59.Сучасний інституціоналізм тай ого видатні представники (т.Веблен, Дж.Гелбрейт та інші).

Інституціоналізм - напрям в економічній теорії, який виник в кінці XІX - першій половині XX століть, він базувався на неекономічному тлумаченні суті економічних процесів. Найбільше поширення набув у США. Основоположником вважають американського економіста Т.Веблена, найбільш відомий представник цього напряму - ам. економіст Дж.Гелбрейт, автор широко відомої теорії індустріального суспільства. Категорії "інституції" в трактуванні представників цієї течії досить невизначені, припускали, що ними є різноманітні соціальні явища як базисного, так і надбудовчого характеру: податки і сім'я, держава і профспілки, конкуренція і монополії, приватна власність і фінансова система тощо. Але слід віддати їм належне, з появою інституціалізму відбулися зрушення від опису історичного ми­нулого капіталізму та "абстракцій" маржіналістів до відображення і класифікації дійсно існуючих явищ і процесів кінця XIX - початку XX століть. Інституціоналізм, відчуваючи на собі істотний вплив філософії прагматизму, значну увагу приділяв наданню певних практичних ре­комендацій для економічної політики монополій і держави. Він виявив­ся одним із найближчих і найважливіших попередників кейнсіанства.

60. Видатні представники української економічної думки, що внесли свій вклад у світову економічну думку. (с.Подолинський, м.Туган-Барановський, є.Слуцький та інші).

Серед плеяди економістів кінця XIX ст. значний вклад в еко­номічну науку вніс Сергій Андрійович Подолинський (1850-1891 рр.). Досліджував розвиток докапіталістичних формацій, особливості еко­номічного життя в пореформений період, піддав різкій критиці кріпосницький характер реформи 1861 р., виступав проти великого поміщицького землеволодіння тощо. За свої погляди переслідувався і в 1877 р. виїхав у Францію. В 80-ті роки XIX ст. видав у Женеві прогресивні збірники "Громада". Але найоригінальнішим у його вченні є дослідження про збереження сонячної енергії завдяки людській праці. Ф.Енгельс, а пізніше В.І.Вернадський дуже високо оцінили її. По суті, А.С.Подолинський ще в 1880 р. обгрунтував екологічну парадигму сучасної економічної науки, використання якої має важливе значення для гармонізації розвитку економічних систем.

Найбільш видатним українським економістом кінця XIX - почат­ку XX століть був Михайло Туган-Барановський (1865-1919 рр.). Класик світової економічної думки Й.Шумпетер вважав М.І.Туган-Барановського "найвизначнішим слов'янським економістом того періоду". М.І.Туган-Барановський розробив теорію циклів і криз, яка, по суті, започаткувала сучасну теорію економічної кон'юнктури, розробив соціальну теорію розподілу, що також здобула світове визнання.

Займаючи посаду міністра фінансів Центральної ради в першому українському уряді, М.І.Туган-Барановський розробив програму соціально-економічних перетворень в Україні. Зокрема обгрунтував необхідність введення власної української валюти ("щоб врятуватися від фінансового провалля, в яке летить Радянська Україна"). Розвиток кооперації в Україні вважав одною "з основних підвалин відродження української державності". У 1918 р. він заснував і очолив спеціальний інститут економічної кон'юнктури.

До плеяди економістів, визнаних у всьому світі, належить і видат­ний український економіст-математик Євген Слуцький (1880-1948 рр.). Його праця "До теорії збалансованого бюджету споживача" вийшла в 1915р. італ. мовою, заклала теоретичні підвалини сучасної теорії попиту.

На початку першої половини (чверті) XX ст. в Україні було зо­середжено значний економічний потенціал. Крім М.І.Туган-Барановського і Є.Слуцького, до видатних вчених-економістів належать В.Косинський, ВЛевитський, Б.Костяківський, М.Птуха, Р.Орженцький , К.Воблий, Л.Яснопольський та багато інших. До речі, серед перших засновників Української АН та перших її дійсних членів були економісти М.І.Туган-Барановський і К.Г.Воблий.

У ті роки українська економічна думка впевнено піднімалася до рівня світових досягнень, причому у сфері не тільки галузевих спеціальних наук (статистика, демографія, економіка промисловості, фінанси тощо), а й в економічній теорії. Абсолютна більшість вчених-економістів України, віддавши ту чи іншу данину марксизму, дійшли висновку про безперспективність його суспільно-економічної доктрини.

В.Косинський, В.Левитський, К.Воблий у своїх працях захищали ідею селянської земельної власності. Націоналізація (як і соціалізація) землі, на їх думку, може стати тільки гальмом на шляху розвитку сільського господарства, викличе "небувалі потрясіння, позбавить країну останніх продуктів, послабить інтенсивність праці в селі, відіб'є v селян бажання працювати", - наголошував В.Косинський.

Проте, починаючи з початку 20-х років, все, що генерувала немарксистська думка, з порога відкидалося і було безжалісно знищено. З засиллям сталінізму природний хід наукового процесу в економічній науці було перервано, а сам цей процес зазнав значних втрат. Було знищено тільки-но створені науково-дослідні та науково-практичні структури. Ряд провідних економістів України були змушені емігрувати за кордон і там продовжували наукову роботу.

58