Зовнішні

Територіальні переміщення населення

Внутрішні

еміграції,

імміграції

У службових справах

до 90% переміщуваних працездатних

вибуття,

прибуття

еміграції,

імміграції

У приватних справах

до 80% переміщуваних працездатних

вибуття,

прибуття

еміграції,

імміграції

Туристи

до 70% переміщуваних працездатних

вибуття,

прибуття

Транзит

до 70% переміщуваних працездатних

Міграція населення

Стаціонарні

(зі зміною постійного місця проживання)

до 85% мігрантів працездатного віку

еміграції,

імміграції

вибуття,

прибуття

Трудові

(без зміни постійного місця проживання)

до 95% мігрантів працездатного віку

еміграції,

імміграції

вибуття,

прибуття

ДОВГОСТРОКОВІ

(до кількох років)

КОРОТКОСТРОКОВІ

(від 3-х місяців до1 року)

СЕЗОННІ

(до 3-х місяців)

ВАХТОВІ

(до 1 місяця)

МАЯТНИКОВІ

(щоденні)

еміграції,

імміграції

Навчальні

до 95% мігрантів працездатного віку

еміграції,

імміграції

Вимушені

(рух біженців)

Постійні

Тимчасові

Легальні

Нелегальні

Рис. 1. Структура територіального руху населення в Україні.

К пр = ;

К виб = ;

К мпр = ;

К об = ,

де Ч пр – чисельність прибулих на дану територію протягом року;

Ч виб – чисельність вибулих із даної території.

За останні роки міграційні процеси в Україні набули принципово нового характеру та якості, змінилися пріоритети. Внаслідок відпливу сільських мешканців до міст сформувалися системи з високою концентрацією міського населення. Водночас у сільській місцевості в багатьох регіонах розширюються межі малонаселених територій, виводяться з господарського обігу значні площі земель. Багаторічний відплив сільської молоді до міст України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів у сільській місцевості, що супроводжувалося збільшенням частки осіб пенсійного віку, зростанням смертності, скорочуванням народжуваності, зниженням природного приросту сільського населення.

В останній період Україна перетворилася в одну з найбільш важливих країн Європи, яка експортує робочу силу. В той же час, як Росія та сусідні країни Євросоюзу розробили державну політику відносно імміграції та еміграції, Україна залишається зоною невизначеності, в силу чого, наприклад, Польща та Російська Федерація залучають працівників з неї з метою протидії проблемам старіння суспільства та скорочення трудового потенціалу. Україна виявилася зовсім непідготовленою до боротьби з власною демографічною кризою.

За оцінками українського МЗС, у 2002 р. близько 300,000 українців працювали в Польщі, 200,000 – в Італії, до 200,000 – в Чеській Республіці, 200,000 – в Іспанії, 150,000 – у Португалії. Близько 1 млн. українців працюють в Росії.

Проте дані офіційної статистики навіть приблизно не відображають дійсні масштаби трудової міграції за кордон. Загалом у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити чотири якісно відмінні рівні:

• Офіційна трудова міграція – переміщення українських громадян, які виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах (саме їх і фіксує офіційна статистика).

• Неофіційна легальна міграція – поїздки наших співвітчизників за кордон з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країнах-реципієнтах; учасники таких поїздок не можуть бути відстежені вітчизняною статистикою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах.

• Успішна нелегальна міграція – поїздки за кордон, пов’язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн.

• Міграція жертв злочинних угруповань – торгівля людьми та інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах або зайнятість противоправною діяльністю за кордоном не з власної волі.

Спеціальні дослідження та експертні оцінки дають підставу стверджувати, що реальна кількість працівників-мігрантів у десятки, а той й у сотні разів більша за офіційну. Наприклад, за даними, проведеного у 2001 р. Державним комітетом статистики України обстеження «Життєві шляхи населення України», чисельність українських громадян, які працюють за кордоном, становить щонайменше 1 млн. осіб.

Згідно із результатами загальнонаціонального соціологічного моніторингу, що забезпечується Інститутом соціології НАН України в межах проекту «Україна на порозі ХХІ століття», досвід тимчасової трудової міграції за кордон набули члени 10,2% українських сімей. Оскільки в країні нараховується приблизно 15 млн. сімей, це означає, що з метою заробітку за кордон виїжджали принаймні 1,5 млн. осіб. На підставі обстежень, здійснених центрами зайнятості низки областей за дорученням Міністерства праці і соціальної політики України, було зроблено висновок, що загальні обсяги трудової міграції з України складають близько 2 млн. осіб.

Певне уявлення про масштаби трудової міграції дають дані прикордонної статистики в комбінації з результатами соціологічних опитувань міжнародних пасажирів у пунктах перетину кордону, які засвідчують, що з метою працевлаштування і торгового бізнесу здійснюються близько 4% і понад 16% виїздів на західному кордоні, 14% і 25% - на східному. Враховуючи різну інтенсивність руху на різних ділянках кордону, а також той факт, що щорічно українці понад 15 млн. разів перетинають кордон у напрямку виїзду, можна підрахувати, що громадяни України приблизно 1,4 млн. разів на рік виїздять за кордон з трудовими і близько 3 млн. разів – з комерційними цілями.

Наслідки міграції не однакові для різних країн та їх територіальних підрозділів. Серед позитивних результатів зовнішньої трудової міграції для України можна назвати такі:

• сприяння інтеграції України до світового ринку праці;

• послаблення потоку безробіття на національний ринок праці, зниження соціальної напруженості в суспільстві;

• надходження до України додаткової іноземної валюти у формі грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів у економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

• надання працеспроможному населенню можливості реалізувати свої здібності за кордоном;

• забезпечення за рахунок іноземної робочої сили покриття дефіциту фахівців рідкісних професій та кваліфікації в Україні;

• спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордоними фахівцями.

Серед негативних наслідків трудової міграції можна назвати такі:

• втрата Україною найконкурентоспроможнішої частини власної робочої сили, що призводить до уповільнення темпів науково-технічного прогресу;

• збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі;

• втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами як власні заощадження;

• дискримінація та експлуатація українських громадян з боку місцевих роботодавців;

• виникнення політичних та економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв’язку зі збільшенням нелегальної трудової міграції українців;

• зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти.