2. Суспільне виробництво. Види економічних ресурсів і їх взаємодія.

Основою життя людського суспільства є виробництво ма­теріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло тощо. Щоб мати такі блага, люди повинні їх виробляти.

Виробництво - це насамперед процес взаємодії людини з природою або процес праці, в ході якого люди беруть від природи речовину, видозмінюють її і пристосовують для задоволення своїх потреб. В той же час люди беруть участь у виробництві не поодинці, а колективно, спільно, у зв'язку з чим виробництво носить завжди суспільний характер, власне, виступає як суспільне виробництво.

Суспільне виробництво складається з таких фаз: процес виробництва, обміну, розподілу і споживання. Ці фази тісно взаємозв’язані між собою, хоча кожна з них відносно відособлена і має свої характерні особливості.

В процесі виробництва кожний даний момент створюються блага, тобто має місце праця, здійснюються витрати виробництва. Якщо продукт вироблено (послугу надано) - процес виробництва відбувся, але він може мати і незавершений характер тоді, коли праця мала місце, а виробництво продукту ще не завершено. Особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, але й нематеріальних благ і послуг, значення яких в сучасних умовах досягло високого рівня.

Процес виробництва найтісніше пов'язаний з споживанням. Виробництво має сенс лише тоді, коли служить споживанню. В той же час важливо підкреслити, що споживання є безпосередньою метою виробництва лише в позаринкових системах господарства. В системі ж ринкового господарства метою виробництва є прибуток. Причому, це не недолік ринкової економіки, а, навпаки, її найсуттєвіша перевага. Проте кінцева і безпосередня мета виробництва можуть не збігатися, як це має місце в системі ринкового господарства.

С успільне виробництво за характером економічної діяльності поділяється на сферу матеріального виробництва та сферу нематеріального виробництва.

Матеріальне виробництво включає основне виробництво – те, де здійснюється безпосередньо виробництво матеріальних благ, і виробничу інфраструктуру, яка надає матеріальні послуги.

До матеріального виробництва належать галузі промисловості, сільського господарства, будівництва, сілбського госп-ва, а також комплекс галузей виробничої інфраструри (галузі та заклади, що надають послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності).

Існує три основні проблеми суспільного виробництва:

1. “Що виробляти” (які види товарів та послуг повинні бути вироблені і в якій кількості)

2. “Як виробляти” (ким, з яких ресурсів та з використанням яких технологій)

3. “Для кого” (хто повинен володіти ними і отримувати від них користь).

Ці три основні проблеми: "що виробляти", "як виробляти" і "для кого виробляти" - зумовлені двома фундаментальними фактами, які складають основу будь-якої економіки. Перший факт: матеріальн потреби суспільства, тобто матеріальні потреби індивідів і інститутів в своїй сукупності є безмежні і їх не можна задовольнити. Другий факт: економічні ресурси, тобто засоби для виробництва товарів і послуг обмежені або рідкісні. За цих умов перед суспільством завжди постає завдання вибору напрямків і способів використання обмежених ресурсів для найбільш повного задоволення численних потреб.

Економічні ресурси - це всі природні, людські і вироблені людиною засоби, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Існує декілька підходів щодо класифікації економічних ресурсів.

Зокрема, їх поділяють на такі види : "земля", "капітал", "праця" і "підприємницькі здібності". Причому "земля" і "капітал" виступають як матеріальні ресурси, а "праця" і "підприємницькі здібності" - як людські (або трудові) ресурси. Матеріальні ресурси називаються речовими фак­торами виробництва, людські - особистим фактором виробництва.

"земля" - це всі природні ресурси, які ви­користовуються у виробничому процесі: сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, водні ресурси.

Поняття "капітал", або "інвестиційні ресурси", охоплює всі виго­товлені засоби виробництва, тобто всі види інструментів, машин, ус­таткування, фабрично-заводські, складські приміщення, транспортні засоби і т.ін., що використовується у виробництві товарів і послуг. Гроші реально в поняття "капітал" не вхо­дять, оскільки самі нічого не виробляють. І тому їх не можна вважати економічним ресурсом. Реальний капітал, власне, тільки інструменти, машини і інше виробниче обладнання, є економічним ресурсом. Гроші, або фінансовий капітал, таким ресурсом не є.

Праця - це фізичні, розумові здібності людини, які вона ви­користовує у виробництві товарів і послуг. Підприємницькі здібності в умовах ринкової економіки виступа­ють як особистий людський ресурс, зміст якого розкривається через чотири взаємозв'язані функції:

1. підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів (землі, капіталу і праці) в єдиний процес виробництва товарів і послуг (тобто він посередник, який зводить інші ресурси);

2. підприємець бере на себе важке завдання прийняття ос­новних рішень у процесі ведення бізнесу, які і визначають курс діяльності підприємства;

3. підприємець - це новатор, особа, яка прагне вводити нові виробничі технології або нові форми організації бізнесу, випускати нові продукти;

4. підприємець —це людина, яка йде на ризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою репутацією, але й вкладеними у виробництво засобами (майном).

У відповідності з іншою класифікацією до матеріальних ресурсів (або речових факторів виробництва) відносять предмети праці і засоби праці, а до людських ресурсів (особистого фактору виробництва) -робочу силу. Власне, як підкреслюють представники цього напряму, виробництво завжди передбачає взаємодію трьох основних факторів: робочої сили людини, предметів праці і засобів праці (їх ще називають простими моментами праці).

Предмет праці — все те, на що людина діє в процесі праці. Предмети праці, які попередньо піддавались людській праці, але потребують подальшої обробки, називають сировиною. Предмети праці складають матеріальну основу продукту.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, що їх людина ставить між собою і предметом праці і за допомогою яких вона діє на цей предмет. До засобів праці передусім належать знаряддя праці (найбільш активна частина засобів праці - різного роду механізми і машини, пристосування та інструменти, двигуни, передавальні пристрої тощо). В умовах машинного виробництва засоби праці розвинулися в систему машин з трьома компонентами: робочі машини, двигуни і передавальні пристрої. Науково-технічна революція додала до них новий компонент - управлінське обладнання. У широкому розумінні до засобів праці належать також і всі ті речі, які, хоча безпосередньо і не беруть участі у процесі праці, є для нього обов'язковими, оскільки без них працювати просто неможливо. Це пасивна частина засобів праці: виробничі будівлі, споруди, шляхи сполучення і канали зв'язку тощо. Предмети праці і засоби праці в єдності у процесі виробництва виступають як засоби виробництва (згідно з попередньою класифікацією це є "капітал"). Засоби виробництва називають ще виробничими фондами. Останній термін найчастіше використовується у вітчизняній літературі і господарській практиці.

Робоча сила - це сукупність фізичних і розумових здібностей лю­дини, її здатність до праці. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задово­лення її потреб. Тобто в процесі праці відбувається споживання робочої сили.

У міру поглиблення суспільного поділу праці робоча сила кожної людини, зберігаючи і розвиваючи свої індивідуальні особливості, об'єднується в єдиний виробничий процес, у результаті якого виникає сукупна робоча сила. Тобто використання робочої сили стає можливим тільки в певній суспільній комбінації.

Усі економічні ресурси, або фактори виробництва, мають одну істотну спільну властивість- вони рідкісні або виступають в обмеженій кількості. На Землі обмежена кількість ресурсів, які можна використати у виробництві товарів і послуг. Внаслідок обмеженості виробничих ресурсів сам обсяг виробництва по необхідності обмежений. Суспільство не може виробляти і споживати весь обсяг товарів і послуг, які воно хотіло б отримати, перед ним завжди стоїть альтернатива вибору напрямів і способів використання обмежених ресурсів.