Тема 11. Соціологія культури

301

зазначають, що насправді оцінка різновидів культур неможлива без порів- няльного аналізу, без урахування, з одного боку, універсальних елементів культури, а з другого — величезного розмаїття етнонаціональних культур. '■»'Культурні універсали» У багатьох сучасних підручниках із соціології подають підрахунки американського вченого Дж. Мердока, який виокремив понад 60 культурних універсалій. До них він зараховує спорт, прикраси тіла, спільну працю, танець, освіту, поховальні ритуали, звичай робити подарунки, гостинність, інцест (заборону кровозмішування між близькими родичами), дотепи і жарти, мову, релігійні обряди, виготовлення знарядь праці тощо. Але для різних культур можуть бути характерними різні види спорту, прикрас та ін. Наприклад, американські жінки образяться, якщо ви подаруєте їм непарну (як це прийнято у нас) кількість квіток; в їхньому суспільстві прийнято дарувати парну кількість — дюжину (тобто 12 квіток) або півдюжини, але завжди парне число.

«Висока, народна і масова культура» Ще один аспект аналізу розмаїття культурних форм дозволяє зауважити у більшості європейських суспільств на початку XX ст. дві домінуючі форми: високу (або елітарну) та народну (або фольклорну) культури. Як зазначає Н. Смелзер, до високої культури увійшли класичні музика, живопис, література, створені фахівцями висо- кого класу для найзаможніших верств суспільства (еліти). Народна куль- тура, до якої входили казки, фольклор, пісні і міфи, належала бідним. Але з появою засобів масової інформації (радіо, масових друкованих видань, телебачення) відбулося стирання меж між високою та народною культурами, внаслідок чого виникла масова культура, не пов’язана з регіональними, релігійними або класовими субкультурами. Культура стає масовою, коли її продукти стандартизують і поширюють серед широкої публіки. І україн- ські, і зарубіжні соціологи наголошують на тому, що масова культура, пов’язана з уніфікацією і стандартизацією духовного начала в особистості, в суспільстві, є поверхневою і меншою мірою збагачує духовно, ніж най- кращі взірці високої культури. Один із західних дослідників Л. Лоувенталь вважає, що ця обставина, з-поміж інших, не сприяє створенню умов для повнішої реалізації особистості в американському суспільстві. Харківський соціолог О. Якуба, загалом погоджуючись з таким розумінням масової куль- тури, водночас виважено зазначає, що негативні характеристики масової культури не заперечують високого рівня окремих її проявів.

«Соціальні функції культури» Закінчуючи аналіз головних понять і ка- тегорій соціології культури, наголосимо на соціальних функціях культури. Найбільш дослідженими з них є:

• пізнавальна (дослідження в галузі культури дають змогу адекватно думати про суспільство в цілому, його спільноти, групи й людину- особистість зокрема);

Модуль 2. Розділ 3. Сфери життєдіяльності соціальних суб’єктів

• функція соціальної пам’яті, або передання соціальної спадщини (куль- тура зберігає, передає і вдосконалює людський досвід);

• освітньо-виховна (саме культура робить людину людиною в процесі соціалізації, за допомогою навчання і виховання, через соціальну трансляцію набутого людством досвіду від старших поколінь до молод- ших; разом з тим набута й засвоєна культура є базою для творчої іноваційної діяльності);

• регулятивна (цінності, ідеали, норми й зразки поведінки певної куль- тури під час соціалізації стають частиною самосвідомості особистості, формують і регулюють її поведінку);

• комунікативна (від лат. соттипісаНо — шлях сполучення, форма зв’язку, акт спілкування; саме культура є одним з найпоширеніших і ефективних засобів спілкування людей, дозволяє їм краще пізнати й зрозуміти одне одного);

• інтегративна та дезінтегративна (з одного боку, культура здатна згуртовувати людей, забезпечувати цілісність співтовариства, з друго- го — вона має властивість поділяти людей, протиставляти їх одне одному, іншим спільнотам, оскільки вони належать до різних суб- культур).

«Соціальне призначення культури» Стосовно суспільства загалом культура виконує двоєдину місію: з одного боку, вона через систему цін- ностей, норм, звичаїв, традицій, віровчення тощо стабілізує певний соціум, служить увиразненню його специфічних особливостей, надає йому сталості й довершеності. З другого боку, нові культурні програми, які формуються в тому чи іншому суспільстві зусиллями окремих видатних осіб, інтелек- туалів, еліт і/чи народних мас, виступають спонукальними чинниками соціальних змін. Тому суспільство, представники якого не здатні створювати нові культурні програми, приречене на стагнацію і просте відтворення соціального життя без переходу на вищі щаблі свого розвитку.

Специфіка соціокультурної ситуації в Україні

Яким же чином проаналізовані концепції і теорії можна застосувати до соціокультурних реалій України?

«Становище культури в сучасному українському суспільстві» Передусім, необхідно зауважити, що, на відміну від світових тенденцій, в Україні куль- тура не перетворилася на провідний чинник розвитку суспільства;

вона й далі на маргінальному місці узбіччя державної політики. За висловом відомого українського вченого С. Павлюка, тактика суспільної еволюції

Модуль 2. Розділ 3. Сфери життєдіяльності соціальних суб’єктів

«Якісні характеристики української культури» Що ж до якісних ха- рактеристик сучасного стану культури в Україні, то їх можна згрупувати в такий спосіб:

• співіснування в одному культурному просторі двох культур із неод паковими можливостями: домінуючої російської чи російськомовної та маргінальної української, коли виразно проявляються тенденції до подальшої русифікації в багатьох сферах суспільного життя, зокре- ма, інформаційно-комунікативній. Це стосується, зокрема, сталого зменшення накладів видань книжок і часописів українською мовою до 56 та 17 % відповідно, повільного зростання питомої ваги видань газет українською мовою, яка нині становить лише третину від їх загальної кількості;

• співіснування (вживаючи наведені вище міркування Н. Смелзера) явищ культурного етноцентризму та культурного космополітизму. У першому випадку йдеться про ситуацію, коли панівна перевага і вищість визнається лише за однією з існуючих культур і зневажа- ються носії інших культурних цінностей. В Україні часто проявляється російський культурний етноцентризм із поцінуванням української культури як меншовартісної, шароварної та загумінкової. Водночас є чимало носіїв українського культурного етноцентризму, які вва- жають, що російська культура, особливо в її масовидних проявах, загрожує самому існуванню української культури на рідній землі, сприяє руйнації її цінностей і норм, національної самосвідомості. Ці явища спостерігаються в усіх регіонах країни і заважають прилученню великої частки мешканців країни (до 20 %, за даними щорічного моніторингу Інституту соціології) до своєї національної культури. З цього ж джерела можна навести думку 37 % респондентів (станом на 2006 р.), які стверджують, що їм бракує таких норм і цінностей, які об’єднують людей у державі та суспільстві. В Україні проблема подолання радянської спадщини в галузі культури останнім часом стала заручницею політики, коли різні політичні сили провокують протистояння культур та зростання міжкультурної напруги. У дру- гому випадку маються на увазі впливи глобалізації, особливо в її західному варіанті, на культуру сучасного українського соціуму, на нівеляцію старих ідентифікацій і розповсюдження космополітичної ідентичності “громадянина світу”;

• творення сурогатної культури в усіх її проявах, яка позбавлена найсуттєвішого — етнічного колориту, етнічної неповторності як вагомої естетичної прикмети високості, цивілізаційності (навіть якщо йдеться про російськомовну сурогатну культуру, різножанрові зразки якої виглядають блідим нагадуванням справжніх національних шедеврів);