12.4. Планування витрат на підготовку й освоєння виробництва нової продукції

На етапах розроблення нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, витрати, пов'язані з цим, визначають як прогнозні величини. При цьому використовують різні методи прогнозних оцінок, серед яких ос­новними є параметричні методи обчислення собівартості проду­кції, до яких належать методи питомих витрат, баловий, кореля­ційний, агрегатний [ЗО].

308

Згідно з методом питомих витрат собівартість нової продукції обчислюють як добуток питомої собівартості аналогічного (базо­вого) виробу, який уже освоєний виробництвом, і параметра но­вого виробу. Цей параметр залежить від типу виробу й найбіль­шою мірою впливає на собівартість (наприклад, потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів).

За баловим методом кожен параметр нового та базового виро­бу оцінюють певною кількістю балів (експертним шляхом) його відносного впливу на собівартість виробу. Собівартість базового виробу ділять на суму балів усіх параметрів виробу й у такий спосіб знаходять собівартість одного бала (Cg). Тоді собівартість нового виробу визначають так [3]:

(12.12)

де п — кількість параметрів, які впливають на собівартість виро­бу; 5_Н — кількість балів по г'-му параметру нового виробу.

За допомогою кореляційного методу встановлюють залеж­ність (лінійну, ступеневу) собівартості виробу від його парамет­рів у вигляді емпіричних формул, які виведено на основі аналізу фактичних даних за групою аналогічних виробів.

Обчислюючи собівартість нового виробу агрегатним методом, спочатку знаходять собівартість окремих частин даного виробу (агрегатів), а потім — їхню суму — собівартість нового виробу з урахуванням витрат на монтаж чи складання. Цей метод визна­чення собівартості нової продукції використовують для складних виробів.

Складання кошторису витрат і кошторисної калькуляції

Кошторис витрат на підготовку виробництва склада­ють за економічними елементами. Номенклатура статей кошто­рису витрат на підготовку виробництва нової продукції (за еко­номічними елементами):

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація;

• інші операційні витрати.

309

Кошторис витрат на підготовку виробництва, узагальнюючи поелементні витрати, показує їхню ресурсну структуру, що над­звичайно важливо для аналізу факторів формування й зниження собівартості продукції.

Склад статей калькулювання виробничої собівартості нової продукції встановлює підприємство.

Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної з урахуванням специфіки під­готовки виробництва нової продукції.

Закономірності зниження трудомісткості складних виробів у процесі освоєння виробництва. Зміни собівартості за різних характеристик кривих освоєння

Здійснення планування процесу освоєння виробництва передбачає вивчення та виявлення характерних особливостей практики початкового етапу виробництва, максимально повне врахування закономірностей руху параметрів цього процесу, ви­значених на основі аналізу їхньої реальної поведінки.

Загальною економічною закономірністю періоду освоєння ви­пуску нової техніки є наявність підвищених витрат початкового виробництва.

Численними дослідженнями вітчизняних і зарубіжних еконо­містів встановлено, що вироби, які відрізняються абсолютним рів­нем собівартості та трудомісткості, мають однотипну динаміку їх зниження на етапі освоєння. Емпіричним способом було отрима­но ряд залежностей, які в узагальненому вигляді представляють­ся як теорія «кривих освоєння». Уперше до кривих освоєння зве­рнувся Т. П. Райт [72]. У 1936 р. він описав, як зі зростанням досвіду робітників зменшується вартість праці під час виготов­лення корпусів літаків [100]. Відтоді було проведено багато до­сліджень, які підтвердили описане Райтом співвідношення. Це співвідношення називають по-різному: крива освоєння, крива до­свіду, крива навчання, функція прогресу, функція вдосконалення тощо. Зараз експерти погоджуються, що ефект досвіду — це ре-

310

зультат дії багатьох факторів, не тільки набуття робітниками пев­них навичок. Це може бути результатом дії і таких факторів, як підбір інструментів і обладнання, дизайну виробу, аналізу вироб­ничих методів та інших зусиль, затрачених ще до запуску вироб­ничого процесу. Важливим фактором є також діяльність керівниц­тва підприємства — поліпшення планування виробничого процесу, удосконалення робочих графіків, підвищення контролю за виро­бничими процесами тощо. Проте ступінь освоєння виробу зале­жить насамперед від кількості виготовлених виробів з початку виробництва. Існує певна кореляційна залежність між порядко­вим номером виробу та його трудомісткістю. Аналогічна залеж­ність існує між номерами виробів і собівартістю. Ця залежність визначається формулами [52]:

де Тр„ С, — собівартість і трудомісткість г-го виробу з моменту початку випуску виробів; Трі, Сі — собівартість і трудомісткість першого випущеного виробу (трудомісткість у момент початку освоєння); Ni — номер виробу з початку випуску; Ь — показник ступеня.

0 N,

Рис. 12.6. Залежність трудомісткості від обсягу випуску за різних характеристик кривих освоєння

311

Показник ступеня Ъ характеризує крутизну кривої освоєння. Величина Ъ досить вузько обмежена (0,25 - 0,45) (рис. 12.6).

Для кожного підприємства цей показник розраховують на основі досвіду освоєння виготовлення виробів, що випускалися раніше.

Під час планування трудомісткості та собівартості нових ви­робів необхідно брати до уваги значення коефіцієнта освоєння та характер кривої освоєння. Зниження трудомісткості залежить від коефіцієнта освоєння (&₀с), який показує, у скільки разів зменшується трудомісткість за кожного подвоєння кількості ви­пущених виробів. Наприклад, якщо трудомісткість першого ви­робу дорівнює 100 нормо-год, то за найбільш характерної кри­вої освоєння (к_ос - 0,8) трудомісткість другого виробу дорівню­ватиме 80, четвертого — 64, восьмого — 51,2 нормо-год і т. д. Що менший к_ос О відповідно більший показник Ь), то більших збитків зазнає підприємство на етапі освоєння, оскільки кінцева трудомісткість досягається пізніше, тобто період освоєння збіль­шується. Дослідження показують, що початок серійного вироб­ництва до моменту 80 %-ї готовності спеціального обладнання й оснащення призводить до підвищення витрат, що криві осво­єння є більш пологими тому, що менший кут нахилу відповідає меншим значенням показника ступеня Ь, і саме їм віддають пе­ревагу. Вихідна трудомісткість у цьому разі (з початку освоєння) є значно меншою завдяки кращій підготовці виробництва, ніж за кривих освоєння, які круто знижуються. Тож правильна орга­нізація та планування підготовки й освоєння виробництва ве­дуть до значної економії, оскільки початкова трудомісткість ма­ло відрізняється від кінцевої.

На кожній кривій освоєння можна відзначити характерні для даного типу виробництва точки переходу від крутої ділянки гі­перболи — ця ділянка характеризує період власного освоєння — до пологої її гілки, що відповідає наближенню до встановленого випуску.

У лінійній системі координат для малих значень N_t досить важко визначити ординату — трудомісткість виробу (Тр,). Також з наближенням до кінця періоду освоєння криві освоєння можуть бути розташовані досить близько одна біля одної, що майже уне­можливлює визначення трудомісткості виробів для різних кривих освоєння.

Зображення кривих освоєння у прямокутних координатах із логарифмічними шкалами усуває цей недолік.

У системі прямокутних координат з логарифмічними шкалами функція зниження трудомісткості є прямою лінією (рис. 12.7), тангенс кута нахилу якої відповідає показнику ступеня Ь, оскіль­ки \ogy = \oga-b\ogx[6\].

312

Звідси випливає, що за кожного подвоєння кількості випуще­них виробів трудомісткість знижуватиметься на певну постійну величину. Цій величині відповідає процент освоєння L. Наприклад, L = 10% означає, що за кожного подвоєння кількості випущених виробів трудомісткість знижуватиметься на 0,1 (10 %). У цьому разі йдеться про криву освоєння з 90 %-ю чи 10 %-ю характеристикою. Величину L можна назвати характеристикою кривої освоєння.

Сумарна продукція

Рис. 12.7. Графік зміни трудомісткості на стадії освоєння в логарифмічних шкалах

Дослідження доводять, що криві освоєння, які є гіперболами вищого порядку, не підпорядковуються тому самому закону на всіх етапах освоєння [51]. Фактично в логарифмічних шкалах лі­нії освоєння мають злами. Ці злами помітні на рис. 12.8 та озна­чають, що в процесі освоєння змінюється величина показника ступеня b або (що є аналогічним) характеристика кривої освоєн­ня. Злами відповідають точці, в якій відсоток переданого вироб­ництву спеціального оснащення й обладнання, призначених для випуску нового виробу, близький до 80.

Початок серійного виробництва до моменту 80 %-ї готовності спеціального обладнання й оснащення призводить до підвищених

313

витрат, величину яких можна знайти графічно (рис. 12.8). Над­лишкові витрати праці на стадії освоєння під час виготовлення продукції пропорційні заштрихованій площі, обмеженій фактич­ною кривою освоєння, зображеною в логарифмічних шкалах, від початку її точки зламу та прямої, проведеної під кутом нахилу, що відповідає кривій освоєння за 80 %-ї готовності основних за­собів. Ця пряма збігається з фактичною лінією кривої освоєння після точки зламу. Вилучення цих надлишкових витрат і приво­дить до економії, пов'язаної з прискоренням освоєння.

Рис. 12.8. Графік зміни трудомісткості під час освоєння серійного виробництва (у логарифмічних шкалах)

Пояснення: Заштриховані площі пропорційні економії, досягнутій за 80 %-і готовності технологічного оснащення до моменту початку освоєння; А, В, С—різні типи виробів.

Характер досліджуваних ліній освоєння наочно показує, що більш пологі лінії, кут нахилу яких стосовно осі абсцис невели­кий (а менший кут нахилу відповідає меншим значенням показ­ника ступеня Ь), переважають. Вихідна трудомісткість виробів у цьому разі з початку освоєння виявляється значно меншою за­вдяки кращій готовності виробництва, ніж за ліній освоєння, які різко знижуються. Отже, правильна організація підготовки й освоєння виробництва приводить до отримання значної економії.

314

Теорію кривих освоєння досить широко використовують під час:

• планування кількості робочої сили та складання виробничих графіків;

• здійснення закупівель і постачання;

• визначення ціни на нову продукцію;

• планування бюджету, закупівель, матеріальних запасів ви­робництва [77].

Знаючи перспективи зміни обсягу виробництва продукції під час освоєння випуску, працівникам планового відділу буде легше прийняти правильне рішення про необхідну кількість робітників. Криві освоєння дають змогу кількісно розрахувати прогнозовані майбутні поліпшення у виробничому процесі.

Здійснення закупівель і матеріального постачання виробниц­тва часто передбачає укладання угод на постачання надскладних деталей і комплектуючих. Такі комплектуючі можуть бути необ­хідними, наприклад, для літаків, комп'ютерів, складного вузько-спеціалізованого обладнання тощо. Вартість праці на кожну оди­ницю такої продукції тим менша, чим більший обсяг замовлення. Тому сторони, які ведуть переговори про постачання, обговорю­ють спочатку розмір партії поставки, а потім на її основі домов­ляються про ціну.

Під час встановлення ціни на новий виріб чи послугу тільки на підставі даних про випуск перших одиниць даного виробу існує ризик завищення ціни. Криві освоєння допомагають керівництву підприємства уникнути переоцінки вартості товару. Під час плану­вання витрат, кількості трудових ресурсів, матеріальних потреб виробництва використовують криві освоєння. Так, зі зростанням продуктивності праці та збільшенням обсягу випуску продукції вся діяльність із матеріального постачання виробництва має ві­дображати збільшення та прискорення використання сировини й комплектуючих. Під дією фактора досвіду, норми витрат матері­алів із часом збільшуватимуться. Отже, ігнорування даних кривої освоєння може призвести до значної переоцінки необхідних тру­дових ресурсів і недооцінки норм використання матеріальних ре­сурсів.

Криві досвіду мають стратегічне значення при виході підпри­ємства на ринок, особливо коли підприємство прагне швидко за­воювати певну частку ринку. Збільшення частки ринку створює додатковий обсяг випуску, даючи можливість підприємству швид­ко опускатися вниз по кривій освоєння, зменшуючи собівартість одиниці продукції та процесі цього, здобуваючи додаткові кон­курентні переваги.

315

Зниження собівартості, розрахованої у вигляді суми змінних і умовно-постійних витрат залежно від часу, що минув з початку освоєння, показано нарис. 12.9.

У дослідному виробництві зниження собівартості виробу (б'досл (0) відбувається значною мірою завдяки збільшенню ступе­ня оброблення документації та підвищення навичок у персоналу, що викликає зниження трудомісткості [61]:

Рис. 12.9. Графік зміни собівартості за різних характеристик кривих освоєння (для виробів А, В, С, D)

316

Для серійного виробництва зміну величини собівартості виро­бу з урахуванням залежності цієї зміни від рівня відпрацювання виробництва виробу, досягнутого в дослідному виробництві, мож­на подати такою залежністю [61]:

Процес освоєння виробництва можна вважати закінченим, ко­ли трудомісткість чи собівартість стануть відповідати плановим.