Тема 11. Соціологія культури

289

Інтеракціонізм (як видно з буквально перекладеної його назви — символічна взаємодія) надає першість тлумаченню сенсів символів, за допомогою яких і відбувається взаємодія людей. Уже в працях одного з засновників цього напряму Ч. Кулі виразно виявляється образ людини як істоти, насамперед, культурної. Людина, за словами Кулі, починає з простих форм “інтимної” взаємодії в первинних групах, особливо сімейних і сусідських, які існують всюди і завжди, і діють на конкретну людину завжди однаково. Згодом, мірою проходження людини через інші соціальні групи і спільноти, в неї виробляється її соціальна природа, яка одночасно має культурний характер, бо це є певний спільний для людства комплекс соціальних почуттів, устано- вок, моральних норм тощо; цей комплекс і становить універсальне духовно- культурне середовище людської діяльності.

«Теорема Томаса» Іншому засновникові символічного інтеракціонізму В. Томасу належить концепція “визначення ситуації”, яку Р. Мертон назвав “теоремою Томаса” і яка формулюється таким чином: якщо ситуація визначається як реальна, то вона є реальною також за своїми наслідками. Як ілюстрацію Томас наводить приклад з кримінальної хроніки: психічно хвора людина (параноїк зі стійкими мареннями, але без галюцинацій) убив кількох людей лише тому, що вони, йдучи вулицею, мали невинну звичку щось бурмотіти про себе. Спостерігаючи за такими людьми, цей па- раноїк уявляв, ніби це бурмотіння стосується саме його і в такий спосіб вони його ображають і кривдять. Тому його поведінка (акти вбивства) була реакцією на цю ситуацію, яку параноїк вважав реальною для себе і вкрай образливою; наслідки цього були також жахливо реальними: людські трупи. Звідси В. Томас робив висновок про те, що соціологи мають аналізувати соціокультурний світ двояко: так, як його бачить об’єктивний дослідник, і так, як його бачать індивіди, що діють і взаємодіють по-своєму, згідно з вкладеним ними у ці акти суб’єктивним сенсом.

Саме це дало підставу вважати такий підхід, зазначає Л. Іонін, культур- ним аналізом на мікрорівні.

«Різноманітність концепцій символічного інтеракціонізму» Дж. Міду належить заслуга формулювання засадничих положень символічного інтер- акціонізму, скерованого на дослідження міжіндивідуальних взаємодій людей, наслідком чого і є суспільство. Іншим наслідком таких взаємодій є формування індивідуальної свідомості. Кожна така взаємодія відбувається за допомогою певних символів, серед яких Мід вирізняє і досліджує жест, з якого часто починається взаємодія, бо на нього реагують інші учасники цієї взаємодії. Відтак жест виступає як символ; іншими такими символами можуть бути мова, проста пісенька, гроші або твір мистецтва. Тому кожна людина у взаємодії з іншими людьми постійно інтерпретує символи, роз- шифровує значення жестів, слів, звуків, які йдуть від інших людей. Так вона вчиться жити в суспільстві, зіставляючи свою поведінку з узагальненим

10 Соціологія

Модуль 2. Розділ 3. Сфери життєдіяльності соціальних суб’єктів

образом “інших”. Дослідник-соціолог у таких випадках має справу не з одним об’єктивним соціальним світом, а з різноманітними світами різних людей, груп і спільнот, до того ж надзвичайно мінливими.

Символічний інтеракціонізм є надзвичайно популярною і добре розвине- ною в науково-дослідному плані течією сучасної соціології. Всередині неї існує багато різних відгалужень. Одне з найвідоміших представлене іменами Т. Лукмана і П. Берґера, яким належить заслуга реконструкції двоякого про- цесу: активної побудови світу людьми в процесі їхньої соціальної діяльності (хоч часто вони і не усвідомлюють цього), а також зворотних впливів соціо- культурного середовища на цих самих людей. Отже, пізнаючи світ, люди творять його, а творячи, пізнають. Інший представник цієї течії Е. Гофф- ман називає свою концепцію “драматургічним підходом”, у центрі якого — вивчення ролей, що їх виконують люди у своєму соціокультурному житті. Все це життя Е. Гоффман описує через театральні терміни: п’єса, сцена, актор, роль, режисер тощо. Конкретна людина щораз виступає на життєвій сцені у певній п’єсі і як актор (виконуючи певні дії), і як режисер (керуючи постановкою всієї п’єси за участю інших людей-акторів), і як глядач (що спостерігає за розвитком подій із залу), і як репортер (який дає рецензію на цю п’єсу). Побутові речі використовуються як театральний реквізит, а за кулісами людина-актор може відпочити після дійства. Іншими словами, кожна людина в повсякденному житті грає різноманітні ролі і сподівається в кожному випадку на адекватну реакцію інших людей — “публіки”.

Як бачимо, символічний інтеракціонізм у своєму зверненні до індивіду- альних людських практик є глибоко емпіричним за змістом і підкреслено уникає теоретичних узагальнень. Кожна соціокультурна ситуація (мікро- чи макромасштабу) є унікальною, неповторною, а, отже, виведення з цієї різноманітної емпірії якоїсь однієї теорії принципово неможливе.

«Феноменологічна соціологія про життєвий світ людини» Спорідненою з веберівською “розуміючою соціологією” та символічним інтеракціонізмом є і феноменологічна соціологія. У ній зусиллями А. Шюца та його послідовни- ків наголос робиться на пізнанні світу повсякденного життя людини. Соціологія життєвого світу скерована на пошуки витоків і основ усіх стабільних систем взаємодії, усіх велико-масштабних соціальних структур людського суспільства. Вона виходить із того, що до і перед виникненням наук існував світ людської безпосередньості, феноменальний (від грец. рНаіпотепоп — те, що з’являється; явище, що дано нам у досвіді) світ відчування, прагнення, фантазування, бажання, сумніву, ствердження, спогаду про минуле і передчування майбутнього тощо. У цьому світі людина живе в суспільстві й культурі, і завданням соціології є дослідження цього життєвого світу людини в усіх його проявах. Це є надзвичайно складним і важким, оскільки процеси “створення життєвого світу” є постійними і безперервними, мінливими і різноманітними, до того ж належать безлічі