Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

257

іншого народу, стає надбанням світової культури, збагачує, оновлює та оживляє її. Світова культура в О.-І. Бочковського є творчою сумою національних культур.

«Символічний підхід до етнічних процесів» Ще один підхід до розгляду нації, який розвивається у надрах сучасної західної та української соціоло- гічної думки, умовно можна назвати символічним, чи синтезованим. Він передбачає розуміння і повсякденне задіяння членами певної національної спільноти семіотичних систем і символів. Національний розвиток супрово- джується використанням і традиційних символів та знакових мереж, і ви- робництвом нових. У такий спосіб нація отримує стимули до спільного жит- тя своїх представників, адаптуючись до нових, змінених обставин. Особливу роль у співжитті членів нації нині відіграють різного роду політичні події, які набувають значення символічної вартості. Подією для консолідації но- вої української нації, наприклад, може бути грудневий референдум 1991 р. з питання про незалежність. «Нація як політико-громадянське утворення» На думку вже цитованого О. Мотиля, він, а особливо Акт незалежності став складовою частиною семіотичної мережі тих людей в Україні (незалежно від їхнього походження і національності), яку вони вважають своєю. Такі приклади мають свідчити про творення нової української нації у значенні держави і громадянства. Фактично тут ідеться про інтерпретацію поняття “нація” як громадянського, а не етнічного утворення, що набуває дедалі більшої підтримки в колах українських учених і політиків. Багато з них вважає, що нині домінує ідея української нації як соціально-політичної спільноти, пов’язаної єдиною територією, спільними економічними та по- літичними інтересами, котра усвідомлює себе як особливу соціальну спільно- ту — український народ. Це положення закріплено в Конституції України.

«Культурно-семіотична інтеграція» За логікою представників символіч- ного напряму, подальший розвиток національних процесів у світовому контексті можна уявити як свого роду культурно-семіотичну інтеграцію, що спочатку в культурній, а потім і в інших сферах призведе до зростання спільних для різних націй символічних рис. У них поєднуватимуться і тра- диційні, й новоутворені символічні знаки й цінності. Найоптимальнішим варіантом тут видається зростання спільних рис і вироблення у майбутньому якоїсь загальнолюдської культурно-семіотичної кодової системи, якою доб- ровільно послуговуватимуться різні нації і народності світу.

«Глобалізація та майбутнє націй» Глобалізація створює, на перший по- гляд, очевидну загрозу для існування націй, їхніх культур та етнонаціональ- них ідентичностей. Але більшість соціологів з різних країн світу сьогодні солідарні в тому, що глобалізація є лише однією з головних тенденцій су- часного світового розвитку. Несподівано для багатьох вона викликала появу іншої, не менш потужної тенденції, а саме посилення локального в світовому

Модуль 2. Розділ 2. Суб’єкти суспільного життя

масштабі. Напруга між глобальним і локальним призвела навіть до виник- нення нового терміну — глокалізація, що відображає спротив включенню до глобальної системи. На думку британських соціологів, глокалізація як процес являє собою глобалізацію локального та локалізацію глобального. Відтак розвиток людства у напрямку до створення мегаспільноти чи сві- тового громадянського суспільства не буде означати занепаду чи остаточної руйнації конкуруючих локальних форм людського співжиття, а, навпаки, здійснюватиметься як досягнення єдності через багатоманітність (“integrity through diversity”).

«Основні положення соціології нації» Підсумовуючи, можна сказати, що основні положення соціології нації повинні узгоджуватися із сучасним уявленням про соціологію взагалі. Соціологія здійснює аналіз суспільства як органічної соціальної системи, утвореної зі спільнот-суб’єктів, до яких належить і нація. Нація, своєю чергою, є великою етносоціальною спільно- тою, члени якої свідомі своїх спільних політичних, культурних, господар- ських та інших інтересів. Національні інтереси — це вибіркова скерованість нації на збереження своєї самобутньої життєдіяльності та її розвиток в усіх сферах суспільного життя в гармонії зі загальнолюдськими вартостями та ідеалами. Своє концептуальне вираження національні інтереси знаходять у національній ідеї, зміст якої зумовлений історичними епохами у житті нації та їхніми сутнісними соціальними характеристиками. Щодо суті на- ціональної ідеї, то в ній відображення і осмислення реального стану націо- нального розвитку доведене до обґрунтування мети досягнення національної незалежності та здобуття держави. Таким чином, у національній ідеї об’єк- тивне знання підноситься до усвідомлення цілей та устремлінь суб’єкта. У цьому разі соціальним суб’єктом є нація, а усвідомлення нею цілей і шля- хів досягнення національної незалежності знаходить прояв в її національних інтересах і практичній діяльності щодо їх реалізації. Отже, національні інтереси є збудником волі до практичних дій, особливо в часи національного відродження.

«Суть національного відродження» Уявлення про націю як окремий суб’єкт і героя історії, “особистість” із власним життям, волездатністю та власною долею — свого роду “макроантропос” — стає загальноприйнятим у сучасній соціологічній думці. Відповідно до цього положення, суть національного відродження полягає в усвідомленні нацією себе як активної дійової особи історії та сучасного світу.