насамперед, у поліпшенні економічних та соціальних умов в Україні. Тому оцінювання національної економіки має бути об’єктивним. Для цього треба аналізувати нові економічні засади життєдіяльності країни та її народу, належно оцінити глибину політико-економічної кризи.

Ефективність господарювання знижується внаслідок зволікання з економічними реформами. Тому потрібно відшукувати можливості для пожвавлення економічної політики України, яка нині споживає більше, ніж виробляє, внаслідок чого зростає зовнішній борг. Має бути визначена й науково обгрунтована межа державного регулювання виробництва, планування, централізації та розподілу фінансових ресурсів, межа інфляції, стабілізації грошової одиниці, обгрунтування обсягів субсидій з державного бюджету, зменшення розмірів його дефіцитності, підвищення реальних доходів населення.

В умовах економічних реформ для економічного зростання потрібні підтримка держави, особливо прибутковим підприємствам, макроекономічна стабілізація, розвиток підприємництва, конкуренції, демонополізація економіки та залучення інвестицій. Все це має бути обгрунтовано теоретично, що неодмінно сприятиме ефективнішому господарюванню і функціонуванню робочої сили.

Необхідно досліджувати методологію і методику оподаткування, підготовки програм та концепцій соціального облаштування, соціальної мобільності суспільства, що є необхідною умовою економічного прогресу.

Ефективному господарюванню сприятимуть теоретичні розробки питань інвестиційної політики, створення національного ринку капіталів на основі прискореного формування фондового ринку, розвитку поточного кредитування, насамперед, у житловому будівництві.

Похідними теоретичних розробок мають бути концепції, національні програми розвитку окремих галузей економіки чи їх комплексів, а також соціально-економічної сфери, що стосується охорони здоров’я, освіти, науки, культури.

Доцільним є також теоретичні розробки щодо глибокого усвідомлення ролі профспілок у суспільному житті, соціально-трудових відносинах, утвердження соціального партнерства, яке є цивілізованою альтернативою руйнівній конфронтації в соціально-трудовій сфері.

2. Поняття, показники і критерії економічної та соціальної ефективності використання трудового потенціалу

У загальному вигляді критерій ефективності господарювання відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу національного доходу (ВВП, ВНП) або продукції підприємства. Слід зазначити, що результати діяльності як найважливіший компонент для визначення ефективності не можна розглядати однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Він може бути як економічним, так і соціальним.

Економічний ефект – це, по суті, співвідношення між результатами та витратами. Економічний ефект відображає результати господарювання як на макро-, так і на мікрорівні. До його показників, як уже зазначалося, належить приріст національного доходу, продуктивності суспільної праці, економія чисельності працівників, для підприємства – приріст продукції, величина прибутку, економія тих чи інших ресурсів або загальна економія за рахунок зниження собівартості продукції.

Соціальний ефект зводиться до законодавчого скорочення робочого тижня, підвищення заробітної плати, збільшення кількості робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану довкілля, загальної безпеки життя тощо.

Головний показник ефективності використання трудового потенціалу – це отримання національного доходу на душу населення. Але він не дає повного уявлення щодо даної проблеми. Рівень використання трудового потенціалу може бути розкритий системою показників.

Система показників ефективності використання трудового потенціалу охоплює весь комплекс економічних, соціальних, демографічних та інших чинників, при цьому враховуються як кількісні, так і якісні характеристики зайнятості. До системи таких показників належать:

рівень трудової участі населення; показник трудової активності населення; показник виробничої активності в промисловості; розподіл робочої сили по галузях і видах економічної діяльності; фондо- і енергозабезпеченість праці; організація трудового процесу тощо.

Показники рівня трудової участі населення відображують частку працездатного населення, залученого до різних форм і видів економічної діяльності. Нині повну і ефективну зайнятість неможливо забезпечити простим нарощуванням кількості робочих місць і створенням умов для їх функціонування. Зменшення кількості зайнятих у матеріальному виробництві супроводжуватиметься нарощуванням їх чисельності у невиробничих галузях, які ще не досягли відповідного рівня розвитку.

Показник трудової активності населення регіону (Ктр.акт.) визначається як відношення чисельності зайнятого населення у суспільному виробництві (Чзан.сусп.вир.) до чисельності трудових ресурсів даного регіону (Ч тр):

,

Розподіл робочої сили по галузях і видах економічної діяльності залежить від формування структури матеріального виробництва, забезпечення необхідних пропорцій між сферами та галузями господарства, наявності та характеру використання природних та інших ресурсів.

Показником раціональної структури суспільного виробництва є його збалансованість із суспільними та особистими потребами. Узагальненим показником економічної та соціальної ефективності використання трудового потенціалу є народногосподарська продуктивність праці у міжгалузевій структурі зайнятості, а у ряді галузей – збалансованість між виробництвом і споживанням.

Показниками підвищення фондо- і енергозабезпеченості робітників є постійне впровадження науково-технічних досягнень у практику господарювання. Показники організації трудового процесу визначаються розстановкою і використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Показники організації трудового процесу визначаються розстановкою і використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях. Основним показником раціональної організації трудового процесу є корисно затрачена частина робочого часу. Друга його частина – це прямі витрати внаслідок поганої організації робочих місць, порушення трудової дисципліни, недостатньої ефективності управління.

У практиці державного менеджменту для оцінки ефективності використання трудового потенціалу використовуються насамперед показники підвищення ефективності використання праці (рис. 13).

Продуктивність суспільної праці у народному господарстві у цілому (ПСП) розраховується як відношення обсягу виробленого національного доходу (НД) до чисельності зайнятих працівників (ЧП):

ПСП = .

За видами економічної діяльності на підприємствах рівень продуктивності праці (ПП ек.д.) визначається за формулою:

ПП ек.д. = ,

де V – обсяг продукції, грн.;

Чсп – середньооблікова чисельність персоналу, осіб.

Показники підвищення ефективності

використовування трудового потенціалу

На мікрорівні – галузі матеріального виробництва, підприємства

На макрорівні – народне господарство в цілому

Темпи зростання продуктивності праці та національного доходу

Темпи зростання продуктивності праці

Питома вага приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці

Питома вага приросту національного доходу за рахунок підвищення продуктивності праці

Економія живої праці, порівняно з умовами базового періоду (року)

Економія живої праці виробничої сфери порівняно з умовами базового періоду (року)

Рис. 13. Показники підвищення ефективності використання праці

Ефективність використання трудового потенціалу на будь-якому рівні можна визначити за формулою інтенсивності виробництва:

Vпп = 100% – ,

де Vпп – питома вага НД, або продукції галузі, регіону, підприємства, вироблених за період, за рахунок приросту продуктивності праці, %;

∆Чп – приріст чисельності працюючих за період, %;

∆V – приріст обсягу НД або продукції галузі, регіону, підприємства за період, %.

У разі, коли зростання обсягу НД, продукції, робіт, послуг відбувається за незмінного чи абсолютного скорочення чисельності працівників весь приріст обсягу НД або продукції забезпечується за рахунок зростання продуктивності праці.

Економія живої праці визначається як різниця між середньорічною чисельністю ПВП, розрахованою на плановий обсяг продукції (для народного господарства – НД) за продуктивністю праці базового року, і плановою чисельністю:

Ч =Чб Тнд – Чпл,

де Ч – відносна економія працівників, осіб;

Тнд – темп росту національного доходу, грн.;

Чб, Чпл – чисельність працюючих в економіці, регіоні, галузі, на підприємстві в базовому і плановому періодах, осіб.

Ефективність використання робочої сили (Ерс) визначається також питомою вагою фактично відпрацьованого робочого часу (Фрч) у реальному (ефективному) фонді робочого часу (Феф):

Ерс = .

Критерії ефективності використання трудового потенціалу потрібні для вироблення стратегії управління ними, для постановки та розв’язання питань їх раціоналізації. До часткових, локальних критеріїв належать найменші затрати живої праці на виробництво продукції, найменші затрати матеріальних, фінансових ресурсів, найвища рентабельність виробництва, найменша собівартість продукції. Узагальненими є критерії найменших витрат часу на виробництво одиниці продукції, високі темпи науково-технічного прогресу, найвищі показники використання основних фондів. Якісні критерії характеризують найкращі умови праці, виконання певної роботи за найкоротший час у межах норми, випуск продукції вищої якості за низькою собівартістю.

Критерії оцінювання використання трудового потенціалу на різних рівнях неоднакові. На макрорівні це: підвищення темпів зростання національного доходу з розрахунку на одного працездатного; рівень життя населення та позитивні зміни в соціальній сфері; збалансованість виробництва за трудовим чинником як найважливіша вимога забезпечення раціональної зайнятості населення; рівень економічної зайнятості населення; рівень зайнятості.

До показників використання трудового потенціалу на мікрорівні належать: продуктивність праці; рівень використання фонду робочого часу; дисципліна та плинність кадрів; якісна відповідність працівників вимогам виробництва та зайнятим посадам; відносна та абсолютна кількість працівників, вивільнених з виробництва.

3.Умови і чинники підвищення ефективності використання

трудового потенціалу суспільства

Умови підвищення ефективності використання трудового потенціалу забезпечують дію чинників доти, поки існують. Головні з цих умов такі:

• матеріально-технічні, що характеризують ступінь розвитку продуктивних сил, його якісний склад, рівень розвитку науки і техніки, а також соціально-економічні особливості трудових ресурсів;

• соціально-економічні – залежать від існуючої економічної системи і різняться за формою власності на засоби виробництва та за способами управління й координації економічної діяльності;

• природні – впливають на формування, розподіл і використання трудового потенціалу, визначають особливості зайнятості працездатного населення та ефективність його праці;

• історичні – умови, традиції, звички, що впливають на населення визначають розміщення, мобільність, зайнятість;

• демографічні – визначають ступінь забезпечення регіонів трудовими ресурсами з урахуванням демографічних наслідків.

Чинники – це загальне визначення рушійної сили, що впливає на ефективність використання трудового потенціалу за однакових матеріально-технічних, суспільно-економічних і природних умов.

Ефективність використання трудового потенціалу залежить від різних чинників. Для економіко-математичного моделювання й економічної діагностики потрібен розгляд чинників формування резервів підвищення ефективності використання трудового потенціалу (РПЕВТП) у складі таких груп:

• науково-технічних, що пов’язані з рівнем розвитку і використання засобів виробництва, кількісним складом і структурою виробничих будівель, технологічною та віковою структурою виробничого устаткування, забезпеченістю і структурою обігових фондів;

• організаційних, серед яких дуже важливими є вдосконалення структури господарства, організації виробництва та праці, використання робочої сили, використання виробничих площ, планування та обіг використання основних і обігових фондів;

• соціально-економічних, що пов’язані з економічними методами управління трудовим потенціалом, функціональною структурою виробничого персоналу, його професійно-кваліфікаційним складом, освітнім складом, плинністю кадрів, стимулами та умовами праці, творчою активністю працівників;

• соціальних – зумовлених системою соціально-економічних відносин;

• економіко-демографічних, ураховуючих територіально-галузеву структуру зайнятості, статево-вікову структуру трудового потенціалу, соціальну мобільність робочої сили, трудову і виробничу активність персоналу, рівень захворюваності, рівень розвитку соціальної сфери тощо.

Усі перелічені чинники підвищення ефективності використання трудового потенціалу тісно взаємопов’язані і, взаємодіючи, утворюють єдину систему.

4. Методичні основи класифікації резервів ефективності використання трудового потенціалу

Резерви підвищення ефективності використання трудового потенціалу формується у результаті дії багатьох взаємопов’язаних чинників. Якщо враховувати всі особливості утворення, виявлення та використання резервів, то їх можна згрупувати за такими ознаками:

1. місцем утворення: регіон, підприємство, структурний підрозділ;

2. часом виникнення та використання: оперативні, поточні, перспективні;

3. часом дії: постійні, короткочасні;

4. можливістю виявлення: поверхневі (явні), глибинні (приховані);

5. формою впливу на ефективність виробництва: прямі, побічні;

6. мірою впливу на процес виробництва: інтенсивні, екстенсивні;

7. внесеними капіталовкладеннями: інвестиційні чи капіталоємкі, безінвестиційні чи некапіталоємкі;

8. проявом у процесі виробництва: реальні, потенційні;

9. зв’язком із виробництвом: внутрішньовиробничі, поза виробничі.

Розглянемо докладно деякі з них.

Оперативні резерви – це потенційні можливості вдосконалення процесу залучення до виробництва трудових ресурсів, які дозволяють перебороти відхили у ході їх використання від норми і безперервно проводити у стан, відповідний оптимальному.

Поточні резерви – це резерви, що протягом звітного періоду виникають в результаті удосконалення організації праці, ефективнішого використання наявного обладнання, вдосконалення технології, зниження трудомісткості продукції. І оперативні, і поточні резерви не потребують значних капіталовкладень.

Перспективні резерви – використання їх потребує значних проміжків часу і матеріальних витрат. Вони пов’язані із запровадженням нових досягнень науки і техніки, передового досвіду, реконструкцією підприємств.

До поверхневих або наявних відносять невикористані резерви в даний період у відповідних ланках виробництва. У більшості випадків вони пов’язані з можливостями запровадження у виробництво створеної техніки і відпрацьованої технології, випробуваної з одержанням ефекту на інших підприємствах організації виробництва та праці.

Глибинні резерви – різноманітні. Переважно вони знаходяться у проектах нової техніки, новітній технології, науково-технічних відкриттях тощо.

Прямі резерви безпосередньо впливають на ефективність виробництва, а побічні – виконують ту саму функцію опосередковано.

Інтенсивні резерви пов’язані з підвищенням продуктивності технологічного устаткування, професійних, фізичних та духовних здібностей працівників тощо.

Екстенсивні резерви являють собою можливості підвищення ефективності сукупної тривалості роботи працівників. Використання екстенсивних резервів пов’язане з розширенням кількісного складу виробничого персоналу, установлення додаткового устаткування.

Інвестиційні резерви потребують суттєвих капіталовкладень і пов’язані із запровадженням таких дій, що призведуть до підвищення продуктивності роботи працівників через удосконалення технології, устаткування, умов праці тощо.

Безінвестиційні резерви закладені у виведення з виробництва зайвого устаткування, ущілення робочого часу тощо.

Резерви, які можливо використати в даний час за наявних виробничих ресурсів, являють собою реальні можливості підвищення ефективності використання робочої сили.

Потенційні резерви – це наявні можливості, які використовуються у звітному періоді.

Внутрішньовиробничі пов’язані з невикористаними технічними, технологічними, організаційно-технічними та соціальними можливостями підвищення ефективності праці.

Позавиробничі резерви формуються за межами виробництва, але максимально виявляються безпосередньо у виробництві. Вони пов’язані з необхідністю зміни загальноосвітньої та спеціальної підготовки працівників, структури зайнятості, мобільності населення, трудової і виробничої активності.

5. Сучасний рівень ефективності використання трудового потенціалу України та шляхи його підвищення

За нинішньої економічної ситуації в Україні рівень ефективності використання трудового потенціалу зменшився, що виявилося у збільшенні чисельності незайнятих. Працевлаштування робочої сили стримується вкрай обмеженою потребою галузей господарства у працівниках. Основними споживачами робочої сили є підприємства сфери обслуговування, промисловості, сільського господарства, будівництва.

Досить важко збалансовуються особистий і речовий чинники суспільного виробництва, порушена пропорційність між засобами праці та робочою силою. Сьогодні надлишок трудового потенціалу зумовлений економічною кризою і викликає потребу в переході до методів господарювання, які мають забезпечити більш ефективне використання наявних трудових ресурсів.

Невідповідність якості робочих місць рівню сучасного робітника виявляється у надзвичайно високій частці малокваліфікованої праці.

Несприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу використання застарілих форм і методів організації праці.

Зростає безробіття серед спеціалістів із вищою і середньою спеціальною освітою. Багато працівників працюють не за фахом. Погіршується виробничо-психологічний клімат на підприємствах, що функціонують.

На ефективність використання трудового потенціалу останніми роками впливають міжрегіональні відмінності у рівнях продуктивності праці. Певну роль у цьому відіграють відмінності в забезпеченості регіонів трудовим потенціалом, і не завжди раціональна територіальна структура виробництва та зайнятості і, очевидно, недоліки в організації поділу праці між регіонами країни.

Негативно впливає на ефективність використання трудового потенціалу слабкий зв’язок виробництва з соціальною сферою, невміння керівництва працювати з трудовим потенціалом.

Шляхи підвищення ефективності використання трудового потенціалу в Україні у такому:

• допомога та сприяння у працевлаштуванні на підприємствах, в організаціях і установах різних форм власностей;

• профорієнтація, підготовка і перепідготовка кадрів;

• громадські роботи;

• створення малих підприємств і додаткових робочих місць за рахунок або за підтримки Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

• підтримка підприємництва;

• диференційний підхід до банкрутства підприємств і збереження робочих місць;

• розвиток державної служби зайнятості та підвищення якості її роботи в усіх напрямках;

• здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення;

• соціальний захист безробітних і членів сімей, які перебувають на їх утриманні.

Механізм регулювання ринку праці буде спрямовано на здійснення випереджувальних заходів щодо можливого зростання безробіття, надання керованого характеру працевлаштуванню, територіально-галузевому перерозподілу, профорієнтації, професійному навчанню та перенавчанню вивільнених працівників, використанню Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та інше.