Тема 4. Соціологія другої половини XX — початку XXI ст.

81

досліджувати динаміку кризових ситуацій, щоб уможливити контроль над конфліктами і не допустити руйнації суспільства.

«Основні риси конфліктної парадигми» Отже, основними рисами конфліктної парадигми є визнання, що:

• соціальні системи роздирають суперечності;

• соціальні системи прагнуть до змін;

• в основі соціального життя лежать непримиренні інтереси, тому конфлікт є постійним, органічним внутрішнім станом кожної со- ціальної системи;

• соціальні конфлікти мають радше позитивне значення для суспільства, оскільки сприяють його адаптації до змін, появі нового й прогресу в кінцевому підсумку;

• соціальні конфлікти вимагають соціального контролю з метою за- побігання соціальним вибухам і повної руйнації соціальної системи; соціологія посідає провідне місце у профілактиці конфліктів та їх оптимальному розв’язанні.

Інтерпретативні парадигми сучасної соціології

«Символічний інтеракціонізм» До другої гілки теоретичного соціоло- гічного знання належать інтерпретативні парадигми, скеровані на дослі- дження не суспільства загалом з його структурою та функціями, а на вивчення дій окремих людей і малих груп. Серед них на чільному місці символічний інтеракціонізм (від англ. interaction — взаємодія). Ця течія визначається принциповою відмовою від дослідження макропроцесів та аналізу матеріальних факторів, що зближує її з соціологічною феномено- логією. Символічний інтеракціонізм намагається подолати протиставлення людини й суспільства або їх розгляд як самостійних автономних підсистем, що характерно для структурного функціоналізму. Водночас намагання досягнути цієї мети призводить представників символічного інтеракціонізму до визнання пріоритету соціального над індивідуальним. Усі ці положення можна знайти у концепції американського соціолога Джорджа Міда (1863—1931) та його послідовників.

«Соціальний процес та його зміст» Дж. Мід та його учні вважають центральною категорією “соціальний процес”, або “соціальний акт», який ототожнюється з безперервною, постійною зміною та розвитком. Змістом соціальних процесів є взаємодія індивідів у групі та суспільстві. Все інше, що існує у соціальному просторі, є наслідком соціального процесу взаємо- дії — і соціальний світ, тобто суспільство загалом, і середовище соціальної

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

діяльності, і сам індивід. Отже, індивід з’єднується з суспільством через взаємозв’язок з іншими людьми, що відображено у схемі (рис. 11):

Дж. Мід

Рис. 11. Взаємодія індивіда зі суспільством (за Дж. Мідом)

(Н.Й.Черниш «Соціология» вид. Київ «Знання» 2009)

Взаємодія, або діалог, відбувається за допомогою символів (жесту, мови). У процесі взаємодії здійснюється не лише обмін діями, соціальними ролями та інформацією, а й становлення індивіда, повністю зумовленого соціальними функціями. Тому прагнення Дж. Міда подолати протиставлення людини й суспільства призводить у кінцевому підсумку до абсолютизації останнього і перетворення конкретної людини на вторинну, похідну від соціальної дії істоту. Свободу Дж. Мід розуміє лише як можливість людини обирати ті соціальні ролі, які вона виконує.

«Людина-діяч як основна соціологічна категорія» Продовження ідей Дж. Міда, і водночас їхнє переосмислення зустрічаємо в концепції іншого американського соціолога Герберта Блумера (1900—1987). Він увійшов в історію соціологічної думки як представник гуманістично орієнтованої, розуміючої соціології, різко виступає проти однобічності та обмеженості структурного функціоналізму з його загостреною увагою на статичності соціальної структури й конфліктної парадигми з її акцентом на супереч- ливості суспільства, людей і груп, що його складають. Як і Дж. Мід, Г. Блу- мер поділяє взаємодію на символічну (притаманну лише людині, яка використовує жести й мову) та несимволічну (притаманну всьому живому, окрім людини). Людина-діяч для Г. Блумера стає основною соціологічною категорією.