Тема 11. Соціологія культури

295

«Основні сфери прояву культури» Культура розглядається в соціології як складне динамічне утворення, що має соціальну природу і знаходить вияв у соціальних відносинах, скерованих на створення, засвоєння, збере- ження і розповсюдження матеріальних предметів і духовних феноменів. На думку харківських соціологів, нині фіксуються три головні сфери прояву людської культури:

• ставлення людей до природи (передбачає гармонію зв’язків між люди- ною і природою);

• ставлення до інших людей (має на меті оптимізацію міжособистісних, міжетнічних, міждержавних відносин, створення культурного клімату взаємин у колективі, сім’ї, в побуті);

• ставлення людини до самої себе (спрямоване на самопізнання, само- виховання, самовдосконалення, саморозвиток).

«Структура культури» Однак не можна розглядати культуру лише як сукупність цінностей, вірувань, звичаїв, моральних норм; її доцільно уявля- ти також у вигляді організованої системи поведінки. Це зумовлює розгляд, насамперед, структури культури. Її вивчення почалося з 1949 р., коли аме- риканський дослідник Е.Гобель запропонував визначити для вивчення найменшу одиницю культури, яка дістала назву культурного елементу. Під цим поняттям мається на увазі далі неподільна одиниця зразка поведін- ки, матеріального продукту чи мислення. Відтак культурними елементами можна вважати ту чи іншу річ, створену людиною, жест, дію, музичну фразу тощо. Культурні елементи можуть бути одночасно частинами різних етнічних/національних культур, культур різних суспільств і різних часів. Культурні елементи комбінуються в культурні комплекси. Вищим рівнем у структурі культури є культура певного інституту, яка складається із серії культурних комплексів.

«Три рівні соціології культури» Складність і багатовимірність культури зумовлює ускладнення системи соціологічного знання, пов’язаного з куль- турними явищами і процесами, а відповідно і його структури. Українські дослідники цієї проблеми вважають, що доцільно вирізнити три основні рівні соціології культури:

• теоретична загальна соціологія культури (її завданням є розробка теоретичних моделей суспільного функціонування культури як ці- лого);

• соціологічна теорія культури та Ті основних напрямів, таких, як соціологія мистецтва, соціологія дозвілля, етнокультурсоціологія, соціологія освіти, виховання тощо;

• емпіричні дослідження функціонування культури в різних сферах жит- тєдіяльності суспільства, скеровані на фіксацію специфіки культурних

Модуль 2. Розділ 3. Сфери життєдіяльності соціальних суб'єктів

явищ, їхньої динаміки в кількісних і якісних показниках та індика- торах.

Отже, широкі потреби різного типу суспільств у культурі стимулюють розширення поля соціологічних досліджень і зростаючу диференціацію їхніх дисциплін. Так, від соціології художньої культури та соціології вихо- вання відокремилась особлива галузь — соціологія естетичного виховання, і цей процес триває далі.

Основні категорії соціології культури

«Складові культури» Соціологія культури має свою розгалужену си- стему понять і категорій. Дослідниками, передусім, розробляються питання про складові культури, або її основні елементи. До них звичайно зараховують поняття й уявлення, зразки поведінки, цінності й норми, в окремих випадках до них додають мову, ідеологію та інші складники.

«Система цінностей і норм» Переважна більшість соціологів вважає стрижнем і ядром культури систему цінностей і норм. У цьому контексті культура визначається як певна система важливих для людини смислових комплексів — цінностей, які здатні виступати регулятивними принципами індивідуальної та групової поведінки.

«Поняття цінностей» Поведінка людей у суспільстві, у конкретній со- ціальній спільноті або групі визначається, насамперед, їхньою орієнтацією на певні цінності. В одному й тому самому суспільстві далеко не всі люди при- тримуються однакових для всіх цінностей, по-різному ставляться і сприй- мають принципи добра і зла, рівності, свободи, справедливості. Одні люди є прибічниками колективізму, інші — індивідуалізму, для одних головне в житті — кар’єра, для других — багатство, для третіх — чесність і поряд- ність. Але це не означає, що суспільство або соціальна група не можуть мати спільних соціальних цінностей, які вони висувають, утверджують і захищають. В. Гуденау, якого цитує Н. Смелзер, зауважує, що цінності — це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна прагнути. Вони становлять основу моральних принципів. Наприклад, у християнській моралі — це Декалог, Десять заповідей, що передбачають збереження людського життя (“не вбивай”), подружню вірність (“не чини перелюбу”), повагу до батьків (“шануй свого батька і матір свою”) тощо.

В. Гуденау акцентує на тому, що різні культури можуть надавати перевагу різним цінностям (героїзму на полі бою, художній творчості, аскетизму) і кожний суспільний устрій встановлює, що є цінністю, а що ні.

Російські соціологи у визначенні цінностей наголошують не лише на- явність у системі цінностей певних переконань із приводу мети життя,