- •1.Хронічні гастрити. Визначення. Етіологія та патогенез. Класифікація. Критерії діагнозу.
- •2.Хронічне обструктивне захворювання легень. Лікування загострень.
- •3. Гемобластози. Принципи лікування хронічного мієлолейкозу
- •2.Бронхіальна астма. Визначення. Етіологія та патогенез. Класифікація.
- •3.Мієломна хвороба. Діагностичні критерії та дифдіагностика.
- •1.Гастроезофагеальна рефлексна хвороба. Визначення. Класифікація. Критерії діагностики.
- •2.Бронхіальна астма. Лікування залежно від ступеня тяжкості.
- •3.Анемії. Класифікація анемій.
- •2.Пневмонії. Сучасні підходи до лікування хворих і, іі, ііі, IV груп негоспітальною пневмонією.
- •3.Анемії. Визначення, етіологія, патогенез, клінічні прояви в12- фолієводефіцитної анемії.
- •1.Хронічні гепатити. Визначення. Класифікація. Роль персистенції вірусу, медикаментозних агентів, імунних порушень та алкоголю.
- •2.Бронхіальна астма. Диференційний діагноз. Ускладнення.
- •3.Гемобластози. Клінічні прояви та лабораторна діагностика хронічного лімфолейкозу
- •1.Алкогольна хвороба печінки. Особливості клінічного перебігу та діагностики. Методи лікування.
- •2.Легенева недостатність. Класифікація. Причини виникнення. Особливості клінічного перебігу різних форм.
- •3.Анемії. Визначення, етіологія, патогенез, клінічні прояви залізодефіцитної анемії.
- •1.Цирози печінки. Лікування синдрому печінково-клітинної недостатності.
- •2.Плеврити та плевральний випіт. Зміни інструментальних і лабораторних даних. Показання до плевральної пункції та дренування плевральної порожнини.
- •3.Гемобластози. Визначення, класифікація, етіологія, патогенез розвитку хронічних лейкозів.
- •1.Захворювання тонкої кишки: целіакія та інші ентеропатії. Визначення. Етіологія та патогенез. Характеристика синдромів мальабсорбції та мальдигестії.
- •2.Плеврити та плевральний випіт. Клінічні прояви. Методи фізикального обстеження хворих та їх значення.
- •3.Гемобластози. Принципи лікування гострих лейкозів. Варіанти подальшого розвитку.
- •1.Хронічні панкреатити. Визначення. Патогенез. Класифікація. Характеристика основних синдромів.
- •2.Бронхоектатична хвороба. Лабораторна та інструментальна діагностика. Сучасні підходи до лікування хворих. Показання до хірургічного лікування.
- •3.Гемобластози. Лікування гострого нелімфобластного лейкозу.
- •1.Функціональні біліарні порушення. Визначення. Критерії діагностики. Лікування в залежності від форми. Ст.. 294
- •2.Пневмонії. Диференційний діагноз. ??????-Ускладнення (синдром поліорганних уражень, респіраторний дистрес-синдром та дихальна недостатність).
- •3.Анемії. Визначення, етіологія, патогенез, клінічні прояви гіпопластичних анемій.
- •1.Цирози печінки. Невідкладна терапія ускладнень.
- •2.Пневмонії. Зміни інструментальних і лабораторних методів дослідження.
- •3.Мієломна хвороба. Визначення, етіологія, патогенез, клінічні прояви.
- •1.Неспецифічні коліти (неспецифічний виразковий коліт та хвороба Крона. Критерії діагностики. Лікування.
- •2.Пневмонії. Визначення. Етіологія та патогенез. Класифікація.
- •3.Мієломна хвороба. Принципи лікування в залежності від стадії захворювання.
- •1.Хронічні гепатити. Основні лабораторно-біохімічні синдроми.
- •2.Плеврити та плевральний випіт. Визначення. Етіологія та патогенез. Класифікація.
- •3.Гемобластози. Лікування гострого лімфобластного лейкозу.
- •1.Цирози печінки. Визначення. Значення вірусної інфекції, нутритивних факторів, алкоголю, токсичних речовин та імунологічних порушень. Класифікація.
- •2.Хронічне обструктивне захворювання легень. Характеристика сучасних бронхолітичних засобів.
- •3.Гемофілія. Терапія різних видів гемофілій.
- •1.Сучасні підходи до лікування різних типів хронічного гастриту.
- •2.Хронічне обструктивне захворювання легень. Клінічні прояви. Методи фізикального обстеження хворих та їх значення.
- •3.Анемії. Визначення, етіологія, патогенез, клінічні прояви гипо- та апластичних анемії.
- •1.Хронічні гепатити. Сучасна тактика ведення хворого. Хар-ка противірусних засобів, імуносупресорів, кортикостероїдів, мембраностабілізаторів.
- •2.Ба. Клінічні прояви і зміни даних інструмент. Методів дослідження в залежності від ступеня тяжкості.
- •2.1. За формою:
- •2.2. За перебігом захворювання:
- •2.3. За ступенем тяжкості перебігу захворювання (оцінюється перед початком лікування):
- •2.4. За періодом захворювання:
- •2.5. За ускладненнями захворювання:
- •3.Гемофілія. Визначення. Класифікація. Етіологія та патогенез, основні клінічні синдроми.
- •1.Цирози печінки. Патогенез і прояви основних клінічних синдромів.
- •2.Абсцес та гангрена легень. Лабораторна та інструментальна діагностика. Ускладнення. Лікування. Показання до хірургічного лікування.
- •3.Тромбоцитопенічна пурпура, клінічні прояви, принципи лікування.
- •1.Функціональна диспепсія. Клінічна картина та критерії діагностики різних форм диспепсії. Лікування.
- •2.Хозл. Зміни даних додаткових інструмент. Методів дослідження залежно від стадії (ступеня тяжкості).
- •3.Анемії. Основні принципи лікування, критерії ефективності лікування, профіл. Залізодефіцитної анемії.
- •1.Виразкова хвороба 12-палої кишки. Визначення. Клінічні критерії діагностики. Ускладнення пептичних виразок.
- •2.Плеврити та плевральний випіт. Диференційоване лікування .
- •3.Гемобластози. Лабораторна діагностика гострого лейкозу.
- •1.Синдром подразненої кишки, визначення. Римські критерії діагностики. Лікування різних форм.
- •2.Бронхіальна астма. Невідкладна допомога при приступі бронхіальної астми.
- •3.Гемобластози. Основні клініко-гематологічні синдроми при гострому лейкозі.
- •1.Хронічні панкреатити. Критерії діагностики. Значення лабораторних та інструментальних методів дослідження.
- •2.Хронічне обструктивне захворювання легень. Лікування залежно від ступеня тяжкості.
- •3.Гемобластози. Клінічні прояви та лабораторна діагностика хронічного мієлолейкозу.
- •1.Сучасна тактика ведення хворого з виразкою шлунка та 12-палої кишки. Ерадикаційна терапія. Медикаментозна терапія Нр-негативних виразок. Показання до хірургічного лікування.
- •2.Хронічне обструктивне захворювання легень. Визначення. Етіологія та патогенез. Класифікація.
- •3.Геморагічні діатези. Система гемостазу. Типи кровоточивості при геморагічних діатезах.
- •1.Хронічні гепатити. Основні клінічні синдроми.
- •2. Пневмонії. Діагностичні критерії госпітальної пневмонії. Лікування та прогноз при внутишньолікарняних пневмоніях.
- •Діагностика госпітальної пневмонії
- •Клінічна шкала легеневої інфекції cpis.
- •3.Анемії. Лабораторна діагностика, діагностичні критерії залізодефіцитної анемії.
- •1.Жовчнокам'яна хвороба, хронічний холецистит. Визначення. Етіологія, патогенез. Роль інструментальних методів в діагностиці.
- •2.Пневмонії. Лікування в залежності від збудника.
- •3. Анемії. Діагностичні критерії та принципи лікування гіпопластичних анемій.
- •1.Виразкова хвороба шлунка. Визначення. Клінічні критерії діагностики. Ускладнення виразок.
- •2.Абсцес та гангрена легень. Визначення. Етіологія та патогенез. Клінічна картина різних варіантів.
- •3.Гемобластози. Принципи лікування хронічного лімфолейкозу.
- •1.Хронічні панкреатити. Сучасні підходи до лікування. Показання до хірургічного втручання.
- •2.Пневмонії. Клінічні прояви і їх особливості при аспіраційній пневмонії та пневмонії у осіб з тяжкими дефектами імунітету.
- •3.Геморагічні діатези. Неспецифічна терапія геморагічного синдрому та локальна гемостатична терапія.
- •1.Лікування ентеропатій. Принципи аглютенової дієти.
- •2.Емпієма плеври – етіологія, клінічні прояви, лабораторна та інструментальна діагностика. Показання до хірургічного лікування.
- •3.Гемобластози. Визначення, класифікація, етіологія, патогенез розвитку гострих лейкозів.
- •Класифікація
- •1.Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. Основні методи консервативного лікування. Покази до хірургічного лікування.
- •2.Бронхіальна астма. Лікування загострень.
- •3.Гемобластози. Діагностичні критерії та диференційна діагностика гострого лейкозу.
- •1.Цирози печінки. Лікування синдрому портальної гіпертензії.
- •2.Бронхоектатична хвороба. Етіологія та патогенез. Класифікація. Клінічні прояви.
- •3.Анемії. Діагностичні критерії та особливості лікування гіпо та апластичніх анемій
- •1.Хронічні гепатити. Методи діагностики вірусної інфекції. Фази розвитку інфекційного процесу.
- •2.Легенева недостатність. Діагностика, роль дослідження функції зовнішнього дихання. Диференційний діагноз. Лікувальна тактика.
- •3.Мієломна хвороба. Діагностика та лікування ускладнень.
1.Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. Основні методи консервативного лікування. Покази до хірургічного лікування.
Консервативне лікування, як правило, проводиться в амбулаторних умовах і включає:
1. Загальні рекомендації з режиму і дієти. Основні правила, які постійно повинен дотримувати хворий не залежно від ступеня вираженості РЕ і стадії захворювання:
- після їжі уникати нахилів вперед і не лягати;
- спати з підведеним головним кінцем ліжка;
- не носити тісний одяг і тугі пояси, корсети, бандажі, що приводять до підвищення внутрішньочеревного тиску;
- уникати надмірної їжі, не їсти на ніч і не вживати дуже гарячого;
- обмежити споживання продуктів, що викликають зниження тиску НСС і що викликають подразнення (жири, алкоголь, кава, шоколад, цитрусові);
- відмова від паління і вживання алкоголю;
- зниження маси тіла при ожирінні;
- при нагоді відмова від прийому ліків, що викликають рефлюкс (антихолінергічні, спазмолітики, седативні і транквілізатори, інгібітори кальцієвих каналів, -блокатори, теофілін, простагландіни, нітрати).
2. Довготривала фармакотерапія. Вона включає призначення прокінетиків, антисекреторних препаратів, антацидів.
Прокінетики мають антирефлюксну дію, а також підсилюють вивільнення ацетилхоліну в шлунково-кишковому тракті, стимулюючи моторику шлунку, тонкої кишки і стравоходу; підвищують тонус нижнього стравохідного сфінктера; прискорюють евакуацію з шлунку; роблять позитивний вплив на стравохідний кліренс і знижують гастроезофагеальний рефлюкс.
Перевага надається домперідону (мотиліуму), який є антагоністом периферичних дофамінових рецепторів. Домперідон не проходить через гематоенцефалічний бар'єр і практично позбавлений побічних дій (на відміну від метоклопраміду), окрім можливого невеликого підвищення пролактину. Домперідон призначається по 1 табл. (10 мг) 4 рази на день за 15-20 хв. до їди.
Антисекреторні препарати. Мета антисекреторної терапії ГЕРХ - зменшити пошкоджуючу дію кислого шлункового вмісту на слизову оболонку стравоходу при гастроезофагеальному рефлюксі. Чим інтенсивніша антисекреторна дія, тим ефективніше лікування, тому інгібітори H+,K+-AТФ-a3u (омепразол, ланзопразол, пантопразол, езомепразол, рабепразол) є препаратами вибору при лікуванні ГЕРХ. Інгібуючи протонний насос, вони забезпечують виражене і тривале пригнічення кислої шлункової секреції. ІПП відрізняються особливою ефективністю при пептичному ерозивно-виразковому езофагіті, забезпечуючи після 6-8 тижнів лікування загоєння уражених ділянок у 90-96% випадків, якщо вдається підтримувати показники внутрішньошлункового рН>4 не менше 22 год./на добу. Останніми роками в клінічній практиці більш широке застосування знайшли — рабепразол (парієт) і езомепразол (нексіум).
Парієт швидше за інші ІПП конвертується в активну (сульфонамідну) форму. Завдяки цьому він надає сильніший і швидший ефект на шлункову секрецію. Вже в перший день прийому рабепразолу зменшується або повністю зникає такий клінічний прояв, як печія, що особливо важливо при лікуванні ГЕРХ. Крім того, рабепразол метаболізусться переважно минаючи цитохром Р450 і тому, на відміну від інших ІПП, не взаємодіє з іншими лікарськими препаратами, які метаболізуються через печінку, і краще переноситься. Оптимальна ефективність парієта при лікуванні ГЕРХ досягається при меншій, ніж при призначенні інших ІПП, дозі — 20 мг/добу. Парієт в дозі 10 мг успішно застосовується при ендоскопічно негативній формі ГЕРХ, зокрема "на вимогу" у зв'язку зі швидкістю усунення симптомів. Препарат демонструє найкращий профіль безпеки, є ефективним засобом для лікування всіх форм ГЕРХ, що робить його "золотим стандартом" лікування захворювання.
Тривалість курсового лікування неерозивної форми ГЕРХ ІПП у стандартній дозі (омепразол — 40 мг, пантопразол — 40 мг, езомепразол — 40 мг, лансопразол — 30 мг, рабепразол — 20 мг) 1 раз на добу складає 4-6 тижнів. Потім — перехід на підтримуючу терапію: ІПП у половинній дозі, або за "потребою" (1 раз у 2-3 дні) довгостроково — від кількох місяців до років.
Тривалість курсового лікування ерозивної форми ГЕРХ складає 6-12 тижнів. Підтримуюча терапія у половинній дозі ІПП може складати від 26 до 52 тижнів.
Блокатори Н2-рецепторів гістаміну ефективно знижують базальну, нічну і стимульовану секрецію хлористо-водневої кислоти, інгібують секрецію пепсину. Найбільш широке застосування знайшли препарати, що відносяться до класу фамотидину (фамотидин, ульфамід, квамател та ін.). Фамотидин застосовується дворазово в дозі 40 мг або по 20 мг. При застосуванні цих препаратів істотно знижується агресивність шлункового вмісту, що закидається в стравохід, це сприяє зменшенню запального процесу в слизовій оболонці останнього. Проте при розивному рефлюкс-езофагіті їх дія недостатня. Комбіноване застосування ІПП і блокаторів Н2 гістамінових рецепторів не є доцільним.
Антациди при ГЕРХ застосовуються у вигляді комплексних препаратів і основу їх складають гідроокис алюмінію, гідроокис або гідрокарбонат магнію, (фосфалюгель, маалокс та інш.). Найбільш зручною фармацевтичною формою при ГЕРХ є гелі. Звичайно препарати призначаються 3 рази на день через 40-60 хв. після їди, коли найчастіше виникає печія і ретростернальний біль, та на ніч. Поряд з тим, слід зазначити, що застосування антацидів значно скорочене завдяки потужній і безпечній дії ІПП.
Пепсан складається з двох компонентів: Диметикону — найбільш поширений серед терапевтичних силіконів, який застосовується для зниження ціноутворення та газоутворення, чинить абсорбуючу та обволікаючу дію. Гвайазулен — чинить протизапальну, регенеративну та антиоксидантну дію. Завдяки інгібуючій дії на вивільнення гістаміну мастоцитоподібними клітинами слизової оболонки шлунка. Гальмує кислотну секрецію. Препарат приймають до їди або за наявності болю 1 -2 пакетики 2-3 рази на добу.
Гастромакс є комбінацією блокатора Н2 рецепторів гістаміну — фамотидину (10 мг) та антацидних засобів — карбонату кальцію (800 мг) та гідроксиду магнію (165 мг) у формі таблетки для жування, що дає швидку дію у відношенні болю шлунку та печії за рахунок антацидних компонентів та тривалу дію за рахунок фамотидину. Призначається дорослим та дітям старіше 12 років по 1 табл. 1 раз на 12 год.
При РЕ, обумовленому закиданням в стравохід дуоденального вмісту (в першу чергу, жовчних кислот), гарний ефект досягається прийомом нетоксичної урсодезоксихолевої кислоти (урсофальк, урсохол) в дозі 250-350 мг/добу. Препарати призначаються на тривалий термін — 6-8 міс.
Критерієм ефективності лікування є стійке усунення симптомів захворювання.
В даний час досить детально розроблені правила медикаментозного лікування ГЕРХ.
Для вибору дози і режиму прийому ІПП мають значення попередня стадія езофагіту, час, протягом якого рН у стравоході <4.0, наявність кили стравоходного отвору діафрагми, індекс маси тіла, а також виконання рекомендацій лікаря пацієнтом.
На Генвальському симпозіумі було висловлене побажання проводити ерадикаційну терапію HP у молодих людей з ГЕРХ при необхідності довготривалого лікування ІПП з метою запобігання атрофії СОШ. Згідно положення Маастрихтського консенсусу ІП-2005, інфікованим Н.руlori пацієнтам з ГЕРХ необхідно проведення антигелікобактерної терапії, особливо у випадках довгострокового лікування ІПП. Доведено, що у таких хворих знищення бактерій зупиняє розповсюдження атрофічного гастриту і сприяє регресії атрофії. Ерадикаційна антигелікобактерна терапія таким хворим повинна проводитися за рекомендованими схемами (див. відповідний розділ).
Відсутність ефекту від консервативного лікування, що спостерігається в 5-10% випадків ГЕРХ, наявність ускладнення РЕ вимагає ухвалення рішення про доцільність оперативного лікування.
Хірургічне лікування. Метою операцій, направлених на усунення рефлюксу є відновлення нормальної функції кардії.
Хірургічне лікування рекомендовано при:
- безуспішному консервативному лікуванні;
- ускладненнях ГЕРХ (стриктури, повторні кровотечі);
- частих аспіраційних пневмоніях;
- СБ при гістологічно підтвердженій дисплазії високого ступеня через небезпеку малігнізації.
Основним типом операції при РЕ є фундоплікація по Ніссену. В даний час розробляються і впроваджуються методи фундоплікації, що проводиться через лапароскоп. Переваги лапароскопічної фундоплікації — істотно нижчі показники післяопераційна летальності та швидка реабілітація хворих.
Проте хірургчне втручання має недоліки:
- результати залежать вії досвіду хірурга;
- є ризик летального результату;
- у невеликій частині випадків після операції залишається необхідність в фармакотерапії.