Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

243

Закінчення гпабл. 9

Методологічні підходи до вивчення етнічних спільнот

«Поняття етносу» Центральною рядоутворювальною категорією етно- соціології є, безперечно, етнос. Але розуміння етносу та етногенезу (тобто процесів розвитку етнічних спільнот) було і залишається неоднозначним. Визнання значущості етнічних проблем в історії людства йшло поряд із виникненням різних, інколи діаметрально протилежних поглядів, концепцій і теорій. Нині виявляється можливим з’ясувати основні методологічні підходи до цієї проблематики у західній та українській соціології, поклавши в основу класифікації різні критерії.

«Етнічні спільноти: природно і штучно утворені» За першим із них — характером утворення етносу — вирізняються концепції, які розглядають етнічні спільноти як природно утворені та штучно сконструйовані. Представники першої з них вважають, що етноси — це об’єктивна реаль- ність, яка супроводжує весь хід історичного розвитку людства й виникає незалежно від волі та свідомості людей. Етноси створюються й розвиваються природно-історичним шляхом поза суб’єктивними прагненнями та сприйнят- тями членів, що їх утворюють.

«Концепція етносу Ю. Бромлея» Прикладом розробки проблем етносу в цьому напрямі є концепція академіка Ю. Бромлея, який з 1965 по 1989 рр. очолював Інститут етнографії в Москві. Ця концепція протягом довгих років визначала методологічні підходи радянської науки до вивчення етносів і етнічних процесів, навіть нині російські дослідники говорять про продов- ження “ери Бромлея” у сучасних етнографічних та етносоціологічних сту- діях. Він визначав етнос як сталу сукупність людей, що склалася на певній території і характеризується відносно стабільними особливостями мови, культури і психіки. Саме ці моменти: ідея спільності походження (“рідна земля”), спільності історичної долі, мовної і культурної єдності стають осно- вою наступного усвідомлення людьми своєї єдності й відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), що фіксується у самоназві (етнонім).

«Формаційний підхід до етносу» Етнос Ю. Бромлей розглядав як родо- вий щодо конкретно-історичних типів: роду, племені, народності й нації, які послідовно змінюють один одного, але існують не самі по собі, а є

244

Модуль 2. Розділ 2. Суб’єкти суспільного життя

прив’язаними до певних суспільно-економічних формацій (не забуваймо, що Ю. Бромлей був радянським академіком і мусив узгоджувати свої нау- кові погляди з панівною марксистсько-ленінською ідеологією). Відтак пер- вісній формації відповідали роди й племена, рабовласницькій і феодальній — народності. Нації ж виникають із розвитком капіталістичних виробничих відносин і продовжують існувати при соціалізмі, а на вищій сходинці комуністичної суспільно-економічної формації поступово зникають. Отже, теорія етносу Ю. Бромлея, яка мала свої позитивні риси (визнання етнічної самосвідомості однією з центральних ознак етносу), поєднувалася з форма- ційним підходом, який по суті заперечував активну роль свідомості людини в історичному розвитку, що й зумовило внутрішню суперечливість і двої- стість цієї теорії.

«Теорія етногенезу Л. Гумільова» У радянській науці концепції Ю. Бром- лея протистояла теорія етногенезу Л. Гумільова. Спираючись на ефект, від- критий В. Вернадським, він доходить висновку, що всі живі системи (разом зі спільнотами) працюють на біохімічній енергії, поглинаючи її з довкілля. Система перебуває в ідеальному, гармонійному стані лише тоді, коли абсор- бує стільки енергії, скільки необхідно для її життєзабезпечення. Надлишок енергії призводить до активізації системи, дефіцит — до згасання її життє- вих функцій і розпаду.

«Пасіонарність та її роль у виникненні етносів» Саме з такого погляду Л. Гумільов описує етнічні системи, які існують дуже довго, ВІД 1200 до 1500 років кожна. Ці системи творяться і розвиваються завдяки накопи- ченню значної кількості пасіонаріїв (від лат. раввіо — пристрасть, страж- дання) — тобто людей, що мають здатність іти до мети всупереч інстинктам. Пасіонарність є наслідком мутації, що відбувається під впливом різноманіт- них процесів у біосфері, як-от підвищення сонячної активності або текто- нічних процесів у надрах Землі. Пасіонарність не захоплює всієї популяції, а стосується лише окремих осіб, до того ж різною мірою. Такими особами були Александр Македонський, Корнелій Сулла, Ян Гус, протопоп Аввакум, Жанна д’Арк, Наполеон. Зростання питомої ваги пасіонаріїв у популяції призводить до зміцнення етнічної системи, політичного, соціально-еконо- мічного, культурного піднесення. Згодом настає період стабільності, потім частішають стани конфліктності й депресії, а далі настає повільний занепад, що провадить до загибелі цієї етнічної системи. Втім, її руйнація не означає депопуляції, а лише розрив зв’язків між її компонентами і подальше вхо- дження до нової етнічної системи.

«Два підходи до етносів у радянській науці» Отже, можна визначити відмінності двох концепцій (Ю. Бромлея і Л. Гумільова). Для Ю. Бромлея етнос — це, радше, стабільний стан, а для Л. Гумільова — процес. Для першого сутнісні риси етносу пов’язані з соціальними характеристиками, для другого — з природними чинниками. Ю. Бромлей однією з центральних