Депресія (застій). Її порівнюють з шоковою ситуацією. Рух капіталу не чіткий, що пояснюється поступовим відновленням перерваних кризою зв’язків.

Пожвавлення відрізняється тим, що тут вперше відчувається розширення попиту, зростають прибуток і зарплата.

Піднесення характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні рівні.

На циклічний характер розвитку економіки впливає принцип акселерації. Тобто певна зміна попиту у будь-який час спричиняє значно більшу зміну в обсязі капіталовкладень. Інакше кажучи, інвестиції реагують на зміну попиту прискореною зміною, а це являється фактором нестабільності економіки, каталізатором кризових коливань.

Російський вчений Кондратьев дослідив існування великих циклів в розвитку економіки. За його твердженням період великого циклу складає біля 48-55 років, а звичайного 7-11 років.

21. Причини безробіття і його економічні наслідки.

Дуже важливим є розуміння основних підходів до безробіття, що склалися в економічній науці. В більшості західноєвропейських економічних шкіл ринок праці розглядається як інструмент реалізації одного із багаточисельних економічних ресурсів- праці. На цих засадах сформувалися чотири основні підходи до аналізу функціонування сучасного ринку праці.

І сторично першою школою, що зробила спробу пояснити причини виникнення безробіття, є класична політекономія, представниками якої були А. Сміт і Д. Рікардо. Причину безробіття вони вбачали в надмірно високій заробітній платі. Через постійне зростання заробітної плати підприємці не можуть забезпечити роботою всіх бажаючих внаслідок того, що зростають їх витрати. Отже, виникає надлишок працездатних. Це мож­на показати графічно.

Графік показує, що встановлення мінімуму заробітної плати (Р₁) веде до появи надлишку робочої сили на ринку праці, коли (О₂Пр -крива пропозиції праці) значно перевищує попит на неї (О₁П - крива попиту на працю). При мінімальному рівні ставки заробітної плати Р₁ існує надлишок пропозиції або надлишок праці, що дорівнює відрізкові аб. Якби не вимоги профспілок, страйки працівників, що ставлять за мету підвищити заробітну плату, можна було б очікувати, що ці незайняті працівники згодились би працювати за нижчу заробітну плату (Р₀).

Погляди представників класичної школи сьогодні поділяють нео­класики. На їхню думку, саме з допомогою заробітної плати встановлюється рівновага між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці. Із неокласичної концепції виходить, що ціна на робочу силу гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись або зменшуючись в залежності від попиту і пропозиції, а безробіття немож­ливе, якщо на ринку існує рівновага. Прихильники неокласичної шко­ли висувають тезу про добровільний характер безробіття.

Разом з тим неокласики не дають відповіді на питання, чому рівень безробіття коливається в залежності від фази економічного циклу. Немає вичерпної відповіді від неокласичної школи і на питання, чому наймані працівники у випадку перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї не пропонують свої послуги за більш низької ціни на робочу силу.

Другий підхід щодо пояснення причин безробіття базується на вченні Дж. Кейнса і його послідовників.

На відміну від концепцій ринку праці класичної школи, кейнсіанці розглядають його як явище постійної нерівноваги. Кейнсіанська модель грунтується на ідеї, що ціна робочої сили, тобто заробітна плата, не змінюється, тобто є величиною постійною. До речі, аргументація цього кейнсіанцями не робиться. А оскільки заробітна плата не є інструментом регулювання ринку праці, такий регулятор повинен бути привнесений ззовні. Його роль повинна виконувати держава. Активно впливаючи на сукупний попит в сторону його зниження або збільшення в залежності від економічної кон'юнктури, вона може досягти рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї.

Отже, у відповідності з кейнсіанською моделлю попит на робочу силу регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом. Зменшення попиту веде до скорочення і вивільнення робочої сили. Щоб подолати розрив між попитом і пропозицією, треба здійснювати державне стимулювання попиту: збільшувати допомогу малозабезпеченим, знижувати податки і т.д.

В економічній науці вагоме місце посідає вчення монетаристів (М. Фрідмен). Прихильники монетарної школи перш за все виходять із жорсткої структури цін на робочу силу, більше того, її однонаправленого руху в бік зростання. Вперше в науковий обіг монетаристами вводиться поняття "природного рівня безробіття", який відображає структурні характеристики ринку праці, що робить ціну на ньому негнучкою. Саме ця обставина є перешкодою нормального функціонування ринку праці, що зумовлює постійну нерівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Як наслідок, виникає безробіття. Головними дестабілізуючими фак­торами, що зумовлюють постійну нерівновагу на ринку праці, на думку монетаристів, є встановлення мінімального рівня оплати праці, постійні вимоги профспілок щодо підвищення заробітної плати, обмеженість в державних службах зайнятості інформації про наявні вакантні робочі місця і реальний резерв робочої сили.

Прихильники структурного безробіття пояснюють виникнення безробіття негнучкою структурою ринку праці, а саме його нездатність реагувати на зміни в попиті на робочу силу. Усунути цю негнучкість ринку праці можна завдяки ефективному функціонуванню інфраструктурних елементів—системи підготовки і перепідготовки кадрів, механізмів розпо­ділу та перерозподілу робочої сили в територіально-галузевому аспекті.

Марксистські погляди на безробіття базуються на загальному за­коні капіталістичного нагромадження. В процесі нагромадження капіталу дедалі більша його частина використовується на придбання засобів виробництва і незначна - для найму робочої сили. Внаслідок цього попит на робочу силу постійно падає.

В економічній літературі під безробіттям розуміють соціально-економічні процеси, при яких частина працездатного або економічно активного населення не зайнята на виробництві. В законі України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (або інших, передбачених чинним законодавством, доходів) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Важливо підкреслити, що до безробітних зараховують також працездатних осіб, які добровільно залишили роботу і роблять спробу знайти нове місце роботи. Структура безробіття за його причинами містить чотири основні категорії робочої сили: особи, що втратили роботу в результаті звільнення; добровільно залишили роботу; працездатні особи, що прийшли на ринок праці після певної перерви, а також ті, що вперше прийшли на ринок праці. Розрізняють кілька форм безробіття, уявлення про які дає така схема:

Слід підкреслити, що в окремих економічних працях, крім пока­заних на схемі трьох класичних форм безробіття, виділяють ще сезон­не, технологічне і приховане. Зупинимося на характеристиці кожної із цих трьох форм безробіття.

Фрикційне, або як його часто називають добровільне, безробіття. Воно виникає внаслідок добровільної зміни місця роботи працівником. Причин цьому є багато - незадоволеність умовами праці, рівнем одержуваних доходів, розбіжністю здобутої спеціальності із характером виконуваної роботи тощо. Відмічені причини зумовлюють пошук нового місця роботи.

Другою формою є структурне безробіття. Воно пов'язано із зміною структури попиту на споживчому ринку. Через зміни в структурі спо­живчого попиту потреба в деяких професіях зменшується або навіть повністю зникає.

Наступною формою безробіття є циклічне безробіття, зумовлене спадом, тобто фазою економічного циклу, що характеризується зни­женням сукупних витрат. Зниження сукупного попиту на товари і послуги веде до зменшення обсягів виробництва, відповідно скорочується зайнятість, а безробіття зростає. Прийнято вважати, що це найбільш гостра форма безробіття.

Наявність в економіці високого рівня безробіття, тобто відсутність достатньої кількості робочих місць для всіх бажаючих працювати, веде до втрат потенційного обсягу виробництва товарів і послуг. Економісти вважають цю втрачену продукцію головною ціною безробіття.

Відношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП виражається за допомогою відомого в економіці закону Оукена. Згідно з цим законом щорічний приріст реального ВНП на рівні приблизно 2,7 % стримує долю безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 % приросту реального ВНП зменшують долю безробітних на 1%. Аналогічним чином зниження темпів приросту ВНП на 2 % викликає зростання норми безробіття на 1 %. Найбільш важливим аспектом закону Оукена є правило 2:1, воно показує, яким повинен бути економічний ріст, щоб розв'язати проблему безробіття. Тут доречно звернути увагу на те, що ця відповідність сьогодні, за експертними оцінками, знаходиться між 2 і 2,5, але не сягає відмітки 3. Крім того, темп економічного зростання, не­обхідний для підтримки природного рівня безробіття (відмічений вище 2,7 %) повинен знижатися при скороченні приросту робочої сили або при зниженні росту продуктивності праці.

Безробіття сьогодні переросло в складну соціальну проблему. Воно прирікає багатьох людей на бездіяльність, веде до втрати кваліфікації, самоповаги, занепаду моральних засад, розпаду сімей, політичних катаклізмів. Сказане повною мірою підтверджується спеціальними дослідженнями, проведеними американськими вченими серед безробітних. Матеріали дослідження показали, що збільшення безробіття на 1 відсоток призводить до такого зростання показників "соціальної патології": смертності - на 2, самовбивств - на 4, вбивств - на 5,7, числа ув'яз­нених — на 4, психічно хворих — на 4 проценти. Все це змушує державні органи управління вживати серйозні превентивні заходи для недопущення зростання безробіття.