Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

241

джень (Москва, 1986), міститься красномовний висновок: “У недалекій перспективі відбудеться повна ліквідація національних відмінностей у куль- турному житті націй”.

«Етнічний ренесанс» У той час як радянські соціологи пророкували занепад і зникнення всього національного, у західних країнах посилювалася думка про етнічний ренесанс, тобто етнічне відродження як феномен зро- стаючої активізації етнічних груп і процесів, з нею пов’язаних. Етнічний ренесанс, зафіксований у дослідженнях багатьох зарубіжних дослідників, доводить, що ані класова, ані професійна чи соціальна приналежність не в змозі витіснити зі свідомості людини уявлення про свою національну приналежність та інтереси своєї етнічної спільноти.

«Етносоціологія на Заході» Термін “етносоціологія” впровадже- ний в науковий обіг зарубіжної соціології ще в 30-х роках XX ст. Р. Турн- вальдом. Саме тоді в західній соціології починає свою роботу перша когорта етносоціологів на чолі з X. Сетон-Вотсоном, яка зосереджувала свою увагу переважно на соціальних процесах у доіндустріальних та примітивних суспільствах. Але з часом виявилося, що індустріалізація та пов’язані з нею урбанізація і зростання впливу засобів масової комунікації не лише не затушовують значення й ролі етнічності, а навпаки, посилюють прагнення людей до збереження етнічної ідентичності, що утворення багатонаціональних держав не означає етнічного нівелювання і повної асиміляції етнічних груп, а навпаки, посилює боротьбу за рівний доступ до соціальних і культурних благ, за досягнення рівноправного статусу в такому суспільстві. Сучасність дедалі більше демонструє перехід від питань збереження національної самобутності до вимог участі в органах влади і в розподілі суспільного продукту. У добу етнічного ренесансу великого значення набувають гасла автономії або самоврядування аж до побудови власної незалежної держави.

«Переосмислення старих підходів до етнічного в західній соціології» Усе це змусило зарубіжних соціологів переглянути своє колишнє ставлення до етнічних проблем як до соціально незначущих або пов’язаних із примітив- ними суспільствами. Ще з часів К. Маркса вони були зайняті пошуками гідної відповіді на його вчення, тому в західній соціології увага приділялася, насамперед, таким темам, як удосконалення капіталістичного суспільства через здійснення реформ, процесам стратифікації та мобільності, соціальним конфліктам тощо. Оскільки К. Маркс вважав національне питання підпоряд- кованим соціальному, а націю — тимчасовим другорядним утворенням, приреченим на швидке розчинення і зникнення в історичній перспективі й не приділяв цій спільноті уваги, то й західні вчені випустили феномен національного з поля зору. Лише події 60-х років XX ст., пов’язані зі зро- стаючою активізацією етнічних чинників, змусили їх переосмислити старі підходи і впритул підійти до досліджень у площині етнічної проблематики.

Модуль 2. Розділ 2. Суб’єкти суспільного життя

Отже, видається можливим звести основні підходи до розгляду і ро- зуміння етнонадіональних спільнот в узагальнену табл. 9:

Таблиця 9. Основні підходи до вивчення етнонаціональних спільнот