3.2 Запитання відкритого типу відповідей

1. Допишіть види активності

а) економічна;

б) ;

в) ;

г) ;

д) ;

е) ;

є) ;

ж) .

2. Допишіть об'єкти економічної активності зайнятого населення

а) продуктивна праця;

б) ;

в) ;

г) ;

д) ;

е) ;

є) .

3. Допишіть об'єкти економічної активності безробітного населення

а) працевлаштування;

б) ;

в) ;

г) ;

д) .

4. До адміністративних методів регулювання економічної активності населення відносяться:

а) сертифікація та стандартизація;

б) ;

в) ;

г) .

5. Визначте схему процесу мотивації економічної активності населення

1) пошук засобів задоволення потреб; 2) отримання винагороди за дії; 3) виникнення потреби; 4) відчуття задоволення потреби; 5) визначення напрямів дій та виконання конкретних дій.

Тема 11. Доходи населення і рівень життя в системі управління трудовим потенціалом

1. Сутність, структура доходів населення і джерела їх формування.

2. Класифікація доходів: номінальні й реальні, сукупні та грошові, брутто-доходи і нетто-доходи, трудові та нетрудові.

3. Принципи державного регулювання трудових доходів.

4. Вартість життя і споживчий бюджет.

5. Рівень життя та його вплив на трудовий потенціал суспільства.

6. Бідність та її виміри.

7. Напрями подолання бідності в Україні.

Література: 5, 15, 20, 24, 25, 27, 39, 48, 49, 50, 51, 54, 60.

1. Сутність, структура доходів населення і джерела їх формування

Доходи населення – це сукупність грошових коштів та натуральних надходжень, спрямованих на підтримку фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини і на задоволення їх потреб.

Основними джерелами особистих доходів у ринковій економіці є:

1) трудова діяльність персоналу, який працює за наймом, та осіб вільних професій;

2) підприємницька діяльність;

3) власність;

4) засоби держави і підприємств, розподілені відповідно до належності, до певної соціальної групи і категорії персоналу;

5) особисті підсобні господарства.

Першому із зазначених джерел відповідає дохід у вигляді заробітної плати та гонорару; другому – підприємницький прибуток; третьому – дивіденди й відсотки з капіталу; четвертому – трансфертні платежі (пенсії, допомоги, стипендії тощо), послуги підприємств для своїх працівників у вигляді медичного обслуговування, підвищення кваліфікації тощо; пятому – продукти, можливості для відпочинку, кошти від підсобного господарства.

Структура сукупних доходів населення наведена на рис.10.

Оплата праці – це винагорода за виконану працю, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого не відпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства та колективних договорів, стимулюючи доплати і надбавки, премії та одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, повязані з режимами роботи й умовами праці тощо.

Оплата

праці

Доходи від

власності

Соціальні трансфер-ти в грошовій формі

Доходи від підпри-ємницької діяльності

Доходи від

домашнього

господарства

Вартість безоплатних послуг

Інші надходження, аліменти, гонорари,

благодійна допомога тощо

Рис. 10. Структура сукупних доходів населення

Соціальні трансферти – це цілеспрямована операція перерозподільчого характеру, що полягає у переданні ресурсів у грошовій і натуральній формах державними і некомерційними організаціями населенню. Соціальні трансферти можуть бути надані в натуральній і в грошовій формах. До соціальних трансфертів у грошовій формі належать: пенсії, соціальні допомоги, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

Доходи від власності включають:

• доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла;

• завчасну компенсацію за вкладами громадян у банках і кредитних закладах;

• відсотки за вкладами вкладникам кредитних організацій та Нацбанку України;

• виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Національним банком і кредитними організаціями.

Дохід від підприємницької діяльності являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і цілковито залежить від ефективності господарювання.

Домашнє господарство, від якого також надходять доходи – один із суб’єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими та грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людини. Найчастіше домашні господарства за кількістю членів збігаються із сімєю, а в деяких випадках можуть складатися з кількох сімей і використовувати найману працю.

Структура особистого доходу багато в чому обєктивно зумовлена системою державного устрою, економічною ситуацією, формами власності, традиціями.

Від структури доходу істотно залежать:

- мотиви, а отже і результати діяльності людей, що безпосередньо звязано з економікою підприємства, регіону і країни;

- взаємини між людьми та їхніми групами у виробничих колективах, регіонах і країни в цілому;

- якість життя людей, що характеризує ступінь задоволення їх матеріальних, інтелектуальних і духовних потреб.

2. Класифікація доходів: номінальні й реальні, сукупні та грошові, брутто-доходи і нетто-доходи, трудові та нетрудові

Доходи населення класифікують залежно від різних ознак (рис. 10).

Виділяють номінальні та реальні доходи.

Номінальні доходи – це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи – це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Їх величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення таким чином:

Др = ,

де Др – доходи реальні;

Дн – доходи номінальні;

Іц – індекс споживчих цін.

Номінальні й реальні доходи, а також розміри та динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсія або стипендія, дають загальне уявлення про рівень життя.

За економічним змістом (залежно від форми отримання доходів) розрізняють доходи грошові, натуральні, сукупні. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги, підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від продажу цінних паперів, кошти від продажу продукції особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, приріст грошових вкладів на банківських рахунках тощо.

Грошові доходи поділяються на загальні й чисті. Загальні доходи містять усі надходження і розраховуються до сплати податків та обов'язкових платежів. Чисті доходи населення – результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, трансферти в натуральній формі, а також заробітну плату в натуральній формі.

Добробут населення характеризується сукупними доходами. Сукупний дохід є основним показником матеріального забезпечення населення і включає всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте споживання. Окрім того, у сукупний дохід входить вартість безоплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів і фондів підприємств.

За економічною природою доходи населення можна класифікувати на трудові й нетрудові. Трудовий дохід – це дохід, який отримає працівник у результаті своєї економічної діяльності, як наймана робоча сила чи у разі самостійної зайнятості.

Нетрудові доходи являють собою отримання спадщини, виграшів, дивідендів від цінних паперів, а також від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм і норм моралі. У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою. Вони пов’язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність.

За ступенем використання доходи можуть бути:

• загальні (брутто-доходи) – сума доходів, отримана з усіх джерел, включаючи кошти, призначені для сплати податків і обов’язкових платежів;

• доходи, що знаходяться у розпорядженні (нетто-доходи) – сума коштів, що залишається після сплати податків і обов’язкових платежів, яку родина може в максимальному розмірі витратити на кінцеве споживання товарів та послуг без використання заощаджень та інших джерел.

3. Принципи державного регулювання трудових доходів

Державне регулювання трудових доходів найманих працівників у перехідний період грунтується на ряді принципів, найважливішими з яких є такі:

1. Працівник повинен отримати з фонду індивідуального споживання стільки, скільки сам віддав суспільству. Частину матеріальних благ він отримує через соціальні фонди споживання.

2. Оплата праці за кількістю й якістю, праця, що має однакову кількісну та якісну характеристику, оплачується однаково, незалежно від статі, віку, національності працівника.

3. Диференціація заробітної плати залежно від кваліфікації робітника, що створює матеріальну зацікавленість у її підвищенні. Це має великий вплив на міграцію, яка забезпечує приплив робочої сили у потрібні райони.

4. Систематичне підвищення реальної заробітної плати.

5. Випереджальне зростання продуктивності праці проти зростання середньої заробітної плати.

6. Єдність державної економічної політики в галузі організації заробітної плати забезпечується через прийняття Верховною Радою України Закону „Про оплату праці”.

7. Принцип трипартизму, в Генеральній угоді відображені узгоджені положення щодо врегулювання трудових доходів найманих працівників у перехідний період.

8. Індексація доходів населення, яка дає змогу частково або повністю компенсувати підвищення вартості життя.

Нині спостерігається різка диференціація в оплаті праці, що посилює роль держави в її регулюванні.

Державне регулювання доходів полягає у перерозподілі їх через Державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат.

Згідно із Законом „Про оплату праці”, держава регулює оплату праці підприємств усіх форм власності та господарювання через встановлення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці установ та організацій, які фінансуються з бюджету, керівників підприємств, а також через оподаткування доходів працівників.

Контроль за отриманням законодавства про оплату праці здійснює Міністерство праці і соціальної політики та його підрозділи, фінансові органи, Державна податкова адміністрація, профспілки. Вищий нагляд здійснює Генеральний прокурор і підпорядковані йому прокурори.

Державне втручання у процес встановлення розміру заробітної плати має здійснюватись насамперед через визначення її мінімального рівня, а також через запровадження системи грошових допомог.

Мінімальна заробітна плата – це встановлений державою її розмір, нижче за який оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну норму праці бути не може. Вона регулюється з урахуванням вартості мінімального споживчого бюджету, середнього рівня заробітної плати, рівнів економічного розвитку у країні та продуктивності праці.

Рівень заробітної плати не може бути нижче за рівень допомоги по безробіттю. Інакше виникають певні фінансові та адміністративні труднощі, оскільки потрібно доповнювати мінімальну заробітну плату допомогами по бідності та доводити доходи низькооплачувальних працівників до рівня доходів, передбачених системою соціального забезпечення.

В Україні мінімальні розміри заробітної плати встановлює Верховна Рада. Мінімальна заробітна плата встановлюється для того, щоб зафіксувати нижню межу оплати праці. За такого підходу вона гарантує захист від невиправдано низьких ставок заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата є своєрідним економічним стимулом до набуття професії і кваліфікації. Частина працівників з мінімальною заробітною платою є потенційним резервом для виїзду на некваліфіковані види робіт за кордон.

4. Вартість життя і споживчий бюджет

Вартість життя – це виражена в грошовій формі кількість матеріальних благ і послуг, які фактично споживаються населенням. Для розрахунку вартості життя використовують такі методи: статистичний, нормативно-статистичний, нормативний.

Основою статистичного методу є фактичні бюджетні обстеження. За базу розрахунків приймають фактичний рівень споживання та витрат малозабезпечених верств населення без використання науково-обумовлених норм і нормативів споживання.

Нормативно-статистичний метод передбачає використання певною мірою науково обгрунтованих норм. За основу розрахунків беруть вартість фізіологічних норм продуктів харчування.

Нормативний метод дозволяє отримати найдостовірніше уявлення про споживчий кошик, необхідний для розрахунку прожиткового мінімуму. При використанні даного методу визначають науково обгрунтовані нормативи споживання, по різних районах країни науково обгрунтовуються необхідні територіальні відмінності у вартості життя населення, кількісно визначаються всі необхідні потреби в матеріальних благах і послугах. Для установлення вартісного показника прожиткового мінімуму запроваджується поняття бюджету прожиткового мінімуму.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов’язкові платежі.

Методика розрахунку бюджету прожиткового мінімуму є такою:

- визначається продукт споживання у середньому на одного члена сім’ї з урахуванням статевої структури населення;

- розраховується загальний обсяг мінімально необхідних витрат на придбання продуктів харчування на одного члена сім’ї;

- визначається вартісна оцінка бюджету прожиткового мінімуму в регіоні.

Згідно з методологічними підходами до розрахунку прожиткового мінімуму визначаються мінімальний асортимент і вартісна величина споживчого кошика на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Вартісна оцінка споживчих кошиків формується за відповідними цінами та тарифами. Споживчий кошик визначається не рідше одного разу на 5 років.

Правомірнішою та науково обгрунтованішою категорією є мінімальний споживчий бюджет, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян. Мінімальний споживчий бюджет – це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, зокрема й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обгрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Для України розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався 1991 р. для 13 статево-вікових груп. Цей показник відображає верхню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоровя та працездатність людини на нормальному рівні, що відповідає вимогам фізіології.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не лише у середньому на душу населення чи сімю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначити мінімально необхідні рівні для різних за складом типів сімей.

5. Рівень життя та його вплив на трудовий потенціал суспільства

Розвиток трудового потенціалу суспільства залежить від рівня життя. Чим він вищий, тим більше можливостей задовольнити потреби суспільства, що зростають. Потреба – це необхідність у життєвих засобах, яка набуває специфічної форми відповідно до культурного рівня та особистих якостей індивіда. Фактори, що впливають на потреби та рівень життя населення – це: науково-технічний прогрес, рівень розвитку виробництва та сфери послуг, культурно-освітній рівень тощо.

Підвищення рівня життя сприяє поліпшенню якості життя, тобто умов існування людини. Якість життя характеризується насамперед рівнем споживання товарів і послуг, а також включає соціальні результати економічного та політичного розвитку (середню тривалість життя, рівень захворюваності, поліпшення соціального середовища тощо.

Джерелом підвищення рівня та якості життя населення є зростання національного доходу (НД), який є частиною сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат. НД складається з фонду нагромадження та фонду споживання.

Фонд нагромадження – це частина НД, що використовується на розширене відтворення, збільшення невиробничих фондів, а також створення державних резервів і запасів.

Фонд споживання використовується для задоволення невиробничих потреб, а також на утримання організації невиробничої сфери. До складу фонду споживання входять: особисте споживання населенням матеріальних благ і послуг; матеріальні витрати в організаціях невиробничої сфери, які обслуговують населення; матеріальні витрати в організаціях, які надають допомогу суспільству в цілому.

Вкрай негативний вплив на життєвий рівень населення в умовах ринкової економіки справляє інфляція, яка проявляється у зростанні цін на споживчі товари та послуги. Для оцінки зміни рівня життя населення можна проводити розрахунок індексу вартості життя (ІВЖ), який обчислюється за набором товарів та послуг для різних соціально-демографічних груп населення і за мінімальним набором за формулою:

ІВЖ = ,

де р1, p0 – ціна і-того товару відповідно у звітному і базисному періоді;

q0 – обсяг товарів і послуг у базисному періоді;

n – кількість видів товарів і послуг.

Розрахунок зміни вартості життя здійснюється з метою запровадження системи компенсаційних заходів, основу яких складає індексація доходів населення. Мета індексації полягає в компенсації населенню втрати купівельної спроможності їх доходів через зростання споживчих цін.

Недостатній обсяг фонду споживання або недоліки в його розподілі призводять до бідності певної частини населення.

6. Бідність та її виміри

Бідність – це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний час. Вона характеризується низкою показників.

Межа бідності – це рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб. Межа бідності визначається як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць.

Рівень бідності – це частка сімей, чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності.

Глибина бідності – це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності.

Опікуваний державою дохід – це рівень доходу, що до 10% перевищує межу бідності та обумовлює ймовірність сім’ї потрапити до категорії бідних.

Крайня форма бідності – це бідність по відношенню до стандартів цивілізації. Ця форма асоціюється з абсолютною бідністю (межею виживання). ООН та ОЕСР бідність визначається в разі, коли доходи або споживання населення становлять менше 1 долара на день.

У світовій практиці для характеристики бідності та забезпечення можливості чіткого визначення бідних верств населення використовуються такі критерії.

1.Нормативні:

- за визначенням державою прожитковим мінімумом;

- за фактичною вартістю продуктового кошика, який є основою прожиткового мінімуму;

- за енергетичною цінністю добового раціону харчування;

- за стандартами ООН для країн Центральної та Східної Європи.

Вони грунтуються на відповідності фактичної вартості споживчого кошика сімей встановленому стандарту – прожитковому мінімуму.

2. Структурні:

- за питомою вагою витрат на харчування у сукупних витратах;

- за питомою вагою найнеобхідніших витрат у сукупних витратах.

При їх застосуванні, коли в загальній структурі витрат домогосподарства харчування становить понад 60%, сім’я змушена не робити значної частини обов’язкових платежів, зокрема на житло.

3. Відносні:

- за фіксованою часткою середньодушових доходів (витрат);

- за вартістю реального мінімуму споживання, які розраховуються виходячи з фактичної вартості харчування найбіднішого населення країни (20% загальної чисельності).

4. Ресурсні:

- виходячи з реальних можливостей надання допомоги з бюджетних коштів.

Як свідчать дані Міністерства праці та соціальної політики, в Україні межа бідності дорівнює 56,6% прожиткового мінімуму. До категорії бідних станом на 2004 р. в Україні належало 27,8% населення, вкрай бідних – 14,7%. Основними причинами виникнення та поширення бідності в Україні є безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, які мають економічне та кримінальне підгрунтя.

7. Напрями подолання бідності в Україні

Для подолання бідності потрібні комплексні підходи, зорієнтовані як на бідних, так і на відносно забезпечені верстви населення.

Стратегічні напрями подолання бідності в Україні такі.

1.Розвиток зайнятості на ринку праці: створення нових робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу; упорядкування процесів, пов’язаних з перерозподілом зайнятого населення; контроль за імміграційними процесами; вдосконалення державного регулювання ринку праці.

2. Підвищення доходів від трудової діяльності: реалізація заходів, спрямованих на зростання реальної заробітної плати; забезпечення підтримки купівельної спроможності населення через індексацію його грошових доходів; посилення захисту прав працівників у сфері оплати праці; забезпечення оптимальної міжпрофесійної, міжкваліфікаційної, міжпосадової та міжгалузевої диференціації заробітної плати всіх категорій працівників; підвищення рівня неоподаткованого мінімуму доходів громадян до розміру мінімальної заробітної плати.

3. Розвиток соціального страхування: державне пенсійне страхування; страхування на випадок безробіття; добровільне недержавне пенсійне забезпечення; страхування від нещасних випадків і професійних захворювань; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; загальнообовязкове державне соціальне медичне страхування.

4. Соціальна підтримка найвразливіших верств населення: впровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг; соціальна підтримка осіб, які втратили працездатність та інвалідів; соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вона базується на Законах України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та цілого ряду соціальних програм.

Стратегія подолання бідності на державному рівні охоплює три етапи.

На першому етапі (2001 - 2002 рр.) здійснювався комплекс заходів щодо стабілізації рівня життя, усувалися найгостріші прояви бідності.

На другому етапі (2003 – 2004 рр.) були створені об’єктивні передумови для реального зростання грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості.

На третьому етапі (2005 – 2010 рр.) за стабільного економічного розвитку та посиленню орієнтації економіки на ефективніше задоволення потреб людини мають бути створені передумови для стійкого соціального розвитку, формування суспільства, відкритого для широкої соціальної інтеграції, яка дозволятиме людям значною мірою реалізувати свій потенціал та запобігати бідності.

Реалізація цієї програмної стратегії забезпечить підвищення якості трудового потенціалу суспільства, що слугуватиме важливим чинником більш ефективного його використання.