3.Філософія: наука чи мистецтво?

В межах аналізу специфіки та своєрідності філософії постає складна і досить заплутана проблема про співвідношення філософії та науки. Виникає питання, чи може бути філософія визначена як наука? В сучасній екзістенціально-ірраціональній філософії (Ф. Ніцше (1844-1900), А.Бергсон (1859-1941), М. Хайдеггер (1889-1976), М. Бердяєв (1874-1948) ) не раз проголошувалась теза, що філософія – це не наука. І що філософія починається саме там, де наука закінчується. Наука має справу з конечним, ставить конкретні завдання створення якихось теоретичних концепцій для вирішення практичних проблем. Наука знеособлена, об’єктивована, користується строгими методами аналізу та доказу, які виключають характерний для філософії широкий розкид думок, уявлень, точок зору. Філософія цього позбавлена якраз тому, що має справу не з конечним, а з безконечним. Філософія, на відміну від науки, тлумачиться представниками цієї традиції як особлива сфера діяльності людини, що прагне осягнути кінцеві підстави буття - Життя, Смерть, Свободу, Щастя, Жах та багато інших, так званих вічних питань. Філософія і виникла для того, щоб пояснити те, що не в силах пояснити наука, і до неї не можна підходити з такими ж мірками, як до науки.

Але якщо підійти до філософії не тільки з боку конкретних її концепцій, а розглянути з позиції історії, то можна констатувати, що взаємовідносини філософії та науки мають тривалу традицію. У стародавні часи узагальнені знання містили в собі як наукові, так і філософські ідеї, їх неможливо було розділити.

Вже у Аристотеля з’являється термін “перша філософія” у якості основної науки, тобто філософії у сучасному сенсі цього слова. В середньовіччі філософія та наука знаходились під тягарем теології, яка для обґрунтування схоластичних ідей стимулювала розвиток формальної логіки. В Новий час, особливо завдяки працям Р.Декарта та Г.Гегеля, було введено уявлення про універсальну науку, якою і вважали філософію; інші науки вважали частинами філософії. Нерідко філософію розглядали як науку про всі науки, або науковчення (І.Фіхте). В Новітній час авторитет наук швидко зростає, вони досить успішно відвойовують у філософії одну сферу людських інтересів за іншою (філософія позитивізму -найяскравіший цьому приклад).

Як би там не було, в усі історичні епохи філософія та наука йшли пліч-о-пліч, доповнюючи одна одну. Багато принципів науки, такі як доказовість, систематичність, перевірюваність висловлювань були вироблені у філософії. Більш того, філософія містить у собі могутній апарат обґрунтування своїх позицій та пояснення своїх проблем: вона не тільки користується цим апаратом, але і постійно працює над його удосконаленням, відповідно до характеру та масштабу життєвих проблем, що виникають перед людьми. Висновки, які отримані в рамках філософії, служать не тільки засобом здобування наукового знання, але і входять у зміст науки. Багато відомих вчених в галузі конкретних наук розробили, разом із тим, і оригінальні філософські системи. Це Аристотель, Дж. Бруно, М.Копернік, Р.Декарт, К.Маркс, З.Фрейд, Б.Рассел та ін.

Отже, між філософією та наукою має місце гармонійний взаємозв’язок, йде постійний процес обміну ідеями; в цьому сенсі особливу значимість набули такі пограничні між філософією та наукою сфери знання, як філософські питання фізики, математики, біології, соціології тощо. Філософія та наука потрібні одна одній, їх союз розірвати неможливо. Тому й відповідь “так” чи “ні” на питання, чи являється філософія наукою, значно спрощує складну картину взаємовідносин між ними. Відповідь “так” залишає в сутінках екзистенціально-ірраціональні підходи до цієї проблеми; а відповідь “ні” можна розцінювати як забуття історичного зв’язку між філософією та наукою. Компромісною, з огляду на вищесказане, можна вважати тезу про наукову орієнтацію філософії, яка більшою або меншою мірою присутня в тих чи інших філософських напрямках. Зазначимо, що ніколи раніше філософія не була настільки науково зорієнтованою, як зараз. Безумовно, наукова орієнтація філософії - це її позитив. Гірше, коли таку орієнтацію або абсолютизують і вважають, що це її єдина перевага, або взагалі заперечують.

Але чому ціла низка філософів дотримується не наукової, а чуттєво-ірраціональної орієнтації? Німецький філософ А.Шопенгауер (1788-1860) підкреслював, що філософія - це мистецтво, а не наука. Пізніше інший німецький філософ Ф. Шеллінг (1775-1854) стверджував, що ідеали філософії може втілити лише той, хто володіє художнім хистом. Філософія не задовольняється понятійним осягненням світу, вона ще прагне до піднесеного відчуття. В цьому сенсі мистецтво більше споріднене з нею, ніж наука. Сучасний філософ – екзистенціаліст М. Хайдеггер проголошує тезу, що філософія - і не наука, і не світоглядна проповідь, а те, що здійснюється в якомусь фундаментальному настрої.

Знову ж таки постає питання, чи дійсно філософія є мистецтвом? В історії світової філософської думки досить чітко простежуються дві тенденції: філософія зближується або з наукою, або з мистецтвом. Про першу тенденцію ми вели мову раніше. Друга тенденція репрезентована чуттєво-ірраціональною орієнтацією філософії.

Чуттєво-ірраціональна філософія робить акцент на індивідуальному, а не загальному та універсальному, на плюралізмі, а не на монізмі. В центр уваги ставиться загострене відношення до найбільш нагальних проблем життя та долі людини. Для цієї філософії не притаманна безпристрасна наукова раціональність, забуття ірраціонального, байдужість до людини, будь-яка спроба віддати перевагу поняттю замість відчуття; в основі такої філософії лежить не раціональний світогляд, а світовідчуття. Філософія - це акт життя, драматична боротьба у творчому процесі життя. Філософія не може не бути особистісною і навіть тоді, коли вона прагне бути об’єктивною. Справжня філософія, за Бердяєвим, є не та, що досліджує об’єкти, а та, що переймається сенсом життя та особистою долею. Філософія й починається з роздумів над своєю долею.

Прихильники чуттєво-ірраціональної філософії часом, ототожнюючи філософію з мистецтвом, переживанням, спираються при цьому на певну аргументацію. Хоча в дійсності художня творчість, створення художніх образів (поетичних, музичних) не є характерним для філософії, це зовсім не означає, що філософія не використовує символи, метафори, образи. Вони досить розповсюджені і в філософських текстах, але зміст філософії складається не з художніх образів чи переживань, а з філософем, тобто філософських ідей. Тут було б доцільно зазначити, що філософський понятійно-категоріальний апарат відрізняється від “мов” суто наукового знання чи мистецтва. Філософія не має своєї загальноприйнятої фахової мови (ця особливість віддаляє філософію від науки) – кожний філософ, створюючи свою власну філософську систему, відповідним чином створює і свою власну мову, вкладаючи в загальновідомі терміни (поняття) своє розуміння і сенс (а це зближає філософію з мистецтвом). Маючи в собі достатньо можливостей, щоб відповідати загальним вимогам науковості, філософія, разом з тим, виявляє себе як щось таке, що є “понад” наукою, тобто має в собі додаткові можливості для вияву та зміни суб’єктивних смислів.

Таким чином, попри всі свої відмінності, філософія є суттєво спорідненою і з наукою, і з релігією, і з мистецтвом. З наукою її зближує безперечне прагнення до істини і прагнення володіти нею. Спорідненість релігії та філософії в тому, що ця остання так само постійно спирається на певні вихідні принципи й відзначається стійкістю до зовнішньої критики. З мистецтвом філософію поєдрує інтимно-особистісний характер творчості, зверненість до внутрішнього світу людини.

Порівняння філософії з мистецтвом виявляє її гуманістичну спрямованість, її гранично зацікавлене ставлення до людини. Філософія існує не інакше як в ім’я людини.