§ 2. Просвітництво

ХVІІІ століття у європейській історії називають епохою Просвітництва. Його ідеї в Англії знайшли своє відображення у творчості Дж. Локка, Дж. Толанда, у Німеччині – Г.В. Лейбніца, Г. Гердера, Г. Лессінга. Серед ідейних джерел філософії Просвітництва особливе місце займала основна праця Дж. Локка “Досвід про людський розум”, де, окрім емпіристської теорії пізнання, філософ розробив також принципи природного права, запропонувавши той правовий ідеал, котрий в найбільшій мірі відповідав потребам капіталізму, що зароджувався. Але, хоча батьківщиною Просвітництва стала Англія, котра однією з перших стала на шлях капіталістичного розвитку, історично склалось так, що найбільшого поширення рух Просвітництва набуває саме у Франції, де він був представлений такими філософами, як Дені Дідро (1713-1784), Поль Гольбах (1723-1789), Франсуа Марі Вольтер (1694-1778), Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755), Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771), Жан Жак Руссо (1712-1778).

Французьке Просвітництво виникає як результат усвідомлення необхідності змін у суспільстві його прогресивно мислячою частиною, стає надз­вичайно важливим явищем не тільки в культурному житті Франції, а й всієї Європи. Його теоретичною основою стає французький філософський раціоналізм та англійський емпіризм.

Раціоналізм, трансформуючись в ідею Просвітництва, головну ру­шійну силу історії вбачає в розумі, який повинен стати мірилом всього, а суспільство і держава повинні бути влаштовані згідно його принципам. Просвітницьке тлумачення законів розвитку суспільства набуває атеїстичного забарвлення. Ці ідеї в концентрованій формі знахо­дять своє відображення в праці Жан Жака Руссо «Про суспільний дого­вір, або принципи політичного права» (1762), де вперше робиться спро­ба знайти причини небожественного походження суспільних законів і держави, які тлумачаться тут як результат усвідомлення людьми необ­хідності створення суспільних інститутів з метою регуляції відно­син у суспільстві. Відкинувши теологічне поняття Бога, Руссо стає на позиції деїзму, визнаючи Бога як “першого рушія” природи.

Ідеї Руссо про природне походження суспільства знайшли своє застосування в соціологічних поглядах Монтеск’є. На його думку рівень розвитку країн, їх культур та економіки залежить не від Бога, а від географічних умов. Що ж стосується форм організації суспільного життя, то вони залежать від розуму правителів. Відтак ідеальною формою правління Монтеск’є вважав конституційну монархію, котра повинна гарантувати свободу громадянам.

Розвиваючи ідеї Дж. Локка про природні права людини на життя, свободу та власність, з яких витікала вимога правової рівності усіх індивідів, французькі матеріалісти ХVІІІ ст. формулюють так звану ідею «розумного егоїзму». Згідно з нею людина повин­на служити не Богу, а, маючи «розумне себелюбство» (П. Гольбах), переслі­дувати правильно усвідомлений власний інтерес за умови, що його реалізація не шкодить іншим членам суспільства. Ідея “розумного егоїзму” стає морально-етичним маніфестом капіталізму. По сво­їй суті вона є нічим іншим як очищеним від нашарувань релігійності протестантизмом.

Просвітництво стає засобом ідеологічної боротьби буржуазії проти абсолютистського суспільства, його ін­ститутів і феодально-клерикальної ідеології. Поставивши перед собою проблему соціальної перебудови суспільства, просвітники висувають гасло «свободи, рівності та братерства», яке стає ідейним прапором Французької революції ХVІІІ ст. Мислителі-просвітники прагнуть по­яснити людину як «природну», а не «надприродну» істоту, відмовляючись роз­глядати її з точки зору орієнтованого виключно на Бога феодально-клерикального мислення.

Хоча просвітники виступали єдиним фронтом як представники “третього стану”, в ідейному плані вони досить істотно різнились між собою. Серед них були деїсти і войовничі матеріалісти-атеїсти, помірковані конституціоналісти і революційні республіканці, виразники інтересів торговельно-промислової буржуазії і нижчих верств. До останніх можна віднести Ж.-Ж. Руссо. Замислюючись над причинами соціальної нерівності, філософ засуджував сучасну йому цивілізацію, розглядаючи її як наслідок соціальної нерівності, і робить хибний висновок, що культура та науки псують людину. Висунувши утопічну концепцію “золотого віку людства”, Руссо вбачав причину усіх бід людства у приватній власності, котра породила обман, війни, насильство, надмірне багатство одиниць та бідність мас. Натомість, ідеальною у всіх відношеннях людиною він вважав людину первісного суспільства, в якому суспільна власність гарантувала природне право людини на свободу та природний стан рівності.

Опираючись на вчення англійських емпіриків та матеріалістичні ідеї Декарта, французькі матеріалісти (Гольбах, Гельвецій, Ламетрі) проголошують матерію єдиною субстанцією світу. Особливістю французького матеріалізму є орієнтація на природничі науки ХVІІІ століття, насамперед на механіку. Механістична картина світу, тісно пов’язана з ідеєю причинних зв’язків – детермінізмом, була покладена французькими матеріалістами і в основу їх уявлень про світ, людину та пізнання. Зокрема, механістично розуміючи причинні зв’язки як суто зовнішні, вони абсолютизували необхідність, котра проявляється в розумних діях людини, і заперечували випадковість. Звідси критерієм та запорукою суспільного прогресу філософи вважають торжество розуму над випадковістю.

Колізія розуму та випадку у філософії Просвітництва слугує метафорою головної проблеми, котру вона намагається вирішити у цю епоху. Це проблема несумісності “приватного індивіда” – егоїстичного індивіда, котрий керується тільки своїми власними інтересами, себелюбством та користю, і ідеалу Просвітництва – “людини узагалі” – носія розуму та справедливості. У німецькому Просвітництві, зокрема у художньо-філософському викладенні Лессінга, вона постає у образі необтяженого будь-якими пережитками та забобонами у ставленні до представників інших народів, конфесій, традицій тощо “громадянина світу”, котрий керується виключно “чистим розумом” і знаходить порозуміння будь-де з собі подібними.

Схильність просвітників пояснювати все і вся через призму законів механіки нерідко приводила їх до примітивного спрощення та вульгаризації таких складних явищ, як соціальне та біологічне. Так, П. Гольбах наполягав на принциповій можливості пояснення фізичних та духовних вад людини за допомогою законів механіки, а Ж. Ламетрі у творі з примітною назвою “Людина-машина” намагається довести, що вчення про механіку тіла здатне розкрити сутність почуттєвої та розумової діяльності людини.

Завершуючи дане питання, потрібно зазначити, що обмеженість поглядів французького Просвітництва, як власне і усієї філософської думки Нового часу, на людину та суспільство полягала у тому, що вони не бачили специфіки культурного, соціального середовища у порівнянні з природою. Об’єктивістський підхід новоєвропейської філософії до людини, ігнорування її специфіки як суб’єкта дії та пізнання, байдужість до її внутрішнього світу у наступному ХІХ столітті стануть головними об’єктами критики її з боку нових, поділяючих однак вже настанови свого часу, філософських течій.

Контрольні питання:

1. Які головні риси філософії Нового часу?

2. Чим можна пояснити міцність позицій емпіризму у Англії та раціоналізму у Франції?

3. Чому новоєвропейська філософія ХVІІ-ХVІІІ ст. була механістичною та метафізичною?

4. Як Ви розумієте вираз Декарта: “Я мислю, отже, існую”?

5. В чому сутність розуміння процесу пізнання у філософії Лейбніца?

6. Яким чином у сенсуалізмі Локка поєднуються елементи матеріалізму та агностицизму?

7. Які аргументи використовують Берклі та Юм для обґрунтування соліпсизму?

8. В чому полягають характерні риси філософії епохи Просвітництва?

9. Яким уявлявся для просвітителів шлях до щастя і благополуччя людей?

індивідуальні Завдання:

1. Проаналізуйте соціокультурні та духовні процеси в Європі Нового часу, що обумовили особливості розвитку філософії.

2. Порівняйте основні методологічні ідеї Ф.Бекона і Р.Декарта та їх роль в розробці ідейних засад новоєвропейської науки.

3. Дайте характеристику примар, що заважають, згідно Ф.Бекону, оволодінню істиною (за роботою “Новий Органон”).

4. Охарактеризуйте спрямованість провідних ідей європейських просвітників.

5. Розкрийте сутність концепції суспільного договору, спираючись на роботу Т.Гоббса “Левіафан”.