4. Власність в економічній системі суспільства.

Власність є економічною категорією. Як економічна категорія вона характеризує певний тип суспільного виробництва, визначає суть домінуючих виробничих відносин. Система відносин власності вклю­чає в себе власність на засоби виробництва і предмети споживання.

Існують різні точки зору на предмет трактування власності. Власність розглядається на рівні двох підсистем - економічної і юридичної. З економічного боку власність включає кількісний та якісний аспекти. Кількісний аспект власності означає різні об'єкти привласнення: засоби виробництва, робочу силу, предмети споживання, послуги, результати наукової діяльності (патенти, ліцензії тощо). До об'єктів влас­ності належать також гроші, різні види цінних паперів тощо.

Якісний аспект власності, як економічна категорія, означає систему виробничих відносин між людьми, класами, соціальними групами з приводу привласнення вищеназваних об'єктів (у їх сукупності або окремих з них) безпосередньо у виробництві, обміні, розподілі та споживанні. Тобто мова йде про суб'єкти власності.

Економічний аспект власності тісно пов'язаний із власністю в юридичному плані. Остання є формою прояву реальних економічних відносин і входить до надбудовних відносин суспільства.

Однак в сучасній економічній літературі отримав розвиток цілий напрямок економічного аналізу, що носить назву "неоінституціоналізм". Однією з найбільш відомих теорій цього напрямку є еко­номічна теорія прав власності.

В цій теорії використовують термін "право власності". Не ресурс сам по собі є власністю, а "низка або частка прав" щодо використання ресурсу - ось у чому полягає сутність категорії "власність". Ця "низка прав" складається з таких елементів.

1. Право володіння, (право виняткового фізичного контролю над благами).

2. Право використання (право застосування корисних вла­стивостей благ для себе).

3. Право управління (право вирішувати хто і як буде забез­печувати використання благ).

4. Право на доход (право володіти результатами від використання благ).

5. Право суверена (право на відчуження, споживання, зміну чи знищення блага).

6. Право на безпеку (право на захист від експропріації добра та від шкоди з боку зовнішнього середовища).

7. Право на передачу благ у спадщину.

8. Право на безстроковість володіння добром.

9. Заборона на використання способом, що завдає шкоду зов­нішньому (навколишньому) середовищу.

10. Право на відповідальність у вигляді стягнення (тобто мож­ливість стягнення блага за борги).

11. Право на існування процедур і інституцій, що забезпечують відновлення порушених прав.

Право власності розуміється як санкціоновані суспільством (за­конами держави, адміністративними розпорядженнями, традиція­ми, звичаями тощо) відносини щодо поведінки між людьми, які виникають у зв'язку з існуванням благ і стосуються їх використання.

Тобто права власності - це певні "правила гри", що прийняті в суспільстві. "Права власності" - це права контролювати використання певних ресурсів і розподіляти витрати і вигоди, що виникають у зв' язку з цим.

Відомі два основних типи власності: приватна власність і державна власність, а також змішана (на основі цих двох).

Право приватної власності означає, що окрема фізична або юридична особа володіє всією низкою її прав власності або деякими із перелічених прав. Наприклад, ви можете володіти шістьома із перелічених прав, але не володіти рештою прав. Комбінації вищеназ­ваних прав з врахуванням того, що ними володіють різні фізичні і юридичні особи, можуть бути різноманітними. Звідси об'єктивно ви­пливає різноманітність форм приватної власності.

Право державної власності означає, що всією низкою прав або різними його компонентами володіє виключно держава, причому чим більшою мірою всі 11 прав на переважну масу обмежених ресурсів реалізуються державою, тим більшою мірою така система госпо­дарювання претендує на звання ієрархії.

Однак розвиток відносин власності кожна країна проходить із своєю особливістю і своїм трактуванням у законодавчих актах. Так, Закон України "Про власність", "Про форми власності на землю" та інші законодавчі акти дають такі тлумачення форм власності.

Приватна власність громадян:

а) особиста власність, що формується за рахунок трудових доходів від ведення власного господарства, від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції та інші цінні папери;

б) власність трудового господарства - це власність членів сім'ї та інших осіб, які спільно ведуть трудове господарство (майстерня, інші малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, житлові будинки і господарські будівлі, ма­шини, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно, потрібне для самостійного ведення господарства);

в) власність селянського й особистого підсобного господарства. Се­лянське господарство може мати у власності землю, житлові будинки, господарські будівлі, насадження на земельній ділянці, продуктивну і робочу худобу, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби, інше майно, потрібне для самостійного ведення сільськогосподарського виробництва, переробки і реалізації продукції. Вироблена продукція і отримані доходи є власністю селянського господарства і ви­користовуються ними на свій розсуд.

Суб'єктами права приватної власності є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Колективна власність:

а) власність орендного підприємства - це вироблена продукція, отримані доходи і придбане за рахунок коштів цього підприємства майно;

б) власність колективного підприємства. Ця форма власності ви­никає в тому випадку, якщо все майно державного підприємства переходить у власність трудового колективу шляхом викупу орендного майна або придбання майна іншими законними способами. Майно ко­лективного підприємства, включаючи вироблену продукцію і одержані доходи, є загальним надбанням його колективу;

в) власність кооперативу - це майно, що створюється за рахунок грошових та інших майнових внесків членів кооперативу, виробленої продукції, доходів, отриманих від реалізації та іншої діяльності, передбаченої Статутом кооперативу;

г) власність акціонерного товариства становить майно, придбане за рахунок продажу акцій, а також отримане в результаті його господарської діяльності чи придбане ним іншими законними шляхами;

д) власність господарських асоціацій (об'єднань) становить майно, добровільно передане їм підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті їхньої господарської діяльності. Водночас господарська асоціація не має права власності на майно тих підприємств, що входять до її складу;

є) власність громадських організацій — будови, споруди, житловий фонд, обладнання, майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові засоби, акції, інші цінні папери. У власності громадських організацій можуть бути підприємства, створювані згідно з цілями, визначеними їхніми статутами і за рахунок коштів цих організацій.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні та господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Державна власність:

а) загальнодержавна власність - це майно органів влади й управління, оборонні об'єкти; енергетична система; система транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету, державні банки; підприємства і народногосподарські комплекси; страхові, резервні та інші фонди; культурні та історичні цінності, що належать усьому народу; навчальні заклади та інше майно, що становить ма­теріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

б) комунальна власність — це власність адміністративно-терито­ріальних утворень (краю, області, району), тобто власність органів влади й управління, кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство. У віданні місцевих органів можуть бути підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуго­вування, транспорт, промислові будівлі та інші підприємства і ком­плекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

в) власність державних підприємств - це майно і кошти, які закріплені за державними підприємствами і якими вони можуть розпоряджатися. До них належать виробничі фонди, доход, акції тощо, необхідні Для діяльності підприємств.

Еволюційний процес економічного розвитку висунув на домінуючі позиції корпоративну форму власності.

Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне, що несе в собі приватна власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, прагнення до винагороди, примноження багатства, право безстрокового успадкування). Більш того, корпорація дає можливість примножувати приватну власність.

З іншого боку, корпорація долає обмеженість, притаманну класичній формі приватної власності. Формуючи загальну структуру корпорації та зберігаючи себе в ній лише як юридичний інструмент володіння, приватно-капіталістична власність разом з тим заперечує себе еко­номічно: вона реалізується через більш зрілі - колективні форми організації виробництва.

Отже, йдеться про процес якісної еволюції механізму реалізації приватної власності, її структурної перебудови.