9.4. Планування діяльності енергетичного господарства

Виробничу програму енергетичного цеху підприємства формують згідно з його потребами та нормативною базою, що є основою для планування діяльності енергетичних цехів.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика, економісти цехів.

Основними розділами плану є:

S виробнича програма;

S чисельність і заробітна плата;

•/ собівартість.

Виробничу програму енергетичного цеху складають у натураль­ному та вартісному вираженні.

Завдання в натуральних показниках охоплює такі види робіт:

-/ виробництво та розподіл електричної енергії (в умовах де­централізованої системи електропостачання); виробництво та розподіл теплової енергії, пари, стисненого повітря, кисню, вуг­лекислоти та інших видів енергії, забезпечення водою для госпо­дарських потреб та обігу;

S усі види планових ремонтів та міжремонтне обслуговуван­ня енергетичного обладнання; виготовлення запасних частин для енергетичного обладнання; монтаж (демонтаж) енергетичного устаткування;

S інші види послуг.

Виробничу програму в натуральному вираженні визначає від­діл головного енергетика згідно з паливно-енергетичним балан­сом підприємства.

Обсяги виробництва цеху у вартісному вираженні визначають за планово-розрахунковими цінами, які встановлюють на підставі калькулювання планової собівартості одиниці послуг.

Зважаючи на те, що кожне підприємство використовує енерге­тичні ресурси як власного виробництва, так і отримані іззовні, та витрачає на це значні кошти, варто розглянути систему енерго­забезпечення, тобто визначення потреби в енергетичних ресур­сах; методику складання енергетичних балансів; систему плану­вання енергетичних цехів.

222

З'ясовуючи потребу в енергії та паливі, потрібно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми ви­трат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енер­гії та палива на власні потреби (опалення, вентиляцію тощо), ор­ганізаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Визначення потреби промислового підприємства в енергоре­сурсах ґрунтується на використанні прогресивних норм витрат. Для визначення потреби в паливі та енергії застосовують норми питомих витрат.

Під прогресивною питомою нормою витрат енергії та палива розуміють максимально допустимі її витрати, необхідні для виго­товлення одиниці продукції або виконання одиниці робіт у най­більш раціональних умовах організації виробництва й експлуата­ції устаткування.

Норми питомих витрат енергії поділяють на технологічні, це­хові та загальнозаводські.

Технологічна норма визначає витрати енергії чи палива, вклю­чаючи витрати на здійснення технологічних операцій чи проце­сів, і встановлюється тільки на одиницю продукції. Цехова норма крім витрат на технологічні потреби охоплює витрати енергії на допоміжні та поточні потреби, втрати енергії в цехових мережах і перетворювальних засобах. Загальнозаводська норма визначає витрати енергії основних і допоміжних цехів, витрати енергії на підсобні потреби та власні енергопристрої, а також втрати в зага­льнозаводських мережах і перетворювальних засобах.

Коли підприємство виготовляє однорідну продукцію, то на її одиницю також можуть установлюватися цехові або загальноза­водські норми.

Норми визначають на підставі проведених випробувань, а та­кож шляхом вивчення фактичної роботи устаткування.

Загальну потребу в енергії (Е₃) визначають таким чином (оди­ниця вимірювання кВт/год):

(9.11)

де Н_е — планова норма витрат палива та енергії на одиницю про­дукції; А — плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному вираженні; Е_вл — витрати енергії та палива на власні потреби (опалення, освітлення тощо); Е_ст — енергія, яку буде від­пущено стороннім споживачам; Е_вт— втрати енергії в мережах.

223

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розра­ховують двома способами:

1. на планову програму;

2. за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується за масо­вого та великосерійного виробництва; у цьому разі кількість не­обхідної електроенергії (ї^тех) визначають так:

(9.12)

де т — кількість найменувань виробів одного типорозміру; Поб — потужність, яка використовується під час оброблення одного ви­робу, кВт; t_M — норма машинного часу на оброблення одного ви­робу, год; п — кількість виробів одного найменування, шт./рік; К— коефіцієнт, який ураховує втрати електроенергії.

Необхідну кількість електроенергії (W^_x) за потужністю вста­новленого устаткування обчислюють так:

(9.13)

де 2 П — загальна потужність установленого устаткування, кВт; Ф_ц — фонд часу роботи цеху, год/рік; К\, К₂, К^, К^ — відповідно коефіцієнти використання устаткування за потужністю, у часі, машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), ураховуючи втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії, яка йде на освітлення, визнача­ють так:

(9.14)

де S — виробнича площа цеху, дільниці, м²; Too, — тривалість роботи цеху з освітленням, год/рік; П_осв — питома потужність освітлюва­них точок (25 Вт/м²); К— коефіцієнт втрат в електричних мережах. Варто звернути увагу на те, що планування загальної потреби та виробництва енергії відбувається за допомогою побудови енер­гетичних балансів — системи взаємозв'язаних показників вироб­ництва, отримання й розподілу різних видів енергії та палива. Складаючи енергобаланс, водночас вирішують такі питання: енер­гозабезпечення та енерговикористання; обґрунтування раціональ­них схем енергозабезпечення; поліпшення режимів роботи тех-

224

нолопчного та енергетичного устаткування; визначення та оці­нювання надлишкових втрат енергії, реалізація економії енергії, включаючи вторинні енергоресурси.

Енергетичні баланси підприємств можуть бути класифіковані за призначенням, видами енергоносіїв, масштабами завдань, що вирішу­ються цими балансами, характером цільового використання енергії.

На відміну від фактичних енергобалансів, що показують досяг­нутий рівень енерговикористання, нормативні віддзеркалюють потенційно можливий рівень використання енергії. Тому норма­тивні енергобаланси має бути покладено в основу як під час ви­значення першочергових заходів, спрямованих на економію енер­гії та палива, так і в процесі розроблення перспективного енерго­балансу підприємства, котрий має охопити всі види енергії (елек­тричної, теплової, хімічної, механічної) та енергоносіїв (паливо, пара, гаряча вода, стиснене повітря, конденсат, кисень тощо).

Баланси, що складаються для окремих видів енергії та парамет­рів енергоносіїв, називають частинними.

Зміст і форми побудови енергобалансів підприємств мають задовольняти такі вимоги:

а) інформація, подана в балансі, має відображатись у формі, яка дає змогу скласти уявлення про ефективність використання енергії на підприємстві в цілому;

б) для аналізу цільового використання енергії потрібно розріз­ няти витрати енергії на двигуні (силові), технологічні, господар­ сько-побутові (освітлення, опалення, вентиляція, гаряче водопо­ стачання) потреби;

в) для контролю енерговикористання цехів, дільниць, енерго- засобів баланси енергії необхідно будувати у виробничо-терито­ ріальному аспекті, з відокремленням витрат за цехами та засобами;

г) баланси мають віддзеркалювати внутрішній обіг енергії в енергоносіях різного виду та параметрів, бути пов'язаними з ма­ теріальними балансами відповідних енергоносіїв;

ґ) для оцінювання рівня енерговикористання в балансах має бути відображено як досягнутий, так і передовий рівень енерго­використання.

Перші три вимоги до балансів диктують необхідність їх верти­кальної побудови, тобто за виробничими дільницями, та за напря­мами використання; останні дві — горизонтальної, тобто за еконо­мічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначен­ням корисної енергії та витрат за місцем їх виникнення та видами.

Задовольнити всі зазначені щойно вимоги до балансів в одній формі майже неможливо, тому ці вимоги визначають диференці-

225

йовано, складаючи баланси у двох формах: вертикальній і гори­зонтальній. Вертикальну форму енергобалансу називають робочою, а горизонтальну — аналітичною, або синтезованою. Черговість розроблення енергетичних балансів залежить від рівня дослід­ження об'єкта в ієрархічній системі управління виробництвом. На машинобудівному підприємстві в загальному вигляді можна встановити шість таких рівнів: І — підприємство; II — виробни­цтво чи корпус; III — цех; IV — дільниця чи технологічна лінія; V — групи устаткування; VI — агрегат чи верстат.

Від рівня балансів залежить повнота та деталізація їх розроб­лення. Баланси розробляють послідовно — від VI до І рівня.

На І рівні складають загальний баланс енергоспоживання під­приємством усіх видів енергоресурсів. Приклад робочого електро-балансу машинобудівного заводу наведено в табл. 9.4.

Потрібно мати на увазі, що план енергоспоживання підприєм­ства — це витратна частина енергобалансу, яка забезпечує вико­нання підприємством виробничої програми та водночас є вироб­ничою програмою енергетичних цехів.

До цієї частини балансу належать такі розрахунки:

а) потреби основного та допоміжного виробництва у всіх ви­ дах енергії та палива;

б) нормативні втрати енергії та палива в енергетичних мере­ жах, перетворювальних засобах і виробничому устаткуванні;

в) максимальні енергетичні навантаження протягом планового періоду з урахуванням споживання енергії;

г) планові середньодобові, місячні, квартальні та річні графіки навантаження.

Для визначення загальної суми витрат енергетичного цеху складають кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначають за прями­ми витратами, а для внутрішньозаводських потреб — з урахуван­ням і непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її пере­роблення.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж включають у собівартість відповідного виду енергії.

Калькуляційні одиниці продукції енергетичних цехів такі: для електричної енергії — 1000 кВт/год; тепла та пари — 1 Дж (або 1 т пари); стисненого повітря — 1000 м³; води — 1000 м³; карбіду кальцію — 1 т.

226

Таблиця 9.4