Тема 4. Соціологія другої половини XX — початку XXI ст.

103

«Теза четверта» Усе викладене вище (тобто зростаюча системність світу і взаємозалежність складових його частин) зумовлює таку особливість май- бутнього стану соціології, як розмивання традиційних меж між різними со- ціогуманітарними науками. Соціологія дедалі тісніше взаємодіятиме з антро- пологією; хоча перша вивчає “нас”, а друга — “їх”, щораз відчутнішою стає потреба дослідження спільного світу культури, який об’єднує все існуюче розмаїття. Соціологія буде зближуватися з історією; хоча перша вивчає сучасність, а друга — минуле, дедалі чіткішим стає переконання, що жодне явище сучасності не можна зрозуміти поза його історичними коренями. Те саме можна сказати і про дедалі міцніший зв’язок соціології

з політичними науками та утворення на їх стику політичної соціології, і про аналогічні відношення соціології з економічними науками, в яких на перший план виходять нині соціологічні дослідження мотивів економічної діяльності людей, сфера їх виробничих інтересів і потреб.

«Теза п’ята» На думку Е. Ґідденса, можна передбачити також зростаючу участь соціології у формуванні соціальної політики та її активність у впро- вадженні реформ. Соціолог і політик, соціолог і державний діяч будуть співпрацювати у режимі діалогу. Передбачається, що важливі політичні ініціативи та законодавчі рішення ухвалюватимуть на основі ретельних соціологічних досліджень, які дадуть реальне знання суспільних процесів і спрогнозують можливі варіанти подальшого розвитку з їх різноманітними наслідками. Саме соціологи здатні вчасно виявити зміни у світі й виникнення на їх підґрунті нових проблем, з якими раніше людство не зустрічалось і які вимагатимуть нових нестандартних рішень.

«Теза шоста» У майбутньому зростатиме роль соціальних рухів у роз- витку суспільства, таких як екологічний, жіночий і рух за мир тощо. На зміну старим типам соціальних рухів (як-от робітничий рух) прийдуть нові типи, про які людство ще не накопичило потрібних знань. Серед них Е. Ґід- денс називає як приклад ісламську революцію, котра загрожує докорінно змінити геополітичну ситуацію в її усталених формах і межах. Вона вияви- лася цілковито несподіваною для соціології, яка протягом останнього часу не приділяла релігійним феноменам належної уваги.

«Теза сьома» Наступну тезу Е. Ґідденс присвячує важливому питанню про взаємопов’язаність і тісніший зв’язок теорії і практики в соціології у майбутньому. Нині фактом є надвиробництво й надзвичайна різноманітність соціологічних теорій, які конкурують між собою. Е. Ґідденс закликає соціо- логів раз і назавжди покинути кабінети і зануритися в реалії зовнішнього світу. Цей світ сьогодні змінюється на очах, стає системнішим, коли одна його частина чи сфера не може існувати поза іншою. Тому соціологія в май- бутньому будуватиме свої теорії шляхом копіткого конструювання різних пластів соціологічного узагальнення, зцементованих сукупністю емпірич- них досліджень.

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

«Теза восьма» Далі увагу Е. Ґідденса привертає ідея уніфікації теоре- тичної мови соціології в умовах наявного нині плюралізму (тобто множин- ності) теорій, ідей і концепцій. Водночас він наголошує, що уніфікація не означатиме створення однієї-єдиної, істинно правильної теорії для всього світу, всіх часів і народів: єдине бачення соціальної реальності можливе тільки в тоталітарному суспільстві. Оскільки світ є різноманітним і склад- ним, то й теорії, які його описують, також різняться між собою, висвітлюючи різні сторони суспільного буття. Е. Ґідденс переконаний, що в XXI ст. соціологія досягне стану синтезу, остаточно відмовившись від натуралізму та інших спроб пояснення соціальних явищ зовнішніми щодо соціуму засобами. Новий синтез відмовиться також від пояснень людської поведінки, що автоматично випливає із соціальних причин. Він буде спиратися на ретельні емпіричні дослідження суспільства і людської діяльності, які постійно змінюються; саме нове емпіричне знання допоможе будувати нові теоретичні пояснення мінливого світу.

«Теза дев’ята» І нарешті Е. Ґідденс передбачає, що навіть в умовах досягнення консенсусу і нового синтезу соціологічних теорій соціологія і в майбутньому залишиться предметом суперечок та дискусій. Цю постійну внутрішню дискусійність всередині соціології він вважає позитивним чинником, який допомагає цій науці розвиватися, уникаючи догматизму, тобто перетворення її положень у незмінні й застиглі, такі, що не відпові- дають дійсності. З другого боку, соціологію і надалі критикуватимуть ззовні, особливо незадоволені результатами соціологічних досліджень люди, бо ці соціологічні дані часто-густо відкривають малоприємні істини, на які так хочеться закрити очі. Не люблять соціологію і можновладці, особливо коли соціологічне розуміння існуючого стану речей не збігається з думкою влад- них структур. Хоч як парадоксально, каже Е. Ґідденс, але ми, тобто соціо- логи, повинні прагнути зберегти і в майбутньому таку дискусійність із приводу соціології, бо це є ознакою її потрібності у будь-якому суспільстві, визнанням її ролі у соціальних перетвореннях і загальному поступі людства.

«Соціологія глобалізації» Як і інші відомі вчені, Е. Ґідденс тісно пов’я- зує перспективи розвитку соціології з процесами глобалізації. Він підкрес- лює, що ще до кінця 1980-х років XX ст. цей термін практично не вживався. Він з’явився нізвідки, вважає Ґідденс, але тепер присутній майже всюди. Вчений зазначає, що глобалізація — багато в чому нове й революційне явище; воно охоплює економічну, політичну, технологічну, культурну сфери; на її розгортання найбільше вплинув розвиток систем комунікації. На думку Е. Ґідденса, глобалізація не лише заторкує великі системи (як-от світові фінанси чи глобальну електронну економіку), але й безпосередньо діє на кожну людину з усіма її найінтимнішими і уприватненими аспектами життя. Ґідденс визначає глобалізацію як складне сполучення різноманітних