12.3. Планові розрахунки ефективності оновлення продукції

Основою розрахунку економічної ефективності та гос­подарської доцільності впровадження нової продукції слугують ретельність зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших при­бутків за можливості реалізації кількох варіантів (проектів) інвес­тицій. Тобто йдеться про оцінку доцільності капітальних вкладень у розроблення та впровадження нової продукції. Розрізняють зага­льну (абсолютну) і порівняльну ефективність вкладень.

На практиці використовують два взаємозв'язані показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій: перший — коефіцієнт економічної ефективності капітальних витрат Ер; дру­гий — період окупності капітальних вкладень Тр:

303

На сьогоднішній день є потреба в застосуванні таких методич­них підходів до оцінювання визначення доцільності інвестицій, які використовують систему показників, що охоплює:

• чисту теперішню вартість (теперішня вартість майбутніх грошових потоків від проекту за мінусом початкових інвестицій у цей проект);

• індекс прибутковості проекту (відношення теперішньої вар­тості майбутніх грошових потоків від проекту до початкових ін­вестицій);

• термін окупності (час, за який відшкодовуються початкові інвестиції);

• внутрішню норму дохідності (ставку дисконту, за якої чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю).

Методичні основи обчислення технологічної собівартості

Оскільки основною метою планування витрат є забез­печення зростання прибутку, збільшення рентабельності вироб­ництва, то під час планування витрат, пов'язаних з оновленням продукції, особливу увагу приділяють вибору такого варіанта технологічного процесу виготовлення нової продукції, витрати за яким є нижчими. Вибір варіанта технологічного процесу здійс­нюють на основі порівняння технологічної собівартості (суми порівнюваних поточних витрат, які залежать від прийнятого варі­анта технологічного процесу).

У більшості випадків зміни собівартості залежно від варіанта технологічного процесу визначаються такими витратами: вар­тість основних матеріалів; вартість технологічної енергії; заробіт­на плата основних і допоміжних працівників із нарахуваннями; витрати на амортизацію, ремонт обладнання та пристроїв; витра­ти на інструмент. За цими елементами обчислюють технологічну собівартість. Проте інколи потрібно розширювати склад елемен­тів технологічної собівартості залежно від особливостей того чи іншого технологічного процесу.

До капітальних вкладень, які враховують, визначаючи річний економічний ефект і вибираючи варіант технологічного процесу, належать: вартість обладнання, пристроїв, виробничої площі, зайня­тої обладнанням; зміни заділів деталей, якщо останнє має місце й викликане технологічними особливостями виробництва; витрати на науково-дослідні роботи, випробування, технологічну підготовку виробництва, на заходи з охорони навколишнього середовища.

304

Обчислюючи технологічну собівартість і капітальні витрати, необхідно враховувати весь технологічний ланцюг, не обмежува­тись окремими процесами чи групою операцій. Це може призве­сти до неправильної оцінки варіанта технологічного процесу.

Величина елементів технологічної собівартості, а також окре­мих видів капітальних витрат залежить від обсягу випуску про­дукції. Частина витрат є постійною (умовно-постійною), а части­на — змінною.

Розрахунок і планування змінних поточних витрат за окреми­ми елементами є досить трудомістким, тому він використовуєть­ся переважно в масовому та великосерійному виробництві, де не­обхідно забезпечувати високу точність економічних обґрунту­вань. У дрібносерійному та одиничному виробництві розрахунки спрощують, використовуючи кошторисні ставки вартості станко-годин роботи обладнання. За такими ставками неважко визначи­ти суму змінних поточних витрат для певного варіанта техноло­гічного процесу.

Для різних технологічних процесів технологічна собівартість має різну структуру. Загальна формула визначення величини технологічної собівартості така:

(12.5)

де С — змінні витрати на одиницю продукції; С" — умовно-постійні витрати за рік; N— річний випуск продукції, шт.

Аналогічно виокремлюють капітальні витрати. Вкладення в універсальне обладнання і вартість площі, яку воно займає, ви­трати на універсальне облаштування можна вважати змінними капітальними витратами.

Витрати на високопродуктивне спеціалізоване обладнання (включаючи вартість площі, яку воно займає), спеціальні при­строї в межах їх повного завантаження не залежать від обсягу випуску продукції за даним технологічним процесом і цілком на нього відносяться. Це умовно-постійні капітальні витрати. До них також належать витрати на науково-дослідні роботи, техно­логічну підготовку виробництва.

Отже, для відповідного варіанта технологічного процесу капі-

ТЯТТЬНІ итгпяпрнна fwrrvxi,-

305

Рис. 12.4. Графік порівняльної оцінки двох варіантів технологічного процесу:

область І (АБВГ) — ефективніший І варіант; область II (ГВДЕ) — ефективніший II варіант

306

Крім цього, визначаючи варіант технологічного процесу, не­обхідно враховувати ще й величину очікуваного доходу від реа­лізації нової продукції (рис. 12.5).

Рис. 12.5. Графік беззбитковості

При цьому за конкретної величини постійних витрат і збіль­шення обсягу виробництва продукції до певного рівня її вироб­ництво є збитковим (область 1 на рис. 12.5), а після його досяг­нення — прибутковим (область 2 на рис. 12.5). Тому у процесі розроблення проекту організації виробництва нових виробів по­стає завдання визначити точку беззбитковості чи критичний об­сяг виробництва даної продукції JV_Kp:

(12.11)

де С" — постійні витрати на виробництво продукції в розрахун­ковому році; Ц — ціна одиниці продукції; С' — змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

Отже, визначення критичної точки виробництва є завершаль­ним етапом техніко-економічних розрахунків щодо найдоцільні­шого застосування кожного з порівнюваних варіантів технологіч­них процесів.

Розглянемо приклад. На підприємстві, яке виготовляє сокову продукцію, вирішують питання вибору ресурсозберігаючого тех­нологічного процесу виготовлення нектарів. Є два варіанти (табл. 12.4). Планова виробнича програма становить 20 000 літрів.

307

Таблиця 12.4

УМОВНИЙ ПРИКЛАД ПАРАМЕТРІВ ТЕХНОЛОГІЙ ВИГОТОВЛЕННЯ НЕКТАРУ З КОНЦЕНТРАТУ

Етап технологічного процесу	Складові технологічних процесів	Змінні витрати, грн/л		Умовно-постійні ви­трати, грн/рік
		І варіант	II варіант	І варіант	II варіант
І	Змішування концентрату з водою	2,5	3	10 000	8500
II	Стерилізація	2,4	1,8	18 000	15 550
III	Розливання та запаювання пакетів	1,2	1,2	5000	5000

Аналогічні розрахунки здійснюють щодо кожного етапу тех­нологічного процесу та обирають найприйнятніший варіант з по­гляду забезпечення нижчої собівартості продукції. У наведеному прикладі це II варіант для першого етапу даного технологічного процесу.