24. Податкова політика держави. Удосконалення податкової політики в Україні.

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій що­до регулювання економічних процесів належить податкам. Податки — це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснюваних на умовах і в порядку, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Найповніше суть податків характеризують виконувані ними функції - фіскальна і регулююча.

В усіх державах на різних етапах їхнього історичного розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпечу­вали централізацію певної частини ВНП в державному бюджеті з ме­тою фінансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулююча функція податків. Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності платників їх. Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів еко­номічних суб'єктів, можна стимулювати або стримувати їхню діяльність у відповідних напрямах, а отже, регулювати соціально-еко­номічні процеси в країні. Використання регулюючої функції податків здійснюється через податкову політику.

Становлення системи оподаткування неминуче пов'язане з питан­ням її вдосконалення, оптимізації.

Можна сформулювати такі принципи оптимального оподаткування:

1. Оподаткування не повинно бути надмірним. Надмірні податки, по-перше, зумов­люють звуження податкової бази внаслідок зменшення обсягів виробництва і доходів, отже, призводять до зменшення надходжень до державного бюджету; по-друге, породжують такі явища, як приховування доходів від оподаткування.

2. Один доход не повинен оподатковуватися більше одного разу, тобто треба запобігати подвійному і багаторазовому оподаткуванню.

3. Система і процедура сплати податків мають бути простими, зрозумілими і зручними для платників і економічними для установ, що збирають податки.

4. Податкова система має бути гнучкою, легко адаптованою до зміни економічних і суспільно-політичних умов.

5. Податкова система повинна відповідати критерію фіскальної достатності, тобто залучати до державного бюджету доходи, достатні для задоволення розумних потреб держави.

6. Податкова система не повинна залишати сумніву у платника щодо неминучості сплати податку. Система штрафів і санкцій, громадська думка мають бути такими, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідними, ніж своєчасне виконання обов'язків перед податковими органами.

7. Податкова система має відповідати критеріям справедливості.

Важливе місце в теорії оптимального оподаткування належить дослідженням впливу загального рівня податків на економічний розвиток.

Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якої мало б негативні наслідки для економіки та державного бюджету. Еко­номісти вважають, що точно визначити її досить важко, але можна виділити явища, які свідчать про досягнення критичної точки оподат­кування:

1) падіння або непропорційно повільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;

2) зниження темпів економічного зростання і особливо погіршення становища з інвестиціями, реальними доходами населення;

3) зростання тіньового сектора економіки, масове ухилення від податків.

Податки можна класифікувати:

за формою оподаткування - прямі та непрямі;

за об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачу­ються не при отриманні доходів, а при їх використанні) і на майно;

залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, -загальнодержавні та місцеві;

за способом стягнення - розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні - між платниками) та окладні (передбачають встанов­лення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників).

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат­ників. Це податки на їхні доходи та майно. Непрямі податки - це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів. З підвищенням їх зростають ціни.

Прямі податки містять особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд заробітної плати (соціальні податки), майнові податки, в тому числі податки на власність тощо.

Плат­никами особистого прибуткового податку є як наймані робітники, так і підприємці. У структурі податкових надходжень більшості країн особистому прибутковому податку належить провідне місце. Це зумовлено переважанням індивідуальних доходів у створюваному валовому доході.

Податок на прибуток корпорації стягується в тому випадку, якщо корпорація визнається юридичною особою. Оподаткуванню підлягає чистий прибуток, тобто валовий прибуток, зменшений на суму вста­новлених відрахувань і податкових пільг. Частка податку на прибуток корпорацій у податкових надходжен­нях до бюджету в більшості країн є невеликою, в середньому 10 відсотків.

Соціальні внески (соціальні податки) стягуються з метою формування фондів соціального страхування. Платниками цих по­датків є як працівники, так і підприємці. Головну частку внесків на соціальне страхування в більшості країн сплачують підприємці. Роль соціальних податків у формуванні доходів державного бю­джету зростає. В Україні діє система обов'язкового соціального страхування та пенсійного забезпечення, що передбачає здійснення відрахувань до відповідних фондів.

Майнові податки - це податки на майно (землю, житлові будинки, гаражі, обладнання, машини, цінні папери тощо), спадщину і дарування. Фіскальне значення майнових податків у більшості країн незнач­не.

Основними видами непрямих податків є: акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита.

Специфічні акцизи включаються в ціни окремих товарів; як правило, це товари, рівень споживання яких с малоеластичним щодо рівня цін, а також специфічні товари. Найзначнішими специфічними акцизами є акцизи на спиртне, бензин, тютюнові вироби.

Відповідно до чинного законодавства в Україні акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Ставки цього податку є більш низькими на товари вітчизняного виробництва і більш високими на імпортні товари. Така диференціація ставок зумовлена політикою держави на підтримку вітчизняних виробників. Основними підакцизними товарами є алкогольні, тютюнові вироби, відеотехніка, автомобілі, ювелірні вироби, натуральна шкіра, хутра тощо.

Найпоширенішою формою специфічного акцизу в усьому світі є податок на додану вартість (ПДВ). Цей податок сплачують фірми-продавці товарів і послуг в обсязі від 5 до 38 % вартості їхніх товарів. Нульова ставка передбачає по­вернення всієї суми податку, який включено до ціни купленого товару, тому вона є більшою пільгою, ніж звільнення від податку взагалі.

В Україні ПДВ стягується за ставкою 20%.

Мито - податки на імпортні, експортні та транзитні товари. Залеж­но від мети застосування розрізняють мито фіскальне (збільшення доходів бюджету), протекційне (захист внутрішнього ринку), анти­демпінгове (різновид протекційного), преференційне (пільгове).

Значення мита як джерела бюджетних надходжень у розвинених країнах постійно знижується внаслідок розвитку інтеграційних процесів. В Україні мито певний час використовувалося для запобігання вивезенню товарів. Зокрема, в 1993 році було запроваджено митне оподаткування експорту. Поступово все більшого значення набуло

імпортне мито.

Слід зазначити, що в більшості розвинених країн переважають прямі податки (Німеччина, Канада, США, Японія), в деяких - непрямі

(Франція, Італія).

Переваги непрямих податків пов'язані з тим, що вони є надійним засобом мобілізації коштів до державного бюджету, тоді як прямі по­датки надходять далеко не в повному обсязі внаслідок приховування доходів від оподаткування.

Недоліки непрямих податків обумовлені тим, що вони підвищують ціни товарів і важким тягарем лягають на малозабезпечені верстви населення.

Особливості податкової політики в Україні та необхідність її вдосконалення

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється насамперед відсутністю ви­важеної, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі наукових підходів. Якщо основним шляхом ви­ходу економіки з кризового стану вважати стимулювання пропозиції, слід застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватися на досягнення фінансової стабілізації, передусім підтримку низького рівня дефіциту державного бюджету, -- іншу.

Невирішеність проблеми на концептуальному ріпні, по-перше, призводить до нестабільності податкової політики, що дестабілізує еко­номіку, по-друге, зумовлює використання податків не як засобу регулювання економічних процесів, а як засобу мобілізації доходів до державного бюджету, тобто у їх фіскальній функції. Саме збереження попереднього обсягу доходів бюджету або зростання їх було досі голо­вним критерієм при визначенні ставки оподаткування.

Не набуло суттєвого значення і використання такого регулюючого засобу, як податкові пільги. Згідно з чинним законодавством про оподат­кування прибутку підприємств можуть застосовуватись мінімальні по­даткові пільги. Вони передбачають зменшення суми податку на прибуток:

до 20% - на відшкодування витрат підприємств на реконструкцію і модернізацію активної частини основних фондів;

до 50% - на відшкодування витрат підприємства на закупівлю спеціального обладнання для забезпечення роботи інвалідів І та II груп;

до 100% - на відшкодування витрат підприємств громадських організацій інвалідів, де інваліди становлять більш як 50% загальної

чисельності працюючих.

Отже, розробка і використання в Україні податкової політики як засобу макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших сучасних завдань. В й рішення його потребу є вивчення світового досвіду впливу різних засобів податкової політики на економічні процеси. Од­нак слід враховувати, що в специфічних економічних умовах України ці засоби можуть дати зовсім інші наслідки, ніж в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Невипадково податкова система України знаходиться в центрі ува­ги вищих державних органів країни. Наробляється система законодав­чо-нормативних актів з цього питання.

Основним в податковій політиці на сучасному етапі в Україні є реформування податкової системи в напрямах зниження загального рівня податкового тягаря; забезпечення інвестиційної спрямованості податкової системи шляхом запровадження інвестиційних податкових пільг; реалізації соціальної спрямованості податкової системи; удоско­налення механізмів обчислення і стягнення податків; удосконалення для виконання вищезазначеного правової бази оподаткування, закріплення податкової системи України в Податковому кодексі.