4.Функції філософії та її сенс

Філософія виконує різноманітні функції: світоглядно-регулятивну, методологічну, гносеологічну, просвітницьку, евристичну, інтеграційну, критичну. Така кількість функцій обумовлена участю філософії у вирішенні багатьох проблем, пов’язаних із потребами людини осмислити світ. Серед названих функцій ми розглянемо найбільш суттєві.

Світоглядно-регулятивна функція. Ми вже відмітили, що часто філософію визначають як погляд людини на світ в цілому і на місце людини в ньому, тобто як світогляд, і тому вона впливає на свідомість людей. Зрозуміло, це не означає, що усі люди знаходяться під тиском філософії і що нікуди їм від неї не дітися; тобто такий вплив не слід розуміти буквально. Далеко не всі люди володіють філософськими теоріями, які б формували певним чином їх світогляд. Але кожна людина прагне осмислити світ і при цьому виявити та раціонально сформулювати взаємозв’язок та взаємозалежність елементів цього світу.

Формування світогляду людини як систематизованої частини її свідомості відбувається під впливом конкретних, різноманітних, хаотичних, життєвих обставин. Людина не задовольняється знанням окремих фрагментів реальності. Вона прагне все зв’язати в єдине ціле, знайти принципи та ідеали, завдяки яким можливо було б сформулювати свої переконання. Навіщо це потрібно людині? Основна причина полягає в тому, що людина прагне до гармонії свого душевного світу, до подолання хаосу душевного стану, що викликає дискомфорт. Духовна гармонія може бути досягнута інтуїтивно, несвідомо. Але її можливо і треба шукати на шляху раціонального опанування світом. Необхідність ця обумовлена тим, що будь-яка практична діяльність за своїм сенсом раціональна. Вона передбачає вміння співвіднести між собою мету, предмет та засоби. Коли останні між собою правильно співвіднесені, діяльність стає добре організованою і це допомагає людині визначити своє місце в мозаїчній картині світобудови.

Сказане не слід розуміти так, що філософія пропонує людині вже готовий світогляд. Реальна картина така, що і тут потрібен вибір, оскільки в самій філософії існує цілий спектр світоглядних позицій. З самого зародження філософії існував світоглядний плюралізм - розмаїття напрямків та шкіл, які вели між собою суперечку з принципових питань існування природи, людини та її свідомості. Всі ці позиції – матеріалістична чи ідеалістична, раціоналістична чи ірраціоналістична та інші - представлені в філософії в досить цілісних, продуманих та відточених формах, пропонуючи своє бачення світу.

Тобто філософський світогляд передбачає побудову певної картини світу. Картина світу - це спосіб бачення світу як цілого, включаючи і людину в ньому. Необхідність встановлення картини світу пов’язана з прагненням мати синтетичне, цілісне уявлення про світ. Таке цілісне уявлення пропонує не лише філософія, але й наука та релігія. Взаємовідношення між філософською, науковою та релігійною картинами світу завжди були і залишаються досить напруженими, хоча вони і співіснують одна з одною.

Однак, філософська картина світу – це завжди незавершена картина з продовженням. На відміну від конкретних наук (фізики, біології, соціології), які дають остаточну картину відповідно до свого предметного самовизначення, філософські уявлення неодмінно потребують подальшої конкретизації на основі даних науки, мистецтва та практики.

З світоглядною функцією тісно пов’язана інша функція філософії – методологічна. Методологія ( від грецького слова “метод” – шлях до пізнання, логос – вчення) - вчення про методи пізнання. Це сукупність пізнавальних засобів, прийомів, які використовуються в науці. Разом з тим, це сфера знання, яка вивчає засоби, передумови та принципи організації пізнавальної та практичної діяльності. Кожна наука має свій метод. В останній час сформувалась особлива галузь знання – загальна методологія, в межах якої досліджуються внутрішні механізми, логіка, організація знання, проводиться аналіз мови науки, особливості росту наукового знання, структури наукового відкриття. Відповідно до специфіки філософії мова йде про такі методи, принципи, дії, які мають фундаментальне, а не локальне значення, тобто філософський метод – це система найбільш загальних прийомів теоретичного та практичного освоєння світу, а також спосіб побудови та обґрунтування системи самого філософського знання.

Філософський метод задає загальні принципи дослідження, які ґрунтуються на теоретичному мисленні, вираженому у філософських категоріях. Розробка універсальних категорій, які лежать в основі людського пізнання, складають так звану експлікативну функцію філософії. Як стверджував німецький філософ Г. Гадамер, без розробки понять та категорій неможлива була б і сама філософія. Поняття складають її суть, і тому історія розвитку понять – це і є філософія. Взагалі, історичний метод, який стверджує, що чим би ви не займались, завжди є резон враховувати історію досліджуваної проблеми, є найбільш переконливим методом у філософії.

Методологічна функція філософії визначає загальний процес пізнання. А це, передусім, означає, що загальна спрямованість пізнання світу багато в чому залежить від того, що прийняти за основу, або субстанцію світу: ідеальне чи матеріальне начало. Якщо загальний процес пізнання розглядається як відображення дійсності у свідомості, то це є матеріалістичний метод. Якщо ж цей процес розглядається як самопізнання свідомості, абсолютної ідеї, яка присутня в речах, або як аналіз наших особистих відчуттів, то це ідеалістичний метод. Дуже важливо відрізняти матеріалізм та ідеалізм і як форми світогляду, і як філософські напрямки, і як філософські методи.

Одна з головних функцій філософії – функція інтеграції культури. Філософія виступає в ролі живої душі культури. Вона звертається до усіх форм культури, прагнучи узагальнити її досягнення в єдине ціле. Існує закономірність: чим багатіша філософська концепція, тим ширше коло культурних явищ стають предметом її осмислення. У філософії культура отримує можливість обернути погляд на саму себе, тобто філософія виконує роль самосвідомості культури

Філософія виконує і просвітницьку функцію. Філософська думка обґрунтовує моральний ідеал (добра, відповідальності, сенсу життя), здатний служити провідною зіркою в житті людини та суспільства. Як стверджував в цьому зв’язку німецький мислитель М.Шелер (1874-1928), філософія - це “знання заради спасіння” на противагу “знанню заради панування”, тобто науковому та технічному знанню. І в цьому аспекті філософія вчить, як жити людині, щоб залишатися людиною, як зберегти свою людську гідність перед постійними бурями і катаклізмами, перед обличчям неминучої смерті. І на відміну від мистецтва філософія звертається, перш за все, не до відчуттів, а до розуму. А на відміну від релігії вона вважає, що інше, істинне життя можливе тут і зараз, в цьому світі. Це не потойбічний ідеал, який можливий тільки після божественного перетворення світу.

Підводячи підсумок, можна найбільш переконливо і яскраво визначити сенс філософії можна, звернувшись до висловлювань великих філософів минулого та сучасності.

Античний філософ Платон в своїх діалогах “Федон” та “Федр” вкладає в уста Сократа (469-399 р. до н.е.) роздуми про те, що під впливом філософії душа людини очищається і людина стає дійсно досконалою. Французький мислитель М. Монтень вбачав кінцеву мету філософії у доброчинності. Англійський філософ Т.Гоббс (1588-1679) вважав, що призначення філософії полягає в примноженні життєвих благ. Російський філософ В. Соловйов (1853-1900) вбачав призначення філософії у прагненні до духовної цілісності людського існування, а заняття філософією визнавав великою справою, добрим ділом, для усього світу корисним.

Вивчення філософії сприяє формуванню загальної культури та самобутності особистості, розширенню її світогляду, формує вміння до критичного мислення.

Філософію характеризує розмаїття ідей та концепцій, із яких кожен, хто вивчає філософію, може вільно вибирати будь-яку, не обмежуючи себе якимось схемами та рекомендаціями. Слід звертатися до філософських вчень минулого, до якого, в свою чергу, необхідно ставитись без зарозумілості та зневажливості. Ідеї та концепції минулого не тільки отримують розвиток у сучасному мисленні, але багато з них ще мають бути оціненими по достоїнству.