Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

253

стосовно нації, розробляючи положення про внутрішній зв’язок “стихійної” і “свідомої” волі (воля “стихійна” здатна раціоналізуватися, а воля “свідома” набирає емоційних проявів; можливість витворення нових сполук обох ти- пів воль і заснованих на них об’єднань людей тощо). В. Старосольський у ба- гатьох позиціях не погоджується з Ф. Тьоннісом, полемізує з ним, про що скажемо далі.

«Націологія О.-І. Бочковського» О.-І. Бочковський, головні праці якого про націю з’являються одночасно або пізніше від книжки В. Старосольського “Теорія нації” (1919), вважає останнього разом із М. Драгомановим “перши- ми каменярами” спеціальної соціологічної науки — української націології. Основний мотив концепції Бочковського збігається з положеннями В. Старо- сольського про визначальну роль психічного чинника — національної свідо- мості, який об’єднує і перетворює первісний народ у новітню націю. З огля- ду на це він розрізняє етногенез (тобто процес творення європейських на- родів з VIII до XVIII ст.) та націогенез (тобто процес творення націй, розпочатий з часу французької революції 1789 р.). Націогенез завершується створенням новітньої нації, яку О.-І. Бочковський розуміє як окрему суспільно-куль- турну осібність, індивідуальність, посталу через масове усвідомлення себе як самості. Ним особливо підносяться національна свідомість і воля як вирішальні сутнісні ознаки нації.

Завершується праця О.-І. Бочковського міркуваннями про відносини між нацією і державою. Він стверджує, що розвиток нації історично й неминуче призводить до утворення власної держави, а якщо нація ще не готова ви- творити її, тоді держава “може й має виплекати зі свого різнонаціонального населення — одну націю”.

«Символічний підхід до нації» У сучасній західній соціологічній літературі відбуваються активні пошуки якогось проміжного підходу до нації, в рамках якого вдалося б подолати як однобічність і поверховість атомістичних концепцій, так і надмірний акцент на ролі психічних чинників у суб’єктивістських концепціях. Такий третій підхід на основі врахування сучасної строкатої етносоціальної реальності передбачає нове, синтетичне поняття нації, що має в собі деякі елементи суб’єктивістської характеристики. Подібну спробу здійснює нині професор Колумбійського університету (СІЛА)

О. Мотиль. На його думку, націю сьогодні можна найкраще зрозуміти як сукупність людей, що поділяють певну семіотичну систему, об’єднані пев- ного семіотичною мережею і які є свідомі цього (тобто усвідомлюють таку семіотичну пов’язаність). Цю семіотичну мережу О. Мотиль розглядає як систему символів і знаків, які відрізняють одну національну спільноту від іншої. До них належать спільні способи та знаки комунікації, спільні символи, мова, спосіб мислення і поведінки, міфологія, спільні символічні вартості тощо. Очевидно, такий підхід намагається поєднати певні об’єктивні характеристики нації, які набувають великої ваги в сучасному світі

Модуль 2. Розділ 2. Суб’єкти суспільного життя

(насамперед, систему культурних вартостей і символів) із прагненням нале- жати до спільноти, в основі якої подібна система культури й закладена, й існує, і розвивається. Такий підхід загалом можна вважати одним з най- поширеніших у сучасній західній соціологічній думці.

Відповідно до розглянутих підходів щодо розуміння нації існують і основні концептуальні схеми соціології нації, тісно пов’язані з соціальною практикою.

«Майбутнє нації в атомістичній схемі» У межах першого, атомістичного напряму, акцент на важливій та першочерговій ролі однієї з ознак нації породжує, зазвичай, її подальшу абсолютизацію з далекосяжними висновками. Так, наприклад, у рамках марксизму нація проголошувалася суто соціальним утворенням на базі відповідних економічних відносин й уявлялась як внутрішньо (соціально) суперечлива єдність, в якій існував примат класового над національним. Національне питання могло бути розв’язаним тільки внаслідок вирішення соціальних проблем шляхом соціалістичної революції. Після її перемоги в багатонаціональній країні мав початися процес “розквіту і зближення соціалістичних націй”, який неминуче призводив до виникнення локальних або регіональних спільнот нового, наднаціонального типу, як-от радянський народ або співдружність соціалістичних країн. У майбутньому, після перемоги комунізму в цілому світі, всі нації мали б об’єднатися у спільній системі світового комуністичного господарства, що створювало необхідні умови для поступового злиття всіх їх у єдине безнаціональне ціле. Тобто нація уявлялась як феномен вторинний (залежний від економічних чинників) і тимчасовий (приречений на появу в силу дії економічних закономірностей та на зникнення в результаті реалізації таких закономірностей, як економічна інтеграція).

«Спорідненість позитивізму та марксизму в розумінні майбутнього нації» Отже, у цьому пункті щодо майбутнього націй сходяться і марксизм, і позитивістські концепції суспільного розвитку. Це зауважив ще Е. Ґідденс, вважаючи одним із “пережитків минулого” в соціології панування в ній еко- номічного редукціонізму. На його думку, соціології в майбутньому потрібно відмовитися від традиційних пошуків відповіді на марксизм лише у сфері економічного життя і зосередитися на культурних вимірах сучасності та на теоретичному осмисленні національних держав, етнічних відмінностей, відносин усередині системи національних держав, що не лише не втрачає своєї актуальності, а й висувається на чільне місце в сучасній соціологічній Думці.

«Майбутнє нації в концепції М. Шаповала» Поміркованішу позицію у поглядах на націю та її розвиток обстоював М. Шаповал. Не заперечуючи інтеграційних процесів у сучасному світі, він вбачав подальшу можливість утворення “громади національних громад”, в якій би органічно поєднувались