Класифікація методів планування

Класифікаційна ознака	Найменування методу планування
1. Вихідна позиція для розроблення плану	• ресурсний (від можливостей); • цільовий (за потребою)
2. Принципи визначення планового показника	• екстраполяційний (від досягнутого рівня); • інтерполяційний (від майбутнього кінцевого результату)
3. Спосіб розрахунку планового по­казника	• статистичний; • факторний; • нормативний; • економіко-математичний
4. Варіантність розроблення плану	• одноваріантний; • багатоваріантний
5. Форма подання планових розра­хунків	• текстовий; • табличний; • графічний; • логіко-структурний (сітковий)

Проведення планових розрахунків супроводжується одночас­ним застосуванням багатьох різноманітних методів, які, поєдну­ючись, утворюють комплекси з певним призначенням і сферою використання. Такі комплекси зазвичай називають моделями планування. Вирізняють три основні різновиди таких моделей: описові, аналітичні та імітаційні.

Найпростіші та найпоширеніші в практиці — описові (дескрип­тивні) моделі. Вони містять невелику кількість елементів і ґрунту­ються на простих математичних розрахунках показників, значення яких обчислюється як алгебраїчна сума (адитивна модель), як добу­ток (мультиплікативна), як відношення (кратна) або ж як поєднання зазначених способів (змішана). Процеси як кількісні характеристики та взаємозв'язки мають бути жорстко детермінованими. Це накла­дає певні обмеження на сферу використання описових моделей.

Друга група — аналітичні (пояснювальні) моделі. Параметри та­ких моделей задані функціональною формою залежності як залежні

23

та незалежні змінні величини. Аналітичні рівняння доповнюються системою обмежень, найчастіше ресурсних. Особливість аналітич­них моделей полягає в тому, що вони дають змогу уявити можливі наслідки подій через визначення очікуваних змінних за тих чи ін­ших умов. Аналітичні моделі з уведеною цільовою функцією пере­творюються в моделі прийняття рішень, що дає змогу не лише пе­редбачити можливі варіанти дій, а й вибрати з них оптимальний.

Третя група моделей — імітаційні — налаштовані на відтворен­ня реальних ситуацій і дають змогу маніпулювати створеною мо­деллю з метою знайдення оптимального рішення через імітацію на­слідків за всіма можливими варіантами дій. Вони унаочнюють механізм причиново-наслідкових зв'язків в економічних подіях на підприємстві, тому використовуються також як тренінгові засоби.

Оскільки у процесі планування, як уже зазначалося, завжди ви­користовують комплекс методів, то надзвичайно важливою пробле­мою є раціональний вибір такої комбінації. Відомо, що доцільність використання методів змінюється залежно від завдань і часу. Вар­тість різних комбінацій також істотно відрізняється. Тому виникає проблема синектичного (доцільного) поєднання методів у плану­ванні. Мається на увазі не лише модель чи комбінація кількісних та якісних методів, математичних і статистичних, а й виконавців-плановиків та методів, а також інтуїції, здогадок з метою знахо­дження раціонального рішення. Поєднуючи ці елементи системи планування, дуже важливо бути впевненим, що використовуються лише ті методи або частини методів, застосування яких є найбільш доцільним для вирішення певного завдання. Крім цього, планова ді­яльність має досить імпровізаційний характер. Значною мірою її зміст, послідовність і робочий інструментарій задаються самим плановиком-професіоналом. Інакше кажучи, треба завжди мати на увазі, що обґрунтованість рішень планового характеру визначається зовсім не складністю залученого інструментарію; пріоритетним є інше — відповідальність за можливі наслідки. За умов невизначено­сті та непередбачуваності хитромудра математична модель далеко не завжди здатна мінімізувати негативні наслідки впливу безлічі чинників.