Тема 4. Соціологія другої половини XX — початку XXI ст.

75

Беручи до уваги останню рису сучасної західної соціології, а саме її множинність, що дедалі зростає, спробуємо вирізнити основні наукові пара- дигми, довкола яких обертається соціологічна думка сьогодення. Термін “парадигма” ввів у науковий обіг американський вчений Томас Кун з метою визначення певної моделі постановки проблеми та її розв’язання. Ця модель лежить в основі тієї чи іншої теорії, включає в себе сукупність основних положень і принципів, специфічний набір категорій і визнається певним колом учених. Із цього погляду сучасна західна соціологія поділяється на ряд пануючих парадигм та належних до них напрямів і шкіл, що можна зобразити такою схемою (рис. 9).

Структурні парадигми розглядають організацію, функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні. Інтерпретативні парадигми акцентують увагу на дослідженні й тлумаченні людської поведінки на мікрорівні. Емпірична соціологія має за мету розв’язання практичних завдань із керування суспільними процесами, розробку засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо за допомогою соціологічних досліджень.

С.76 Рис. 9. Структура західної соціології (Н.Й.Черниш «Соціология» вид. Київ «Знання» 2009)

76

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

Структурні парадигми теоретичної соціології

«Структурний функціоналізм» До основних макросоціологічних па- радигм зараховують структурний функціоналізм і конфліктологію. Особливе місце належить також інтегральній соціології П. Сорокіна, яка охоплює всі соціологічні аспекти соціокультурної реальності.

Засновниками сучасного структурного функціоналізму вважають амери- канських соціологів Толкотта Парсонса (1902—1979) і Роберта Мертона (1910—2003), які у своїх працях творчо використовували ідеї Г. Спенсера, Е. Дюркгайма, М. Вебера та інших своїх попередників.

«Суть структурного і функціонального підходів» При структурному підході об’єкт дослідження (суспільство, соціальний інститут чи соціальний процес) складається з одиниць чи елементів, які входять до його складу і утворюють певну структуру. Функціональний підхід з’ясовує зв’язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування. При цьому соціолог розглядає можливі стани системи, допустимі сполучення елементів у ній, визначає набір функцій як способів поведінки, що притаманні певному системному об’єкту за умови збереження його структурної цілісності.

«Соціальна система та її складники» Для Т. Парсонса система є сталим комплексом соціальних дій, які повторюються і взаємопов’язуються. Тоді соціальна система для нього є усталеним комплексом мотивованої людської поведінки. Соціальну структуру утворює система соціальних відносин людей, що діють, виконуючи певні соціальні ролі стосовно одне одного. Отже, роль — це одиниця соціальних відносин. У ролі, яку виконує індивід, поєднуються мотиви його дій з очікуваннями щодо дій інших індивідів. Саме поняття ролі з’єднує підсистему діючого індивіда з певною соціальною структурою, що зображено на схемі (рис. 10).

«Умови функціонування соціальних систем» Парсонс намагається не лише розробити правила структурно-функціонального аналізу будь-якої соціальної системи, а й визначити сукупність необхідних умов для всіх соціальних систем. Кожна соціальна система має задовольняти певні фізичні потреби своїх членів таким чином, щоб вони могли вижити. Вона повинна мати також певні засоби розподілу матеріальних ресурсів; сфор- мувати процес соціалізації людей, тобто їх входження у суспільство і під- корення їх конкретним нормам поведінки, чинним у цій системі. Кожна система повинна мати певну організацію видів діяльності й засоби, щоб успішно боротися з порушеннями, використовуючи форми примусу або, навпаки, спонуки. У цій системі соціальні інститути мають бути сумісними між собою і функціонувати злагоджено. Кожне суспільство на доповнення до норм повинне виробити і мати певні культурні цінності.

«Особа і культура як автономні підсистеми» Одним із важливих поло- жень концепції Т. Парсонса є розмежування таких відносно автономних підсистем дії, як особа і культура. Це дозволяє йому уникнути уявлень про цілком незалежну особу, з одного боку, і уявлень про індиві- дів, запрограмованих панівною культурою і залежних від її цінностей,