Тема 3. Філософія середньовічного суспільства, її теоцентризм. Філософія доби Відродження

§ 1. Середньовічна філософія

Зміст: 1.Причини виникнення та основні риси середньовічної філософії. 2. Онтологія та гносеологія у середньовічній філософії. 3. Боротьба реалізму та номіналізму у середньовічній філософії. 4. Особливості середньовічної схоластики. Т.Аквінський як систематизатор схоластики.

1. Причини виникнення та основні принципи середньовічної філософії

Середні віки – це період з V по ХV ст. На усій території Європи та Азії, Заходу та Сходу існувала аграрно-ремісницька цивілізація, панували феодальні відношення та феодальна культура. Однак, в кожному регіоні переважала своя релігія – християнство, іудаїзм, мусульманство, буддизм, що накладало відбиток, в свою чергу, і на філософію. Пануючим світоглядом у середньовічній Європі було християнство, яке синтезувало у собі елементи як філософського, так і міфологічного світобачення.

Основа­ний на дуалізмі природного і надприродного світів релігійний світогляд, рішуче відкидає античний релятивізм, якому бракувало постійного критерію для оцінки людських вчинків і висуває новий критерій, переносячи його із сфери земного, людського буття в сферу буття надпри­родного, ідеального. Джерелом істини і краси в епоху середньовіччя стає єдина верховна сутність – Бог, котрий у повній мірі здатен відкрити їх людині лише через віру, а не через розум. Останній, як вважалось, не тільки не дає змогу пізнати істину, а навпаки – віддаляє від неї, породжує, в силу його (розуму) недосконалості та обмеженості, небажаний релятивізм, плюралізм думок, котрий неминуче веде до релятивізму, моральної розбещеності та відмови від Бога. Дана обставина і визначає найсуттєвішу рису середньовічної філософії - її теоцентризм. Магістральними ідеями, котрі розроблялись видатними мислителями цього часу, були насамперед ідеї теологічні, які торкались того, як розуміти Бога, Трійцю, творіння тощо.

Посилання на Біблію вважались самим надійним філософським, науковим аргументом. Церковні догмати приймаються як самоочевидні та неспростовні постулати, і єдине для чого був потрібний інтелект, освіченість, так це для того, щоб краще логічно витлумачити Біблію – головне джерело Божественної правди, і пояснити, як у відповідності з нею вірно відповідати на “вічні” філософські питання про буття, пізнання, природу людини. До спостереження та досвіду тодішня наука практично не зверталась, оскільки тлумачення їх результатів породжувало різнобій думок, можливість перегляду основних постулатів віри. Філософія розумілася як “служниця богослов'я”, в чому філософи Нового часу, а найчастіше і сучасності, убачали її принижений статус. Однак, середньовіччя було часом подальшого розвитку філософії, тільки в інших культурних рамках. І було б неправильним вважати, що це був час лише застою та невігластва. Відносний спад інтелектуальної життя можна віднести лише до раннього середньовіччя (VІ –ІХ ст.), хоча і в той час йшла активна робота по переосмисленню понять буття, природи, Бога, людини тощо. А вже в середнє середньовіччя (Х-ХІ ст.) йде активний розвиток філософії, а в зріле (пізнє) середньовіччя (ХІІ-ХV ст.) можна говорити і про її розквіт.