48. Позичковий відсоток і його ставка.

Позичковий відсоток є винагородою, яку дістає власник грошей за те, що надав їх підприємцям або приватним особам для користування. Як вже зазначалося у попередніх лекціях, гроші самі по собі не є економічним ресурсом, як такі вони не здатні виготовляти товари і послуги, тобто вони не продуктивні. Однак підприємці купують можливість використання грошей тому, що їх можна використати для придбання засобів виробництва - заводських будівель, обладнання, складських приміщень тощо, наймати робочу силу і, як наслідок, виго­товляти готову продукцію. Оскільки частину готової продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підприємець має не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошима. Ціна, яку сплачують за користування грошима, називається ставкою або нормою позичкового відсотка. Вона розраховується як процент від кількості позичених грошей. Наприклад, якщо підприємець позичив 1000 гривень, а має повернути через рік 1200, то річна ставка відсотка становитиме 20 % : (1200 - 1000) /1000х 100 %.

Визначення ставки позичкового відсотка. Сукупний попит на гроші включає попит на гроші для угод і попит на гроші з боку активів. Перший - прямо пропорційний рівню номінального ВНП, а останній -обернено пропорційний ставці позичкового відсотка.

Розглядаючи роль ставки відсотка у прийнятті рішень про інвестиції, припускаємо, що інфляція відсутня. За інфляції існує різниця між грошовою або номінальною і реальною ставкою відсотка.

Номінальна ставка - це просто відсоткова ставка, виражена у грошах за поточним курсом. Реальна ставка відсотка - це відсоткова ставка, виражена в незмінних грошових одиницях або з поправкою на інфляцію. Реальна ставка відсотка дорівнює номінальній ставці відсотка мінус рівень інфляції.

Все це свідчить про те, що саме реальна відсоткова ставка, а не номінальна ставка впливає на прийняття рішень про інвестиції.

Для зручності економісти користуються однією відсотковою став­кою, однак фактично існує ціла низка відсоткових ставок, які залежать від цілого ряду чинників, зокрема ступеня ризику, терміновості, розміру позики, оподаткування, ступеня конкурентності тощо. Особ­ливе значення має різний ступінь ризику. Чим більше імовірність того, що позичальник не виплатить позики, тим більший позичковий відсоток братиме кредитор, щоб компенсувати ризик.

На ставку відсотка також впливає термін, на який дається позика. За інших рівних умов довгострокові позики, як правило, надаються за вищу ставку відсотка, ніж короткострокові, тому що кредитори до­вгострокової позики мають певні складності і можуть понести фінансові збитки через відмову від альтернативного використання своїх грошей протягом тривалого періоду.

Розмір позички. Для даних двох позик однакового терміну і ризику ставка відсотка здебільшого вища на меншу з двох. Це відбувається тому, що адміністративні витрати великої і дрібної позики приблизно одні і ті ж в абсолютному вираженні.

Важливий вплив на диференціацію ставок позичкового відсотка має обмеження умов конкуренції на ринку. Так, банк у невеликому містечку, що монополізував місцевий грошовий ринок, може встанов­лювати високі ставки позичкового відсотка на позики споживачам, тому що домогосподарствам незручно звертатись за позикою до інших банків, розташованих у інших віддалених містах.

Ставка відсотка є надзвичайно важливою ціною в тому розумінні, що вона одночасно впливає як на рівень, так і на структуру виробництва інвестиційних товарів. Кредитно-грошові органи цілеспрямовано маніпулюють пропозицією грошей, щоб вплинути на ставку відсотка і тим самим на обсяг виробництва, зайнятість і ціни. М'яка кредитно-грошова політика (низька відсоткова ставка) зумов­лює збільшення інвестицій і розширення виробництва, а жорстка кредитно-грошова політика (висока відсоткова ставка) призводить до зменшення інвестицій і стримування розвитку виробництва.

Ставка відсотка, як і ціни, виконує також розподільчу функцію. Вона розподіляє грошовий і, відповідно, реальний капітал поміж різними підприємствами та інвестиційними об'єктами, наявні гроші, або ліквіди, між тими інвестиційними об'єктами, ступінь прибутковості або очікувана норма прибутку яких достатньо високі, щоб гарантувати виплату існуючої відсоткової ставки. Врешті-решт відсоткова ставка розподіляє гроші і тим самим реальний капітал між тими галузями, де вони виявляться найпродуктивнішими і найприбутковішими. Такий розподіл засобів виробництва відповідає інтересам суспільства в цілому.