12.2. Формування планів оновлення продукції, їхній склад і завдання

Створення концепції, розроблення й запуск нового то­вару — це процес. Створення нового товару розпочинається з ге­нерування ідеї та за умови успішного проходження всіх його ста­дій закінчується комерційним успіхом нового товару на ринку. Успішний інноваційний процес має три складові:

1. стратегія розвитку нових продуктів (цілі, заради досягнен­ня яких розробляється новинка, ринки й ринкові ніші, які підпри­ємство вважає ключовими для себе, пріоритети продуктової полі­тики);

2. достатня кількість ресурсів, сконцентрованих на ключових напрямах, — фінансові, кадрові, час тощо;

3. планування та організація процесу (наявність відпрацьова­ної процедури висування, розгляду та затвердження нових ідей, вибору перспективних концепцій та їх просування від задуму до впровадження, підтримка потенційно успішних проектів і відсію­вання невдалих) [76].

Випуску нової та оновленої продукції передує великий комплекс робіт, що має назву комплексна підготовка виробни­цтва. Це сукупність взаємозв'язаних маркетингових і науко­вих досліджень, технічних, технологічних і організаційних рі­шень, спрямованих на пошук шляхом досліджень нових можли­востей задовольнити потреби споживачів у конкретних видах продукції чи надання наявним необхідних функціональних властивостей; створення нових, модернізацію діючих конст­рукцій техніки, споживчих властивостей товарів, технологіч­них процесів, методів організації й управління виробництвом, включаючи стадії експлуатації та утилізації виробів; забез­печення конкурентоспроможності нової продукції [22]. У сучас­них умовах створення принципово нової продукції має ґрунту­ватися на використанні маркетингових досліджень, відкриттів та винаходів. Це передбачає тісний зв'язок етапів наукових до­сліджень зі стадіями підготовки виробництва, що дає можливість поєднати в єдину систему всі роботи, спрямовані на отримання кінцевого результату — освоєння серійного (масового) випус­ку нового виробу.

Процес створення нового товару можна подати у вигляді блок-схеми. Існує велика кількість моделей процесу створен­ня нового товару (комплексної підготовки виробництва нового

289

товару), проте є п'ять основних стадій (фаз) цього процесу (рис. 12.2).

На першій стадії генерується ідея та проводиться початковий відбір найдоцільніших ідей. Згідно з результатами досліджень американської консалтингової компанії Booz Allen & Hamilton [78], у середньому тільки одна з 58 нових ідей проходить увесь шлях від задуму до впровадження. І головне завдання розробни­ків полягає в тому, щоб спочатку висунути множину пропозицій, а потім вибрати серед них саме той єдиний варіант, який принесе успіх підприємству. Ідеї можуть надходити з багатьох джерел — як внутрішніх, так і зовнішніх для підприємства. Традиційні зов­нішні джерела — це споживачі, конкуренти, виставки, конферен­ції, публікації, індивідуальні винахідники тощо. Внутрішні дже­рела ідей охоплюють працівників підприємства, які найчастіше обіймають технічні посади (НДДКР, інженери) і посади у сфері маркетингу та збуту. Типова компанія витрачає близько 15 % усіх своїх коштів, що виділяються на інновації, на першій стадії. Як показано на рис. 12.2, 65,3 % усіх цих витрат припадає на не­вдалі проекти. Це означає, що на підприємстві потрібно проводи­ти велику кількість досліджень, щоб виокремити кілька проектів, які варті уваги.

Стадія 1:	Стадія 2:	Стадія 3:	Стадія 4:	Стадія 5:
генеру-	бізнес-	конструю-	тестування	комерційне
вання ідеї,	аналіз	вання	й затвер-	вироб-
досліджен-		та створення	дження	ництво
ня й відбір

66,3 % успіхів

Рис. 12.2. П'ять стадій процесу створення нового товару (комплексної підготовки виробництва нового товару) (адаптовано за [42])

290

У процесі дослідження ринку вивчають потреби та поведінку споживачів. Останній аспект можна схарактеризувати за так зва­ною S-подібною кривою (моделлю) [38, 95] (рис. 12.3).

Споживачів інновацій можна умовно поділити на п'ять груп. Перша група представляє приблизно 2,5 % таких споживачів, їх називають новаторами. Типові новатори є досить ризикова­ними, екстремальними. Тому вони досить часто випробовують усе нове.

Наступні 13,5 % споживачів — так звані ранні споживачі (або ранні послідовники) чи покупці цих інновацій. Як правило, ця група вважає, що успіх має бути за новими технологіями, новими товарами тощо.

Рис. 12.3. Класифікація споживачів за відносним часом прийняття інновацій

Третя група представлена 34% споживачів, що отримали назву «рання більшість». Ці споживачі довго приймають рішення про випробовування чогось нового.

Представники наступних 34 % — це «пізня більшість». Чле­ни цієї групи більш скептично ставляться до різних технологіч­них змін і приймають рішення про придбання нового товару дуже обережно.

291

Останні 16 % — це «повільні», або «інертні» споживачі. Вони надзвичайно консервативні у своїх поглядах і з певними підозра­ми та сумнівами ставляться до інновацій та змін.

Як показує досвід, швидкому поширенню інновацій сприяють п'ять факторів (характеристик) товару:

1. велика перевага нового товару, технології перед поперед­ником;

2. сумісність із наявними системами, процедурами, інфра­структурою тощо;

3. простота користування;

4. легкість у випробовуваннях і тестуванні без значних витрат;

5. легкість у копіюванні.

Розробляючи та пропонуючи різні новинки, необхідно зверта­ти увагу на ці характеристики, оскільки їх наявність сприятиме успіху товару на ринку.

Розробляючи для споживача новий товар, виробник (розроб­ник) повинен ураховувати такі умови:

• даний товар має відрізнятися від інших (мати якусь особли­вість);

• чітко уявляти, яку проблему товар вирішуватиме або яку саме потребу задовольнятиме (як показує досвід, є такі проблеми, у розв'язанні яких споживачі просто не мають потреби, оскільки вони зберігають певні традиції та мають певні звички тощо);

• новий товар має бути обов'язково кращий за його поперед­ників, інакше немає сенсу його купувати.

З погляду споживача цінність створюється в той момент, ко­ли товар чи послуга задовольняє його потреби. Більш високу цінність споживач вбачає в тому товарі, за який він готовий за­платити більшу ціну. Отже, стратегічною метою підприємства є створення цінностей для своїх споживачів, які є відмінними, особливими порівняно з конкурентами, тобто диференційо­ваними [81]. Існує кілька підходів до створення споживчої цін­ності товарів:

1. Особливості товару чи послуги, які дають змогу знизити ви­трати клієнта. Це не є просте зниження ціни товару. Сутність по­лягає в тому, щоб надати товару таких особливих характеристик, які б дозволили, наприклад, скоротити затрати праці споживача (менше часу на навчання, використання різних методик, спрямо­ваних на полегшення опанування певним матеріалом тощо), ско­ротити затрати часу споживача та витрати матеріально-технічного забезпечення (комп'ютеризована система замовлень, виписування чеків, висока продуктивність праці обслуговуючого персоналу).

292

2. Особливості товару чи послуги, які дадуть можливість збіль­шити їхню результативність (пропонувати споживачам товари (послуги) з більшими можливостями, зручніші, прийнятніші, гнучкі та такі, які б відповідали вимогам конкретного споживача більшою мірою порівняно з конкурентами).

3. Особливості товару (послуги), які підвищують ступінь за­доволення споживача, але не за рахунок економії (наприклад, окремі компанії можуть мати конкурентні переваги, які ґрунту­ються на диференціації, використовуючи бажання споживачів підкреслити свій соціальний статус, імідж, певний стиль життя, виняткове становище тощо).

Отже, успішна диференціація може дозволити підприємству:

• встановити вищу ціну на товар (послугу);

• збільшити обсяги надання послуг (оскільки велика кіль­кість споживачів залучається завдяки особливим характеристи­кам товару);

• завоювати прихильність споживачів до своєї торгової мар­ки, бренду.

Друга стадія має найбільше значення, оскільки саме на цій стадії мають визначатися найважливіші якості нового товару — такі як його цільовий ринок і стратегія позиціювання, очікувані вигоди, вимоги стосовно характеристик продукції тощо. Ця ста­дія також містить обґрунтування проекту, найчастіше у формі фінансового аналізу. Заходи, які здійснюються на другій стадії, охоплюють вирішення різноманітних маркетингових, технічних, виробничих і фінансових завдань. На цій стадії проводиться оці­нювання запланованих обсягів збуту нового товару, що дасть змогу визначити їх достатність для отримання запланованих при­бутків. Після підготовки плану збуту менеджмент підприємства оцінює можливі витрати та прибутки. Оцінка витрат здійснюєть­ся відділом НДР, виробничим, маркетинговим та фінансовим де­партаментами. У табл. 12.1 наведено приклад прогнозу обсягу збуту, витрат і прибутків пов'язаних з розробленням та випуском нової продукції на ринок [38].

З цієї таблиці видно, що максимальний інвестиційний ризик протягом першого року дорівнює 4613 грош. од. Другий важ­ливий показник — період окупності, який дорівнює приблизно 3,5 року. Тому керівництво має вирішити, чи варто ризику­вати сумою 4613 грош. од. з перспективою окупності через 3,5 року.

Для перевірки перспективності розроблення й виведення на ринок нової продукції користуються й іншими фінансовими оцін-

293

ками. Наприклад, аналіз беззбитковості, під час проведення якого аналітики, знаючи вартість розроблення та структуру витрат на виробництво товару, визначають, скільки одиниць товару необ­хідно продати, щоб окупити всі витрати.

Таблиця 12.1

ПЛАНОВІ ГРОШОВІ ПОТОКИ НА П'ЯТИРІЧНИЙ ПЕРІОД (грош. од.)

Показники	Нульо­вий рік	Перший рік	Другий рік	Третій рік	Четвер­тий рік	П'ятий рік
Обсяг збуту	0	11889	15 381	19 654	28 253	32491
Витрати на виробництво	0	-3981	-5150	-6581	-9461	-10880
Валовий дохід	0	7908	10 231	13 073	18 792	21611
Витрати на розробки	-3500	0	0	0	0	0
Витрати на маркетинг	0	-8000	-6460	-8255	-11866	-13646
Накладні витрати	0	-1189	-1538	-1965	-2825	-3249
Чистий дохід	-3500	-1281	2233	2853	4101	4716
Дисконтований дохід (15 %)	-3500	-1113	1691	1877	2343	2346
Кумулятивний дискон­тований потік грошових коштів	-3500	-4613	-2922	-1045	-1298	3644

Найскладніший метод прогнозування прибутку — аналіз ри­зиків. Згідно з цим методом за певних припущень щодо розвитку подій на ринку та прийнятої на плановий період стратегії марке­тингу для кожної зі змінних, від яких залежить величина прибут­ку, проводять три оцінки — оптимістичну, песимістичну й най­більш імовірну. Шляхом комп'ютерного моделювання розрахо­вуються можливі результати: діапазон можливих значень норми прибутку та їх імовірність.

Створення зразка й попереднє його тестування є основною метою третьої стадії створення нового товару. На цій стадії в основному відбувається технічна робота, коли вчені, інженери, програмісти та інший технічний персонал впроваджують товар,

294

який було розроблено на другій стадії. Ця стадія найбільш витра-томістка. На ній тривають маркетингові дослідження, оскільки необхідно постійно відстежувати події на ринку, щоб упевнитися в тому, що товар, який створюється, задовольнятиме споживача, а також буде конкурентоспроможним.

На четвертій стадії товар, його виробництво та маркетингове супроводження тестуються та затверджуються. Хоча деяке внут­рішнє тестування зазвичай має місце на третій стадії, докладніше внутрішнє тестування варто проводити й на четвертій стадії з ме­тою гарантування відповідності товару специфікаціям та техніч­ним умовам. Це внутрішнє тестування здійснюється, як правило, у лабораторних умовах. Наступний крок — тестування товару споживачем для того, щоб впевнитися, що товар справді прийма­ється споживачем. На четвертій стадії може бути протестовано виробничий процес. У цьому разі перевіряють і налагоджують виробничий процес, підтверджують дані про витрати й продук­тивність.

П'ята стадія полягає в постановці товару на комерційне ви­робництво, тобто початок повномасштабного виробництва (пере­хід із виробництва в одному цеху на виробництво на рівні всього заводу). Водночас відбувається виведення на ринок, при цьому реалізуються різні елементи маркетингового плану виведення: реклама, стимулювання збуту тощо.

У процесі створення нового товару можна виокремити ще й останню стадію, яка характеризує ситуацію, коли продаж ново­го товару з будь-яких причин іде на спад, і підприємство намага­ється всіма можливими способами ці причини усунути: збільшує рекламну підтримку, коригує позиціювання бренду або навіть вирішує кардинально його репозиціювати. Однак, якщо всі ці спроби залишаються безрезультатними, підприємство приходить до висновку про необхідність виведення товару з ринку. Виріз­няють кілька основних найпоширеніших причин, з яких підпри­ємство змушене виводити свій продукт з ринку:

• втрата товаром чи брендом популярності, що призвело до зменшення обсягів збуту;

• необхідність оптимізації товарного портфеля. Це може бути зумовлено ситуацією, коли кілька брендів підприємства, що ма­ють подібні позиції та цільову аудиторію, заважають один одно­му розвиватись або ж у підприємства не вистачає ресурсів для підтримки й розвитку бренду;

• необхідність оптимізації використання виробничих площ та потужностей;

295

• зміни на ринку або в певному сегменті;

• завершення життєвого циклу продукту;

• серйозні маркетингові помилки;

• інші причини [35, 77].

Плануючи виведення продукту з ринку, підприємству необ­хідно врахувати такі важливі аспекти:

• у сфері виробництва — припинити витрачати кошти на мо­дернізацію та вдосконалення продукту. Усі наявні розробки й пер­спективні дослідження по можливості передають іншим брендам. Коли підприємство повідомляє своїх споживачів (клієнтів) про виведення продукту, відбувається підготовка до виведення з екс­плуатації виробничих ліній або їх переналагодження на випуск нових продуктів;

• у сфері постачання вводять обмеження на постачання, проте досить часто, навпаки, підприємство може посилити просування продукту, який ліквідується, щоб якнайшвидше використати то­варні залишки й не допускати нових.

Маркетологи та інші спеціалісти вважають, що виведення бренду з ринку — це останнє рішення, яке приймають, коли під­приємство нічого не може більше зробити для поліпшення свого становища. Тому перед тим, як запускати торговельну марку на ринок, потрібно провести докладне дослідження або навіть ство­рити короткостроковий бренд, на прикладі якого підприємство могло б отримати всю необхідну інформацію для створення ос­новної марки.

Отже, у процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції можна виокремити такі основні види планових ро­біт (за складом і завданнями), що їх виконують на підприємстві:

1. Науково-дослідні роботи в найбільшому обсязі виконують­ся на першій стадії генерування, відбору ідей та маркетингових досліджень. На третій стадії (технологічна підготовка виробниц­тва й освоєння серійного випуску нової продукції) науково-дослідні роботи сприяють удосконаленню технологічних проце­сів, впровадженню прогресивного обладнання, технологічного оснащення й засобів контролю, підвищення рівня механізації та автоматизації робіт тощо.

2. Конструкторські й технологічні роботи виконують на всіх стадіях створення та освоєння нової продукції, але найбільш роз­горнутий характер вони мають на третій стадії (конструкторська й технологічна підготовка виробництва).

3. Організаційно-планові роботи — сукупність взаємозв'яза­них процесів планування, організації, обліку й контролю на всіх

296

стадіях і етапах підготовки виробництва, які забезпечують готов­ність підприємств до створення й виготовлення нових виробів. Вони спрямовані на більш повне дотримання на всіх стадіях під­готовки виробництва таких принципів, як спеціалізація, паралель­ність, неперервність, пропорційність, прямоточність, автоматич­ність і ритмічність.

Організаційно-планові роботи охоплюють: розроблення пе­рспективних і оперативних графіків здійснення підготовки ви­робництва нової продукції в цілому, а також окремих її стадій і етапів; планування проведення маркетингових досліджень по­треб споживачів, дослідження з позиціювання нового товару, що дасть змогу визначити можливу конкурентну стратегію; організацію робіт зі створення нормативної бази для різних стадій підготовки виробництва; встановлення типових струк­тур і функцій підрозділів підприємств, які здійснюють ство­рення нової продукції; оперативне управління підготовкою ви­робництва; організацію робіт щодо забезпечення готовності підприємств та їхніх підрозділів до випуску нового виробу, розроблення організаційних проектів, що моделюють процес підготовки виробництва від науково-дослідних робіт до вико­ристання виробів споживачами, визначення прогнозного рівня конкурентоспроможності нової продукції, планування виве­дення продукту з ринку.

4. Роботи матеріально-технічного характеру включають за­безпечення матеріально-технічної готовності підприємств до створення й випуску нової продукції. На рівні промислового під­приємства — це забезпечення своєчасної та комплектної постав­ки основних і допоміжних матеріалів, обладнання, запасних час­тин тощо, необхідних для випуску нової продукції.

5. Роботи економічного характеру -— сукупність взаємо­зв'язаних процесів, які забезпечують економічне обґрунтування створення, виробництва й експлуатації нової продукції. Вони охоплюють: визначення (на другій стадії) економічної доцільнос­ті створення, виробництва й експлуатації нового виробу; розра­хунок граничних цін на нові вироби; встановлення термінів і джерел фінансування робіт зі створення й освоєння нових виро­бів; проведення ряду економічних розрахунків, пов'язаних зі створенням, освоєнням серійного виробництва й експлуатацією нових виробів. На рівні промислового підприємства до економіч­них аспектів підготовки нових виробів належать також перегляд планово-економічної інформації, нормативів, форм документації, діючої системи планування, обліку й оцінювання діяльності під-

297

розділів підприємства з урахуванням специфіки нової продукції; розроблення нормативів трудових витрат за періодами освоєння виробу і т. ін.

6. Роботи соціально-психологічного характеру — сукупність взаємозв'язаних процесів, які забезпечують соціально-психоло­гічну готовність підприємств до створення й виробництва нових виробів. Вони полягають у пояснювальній роботі про необхідність створення й освоєння нових виробів заданого рівня якості за вста­новлених термінів, обсягів випуску й мінімальних витрат; в інфо­рмуванні колективів про необхідність проведення професійних, кваліфікаційних і організаційних перетворень під час створення й освоєння нової продукції; у мобілізації керівництвом підприємств усіх творчих можливостей персоналу на створення й випуск виро­бів у найкоротші терміни за найменших витрат живої та уречевле­ної праці [22].

Роботи, які виконують у процесі розроблення й постановки продукції на виробництво, спрямовані на вирішення таких основ­них завдань:

• забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх спожива­чів та експорт цієї продукції;

• створення і виробництво продукції високого технічного рів­ня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовніш­ньому ринках;

• скорочення термінів розроблення й освоєння виробництва нової продукції;

• забезпечення стабільності (і поліпшення відповідно до умов ринку) показників якості продукції та її ефективної експлу­атації;

• забезпечення та підвищення конкурентоспроможності під­приємства, що випускає дану продукцію;

• вихід на нові ринки чи ринкові ніші;

• завоювання прихильності споживачів до продукції підпри­ємства та створення позитивного іміджу.

План оновлення продукції складають на основі завдань стра­тегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продук­ції має містити такі розділи:

• якісні та структурні зміни «портфеля» продукції підпри­ємства;

• економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

• норми й нормативи;

• виробництво і реалізація продукції;

298

• матеріально-технічне забезпечення виробництва нової про­дукції;

• персонал і оплата праці;

• витрати виробництва нової продукції, прибутки, рентабель­ність.

Нормативна база планування та комплекс основних планових обчислень

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є планові завдання розроблення й освоєння виробниц­тва нової продукції; планові нормативи для визначення обсягу та трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Розрізняють два типи нормативів технічної підготовки вироб­ництва — об 'ємні та трудові. За допомогою перших установлю­ють обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою других — у нормо-годинах.

До об'ємних нормативів належать: кількість оригінальних де­талей, які припадають на виріб відповідної групи складності; кіль­кість технологічних карт на одну деталь за видом оброблення; коефіцієнти технологічної оснащеності за видами оброблення; типовий розподіл деталей, технологічних процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів відносять трудомісткість конструк­торських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проекту­вання оригінальної деталі, трудомісткість проектування техноло­гічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.

Кількість оригінальних деталей у виробі залежить від його конструктивної складності та новизни.

За даними технічного завдання на проектування визначають групу складності виробу та приблизну кількість оригінальних де­талей у ньому. Проте інформації про загальну кількість оригіна­льних деталей у виробі недостатньо для визначення обсягу робіт. Деталі можуть істотно відрізнятися за складністю, тому їх також поділяють на ряд груп конструктивної та технологічної складно­сті. Класифікації деталей за групами складності розробляють для кожної галузі.

Обсяг робіт із конструкторської підготовки виробництва ви­значають залежно від кількості оригінальних деталей, складаль­них одиниць, виробів відповідної групи складності, а з розроб­лення технологічного процесу — від кількості оригінальних деталей і технологічних карт на одну деталь за видами оброблен-

299

ня. Останню величину встановлюють у вигляді розширених нор­мативів для різних типів виробництва.

Обсяг робіт із проектування й виготовлення технологічного оснащення залежить від кількості оригінальних деталей і коефі­цієнта технологічної оснащеності їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащеності — число, яке показує, скільки одиниць спеціального оснащення припадає в середньому на одну оригінальну деталь. Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснащення та сумарний коефіцієнт, який характе­ризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величина цих коефіцієнтів залежить насамперед від типу виробництва. Що вища серійність виробництва, то більший коефіцієнт технологічної осна­щеності. За коефіцієнтами оснащеності для певного типу виробниц­тва можна орієнтовно обчислити кількість технологічного осна­щення кожного виду множенням коефіцієнта оснащеності на кількість оригінальних деталей у виробі, що проектується.

Таблиця 12.2

НОРМАТИВИ ТРУДОМІСТКОСТІ НА РОЗРОБЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ (на одиницю в нормо-годинах) [83]

Найменування робіт	Група складності
	проста	середня	складна
Розроблення операційних карт з ескізами та їх перевірка	1,33	2,0	3,0
Розроблення технологічного процесу для дрібних серій	1,5	3,0	6,0
Розроблення операційних карт розкроювання (на одну деталь)	0,3	0,3	0,3
Розроблення карт технологічного контролю з ескізами	1,0	1,66	4,0
Розроблення операційно-технологічних карт на формування, збирання за ескізами	3,5	9,0	15,0
Розроблення технологічного процесу на ви­готовлення моделей	1Д7	3,5	9,0

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних ро­біт розраховують їх трудомісткість. Для цього необхідні нормати­ви трудомісткості за групами складності: на проектування однієї оригінальної деталі; розроблення одного технологічного процесу за видами оброблення; проектування й виготовлення однієї оди-

300

нищ технологічного оснащення за видами; налагодження одного технологічного процесу за видами оброблення. Ці нормативи ма­ють галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних органі­зацій та підприємств галузі. За відсутності відповідних нормативів обсяги робіт та їхню трудомісткість визначають способом експер­тної оцінки. Табл. 12.2 ілюструє встановлення нормативів техно­логічних процесів механооброблення деталей.

На основі встановленої за нормативами трудомісткості робіт можна розрахувати цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва в календарних днях за такою форму­лою [51]:

Т_ц = х_{к₂к₃/(Ч^_ШК_В._Н), (12.1)

де т; — трудомісткість стадії (етапу), людино-год; Ч, — чисельність робітників, які одночасно виконують дану стадію (етап) робіт, осіб; Т_зм — тривалість зміни, год; К_ЪЛ1 — коефіцієнт, що враховує вико­нання норм (за відрядної форми оплати праці); кг — коефіцієнт, який ураховує додатковий час на узгодження, затвердження, вне­сення змін у технічну документацію і т. ін., що не передбачені нор­мативами (&₂ = ІД * 1,5); h — коефіцієнт переведення робочих днів у календарні: Аг₃ = Д_к / Д_р (Д_р — кількість робочих днів у плановому році; Д_к — кількість календарних днів у плановому році).

Зазвичай кількість виконавців визначають на основі практич­них розрахунків. Якщо величина Т_ц задана, то за формулою (12.1) обчислюють кількість виконавців.

Після цього розробляють основний плановий документ — план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва (табл. 12.3). Завданням пла­нування технічної підготовки виробництва є встановлення оп­тимальної послідовності поєднання робіт, їх розподіл за підроз­ділами й виконавцями, обґрунтоване визначення термінів вико­нання, координація та регулювання робіт і, отже, досягнення рі­вномірного завантаження підрозділів та виконавців, забезпе­чення комплексної підготовки виробництва й мінімальної трива­лості її циклу.

Кількість стадій і обсяг робіт з підготовки виробництва на під­приємстві різні. Вони залежать від розподілу цих робіт між замов­ником, проектною організацією та підприємством-виробником, від типу виробництва й складності виробу. Тому графік проектних ро­біт не віддзеркалює всього змісту робіт за різними виробами.

301

Таблиця 12.3

ПРИКЛАД ПЛАНУ-ГРАФІКА ТЕХНІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВИРОБНИЦТВА

Планові заходи з технічної підготовки виробництва	Виконавець	Календарні терміни виконання робіт
		2005			2006
		І		XII	І		XII
Генерування ідей	Керівник проекту, відділ НДДКР, відділ маркетингу
Маркетингові дослідження	Відділ маркетингу
Аналіз перспективної кон­курентоспроможності	Планово-економічний від­діл
Складання бізнес-плану	Планово-економічний від­діл
Прийняття рішення про серійне виробництво	Генеральний директор
Розроблення плану техніч­ної підготовки виробниц­тва	Відділ (бюро) планування підготовки виробництва
Розроблення програмного забезпечення	Обчислювальний центр; аутсорсінг
Розроблення технологіч­них процесів	Групи в технологічному бюро
Створення оптимальної організаційної структури виробничої системи	Групи в технологічному бюро
Проектування спеціаль­ного оснащення	Групи в технологічному бюро
Виготовлення та налаго­дження оснащення	Цехи допоміжного вироб­ництва
Здавання-приймання тех­нологічних процесів	Відділ технічного кон­тролю, цехи основного виробництва
Розрахунок матеріальних і трудових нормативів	Планово-економічний від­діл
Установлення договірних зв'язків із постачальни­ками	Відділ постачання
Серійне виробництво	Цехи основного виробниц­тва

302