Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Filos_2008.doc
Скачиваний:
47
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
1.85 Mб
Скачать

2.Філософські проблеми психоаналізу (фрейдизм та неофрейдизм)

Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у ХХ столітті фрейдизм. Його засновником був австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939). Ідеї Фрейда викликали і викликають суперечливе до них ставлення. Проте сьогодні можна з впевненістю сказати, що Фрейду належить не лише відкриття, а й докладне дослідження явища несвідомого в людській психіці. Сам термін “несвідоме” бува відомий ще з XVI століття. Його використовували також Шеллінг та Гегель. Проте, яка реальність прихована за ним, лишалось невизначеним. Вивчаючи різного роду неврози, Фрейд прийшов до висновку, що вони зумовлені дією досить потужного шару людської психіки, який, проте є прихованим. Цей шар психіки він і назвав несвідомим. Несвідоме - це сукупність психічних явищ, станів і дій, що лежать поза сферою людського розуму і не піддаються, щонайменше в даний момент, контролю з боку свідомості.

Фрейд зміг проникнути в темні пласти і закутки духовного світу людини, на що практично не звертав уваги філософський раціоналізм Нового часу. Фрейд вважав, що виявлення ним ролі підсвідомого завдало людині найбільш сильного удару по її самозакоханості. Першого такого удару завдав Копернік, показавши, що Земля – не центр Всесвіту; другого – Дарвін, який пояснив, що людина – нащадок вищих приматів. Фрейд же розвінчав ілюзії гіпертрофованого раціоналізму, показавши, що свідоме Я не є господарем навіть у власному домі.

Свої основні ідеї Фрейд виклав у роботах: “Я і Воно”, “Тотем і табу”, “Тлумачення сновидінь”, “Психопатологія повсякденного життя”. За Фрейдом, людська свідомість, складається з трьох рівнів.

Воно (Ід) – сукупність інстинктів, комплексів, витиснутих переживань, найзначніші з яких статевий інстинкт та інстинкт агресії. Це й особисте несвідоме, тобто ті витиснуті переживання, що людина випробувала у своєму житті, і ті комплекси, що дісталися нам у спадщину від нашого тваринного і первісного стану.

Над-Я” (Супер-Его) являє собою несвідому інстанцію морального контролю, що містить культурні вимоги, суспільні заборони, і обмеження потягів; це – внутрішній цензор. “Над-Я” перехоплює агресивні наміри людей і спрямовує їх всередину, перетворюючи на совість, котра мучить людину докорами за невідповідність вимогам авторитету. Розумна частина нашої особистості – “Я”(Его) балансує між «над-Я» і «Воно», знаходиться “між молотом і наковальнею”, постає як “нещасне Я”: на нього тиснуть вимоги суспільства (мораль, усякого роду обмеження), а також – комплекси й інстинкти, котрі не можна цілком придушити або цілком підкорити «над-Я». Це, як правило, приводить до неврозів і навіть до руйнування психіки. Але і розпустити їх – цілком і безпосередньо задовольняючи свої, наприклад, сексуальні фантазії чи агресивні схильності – також не можна: оточуючі не допустять.

Страшна внутрішня напруга здатна зруйнувати людську особистість. Тому треба знайти способи “розвантаження” психіки. Це здійснюється у формі сублімації – втілення відкинутих культурою бажань в культурно-допустиму, соціально-схвалювану форму. Суспільство створює замінник подавленої енергії – ритуали, що являють собою форму реалізації витиснутих бажань. Ритуалів безліч: релігія, мораль, мистецтво, видовища тощо. Особливо важливими видами сублімації Фрейд вважає релігію і мистецтво. Проте, коли справа доходить до зривів і людина сама не може з ними впоратись, треба вживати процедуру психотерапії: шляхом розпитувань, бесід, вільних асоціацій знаходити спосіб вивільнити, легалізувати заблоковану силу, хоча б в словах. Вчення Фрейда називають психоаналізом тому, що Фрейд ретельно розробляв методику ідентифікації проявів несвідомого, наприклад, у сновидіннях, невимушених обмовках.

Таким чином, за Фрейдом, енергія несвідомого багато в чому визначає роботу свідомості людини і її зовнішню поведінку. Він вважав, що кожна людина носить у собі комплекси, страхи, марновірства, що іноді виражаються в невинних дивацтвах, а іноді носять явно антисоціальний характер. Одним з найважливіших комплексів, за Фрейдом, є так званий “комплекс Едіпа“. Це одне з основних понять класичного психоаналізу, яке Фрейд використовував для позначення двозначного відношення між дитиною і батьками, до яких дитина відчуває несвідомий потяг, що супроводжується почуттями любові і ненависті. Едипів комплекс, за Фрейдом, – ядро неврозів. Його витіснення і збереження у підсвідомому стані несе загрозу невротизації дитини, впливаючи згодом на психічні розлади дорослого. Разом з тим на основі цього комплексу виникає людська культура, пов’язана з відповідними нормами і заборонами на інцест. В цьому комплексі, згідно Фрейду, співпадають початок релігії, моралі, соціальних інститутів та мистецтва.

У пізній період своєї творчості для пояснення фундаментальних потягів людини Фрейд вводить поняття Еросу – інстинкту життя, і Танатосу – інстинкту смерті. Від підкреслює, що ідея цих двох основних інстинктів була відома вже грецькій філософії. Вводячи інстинкт смерті, Фрейд хотів пояснити такі явища як агресія і війна. Якщо Ерос носить конструктивний характер, тяжіє до всякого органічного життя, то Танатос – фундаментальна деструктивна сила, що веде до руйнувань і вбивств, обумовлює тяжіння людей до повернення усього живого в неорганічний стан. Енергія Танатоса також може бути повернута на самого індивіда і призвести до самогубства. Обидва інстинкти – творення і руйнування – пронизують кожну людину.

Визнаючи неможливість повного оволодіння несвідомим чи підпорядкування його людині, Фрейд вважав, що, чим більше ми знаємо про нашу психіку, тим менш ми є маріонетками нашого Воно, тим більше свідомо і розумно можемо керувати своїм життям. Мобілізація душевних сил людини з метою усвідомлення своїх несвідомих потягів дозволяє їй позбавитись від породжуваних ними конфліктів. Психоаналіз і є тим засобом, за допомогою котрого може бути надана допомога тим, хто цього потребує, щоб перевести несвідоме у свідоме. “Там де було Воно, повинно бути Я” – така основна максима класичного психоаналізу.

Психоаналіз Фрейда мав величезний резонанс в усім світі. Його психоаналітика людини мала багато прихильників і послідовників. На основі подальшого розвитку ідей Фрейда, різного тлумачення характеру несвідомого виникли різні напрямки неофрейдизму.

Одним з найближчих соратників Фрейда і популяризатором його вчення став швейцарський психолог, засновник аналітичної психології Карл Густав Юнг (1875-1961). Незважаючи на загальносвітоглядну солідарність зі своїм учителем, Юнг виступив з критикою його вчення. Він показав, по-перше, що неприпустимо зводити всі прояви несвідомого до витиснутої сексуальності; по-друге, він переосмислив концепцію несвідомого. З його погляду, несвідоме містить у собі не тільки особисте несвідоме, яке, за Фрейдом, є результатом життя індивіда, але і колективне несвідоме, що походить із глибокого минулого і є результатом колективного досвіду людського роду. Воно складається з архетипів – «прототипів-символів». Як певні прообрази, архетипи у своєму символічному вигляді постають, як різні фігури, що мають важливе психологічне значення для людини. Кількість архетипів у колективному несвідомому може бути безмежним, але особливу увагу Юнг приділяє таким архетипам: “Персона”, “Тінь”, “Аніма”, “Анімус”, “Самість”.

Персона” – це наше публічне лице, тобто те, як ми проявляємо себе у відносинах з іншими людьми. Її символ: Маска. “Тінь” являє собою подавлену, темну, дурну і тваринну сторону особистості. Її символи – Сатана, Гітлер. “Аніма” – внутрішній образ жінки в чоловікові, несвідома жіноча сторона особистості чоловіка. Її символи: Жінка, Діва Марія, Мона Ліза. “Анімус” – внутрішній образ чоловіка в жінці, несвідома чоловіча сторона особистості жінки. Його символи: Чоловік, Ісус Христос, Дон Жуан. Найбільш важливий архетип в теорії Юнга –“Самість” – це серцевина особистості, навколо якої організовані всі інші елементи. Символ цього архетипу – Мандала з її численними різновидами: абстрактне коло, німб святого тощо.

Основний представник неофрейдизму – Эріх Фромм (1900-1980), який сконцентрувався на перетворенні психоаналізу в соціальну філософію. Його погляди розглянуто в параграфі, присвяченому неомарксизу.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]