6. Токійська конвенція 1963 р. Про злочини та деякі акти, вчинені на борту повітряних суден

На 1 січня 1990 учасниками конвенції були 138 держав (СРСР із 1988). Т. к. 1963 застосовується відносно карних злочинів (крадіжка, убивство, провіз наркотиків і т.п.) і дій, які незалежно від того, є вони чи злочинами ні, можуть загрожувати або загрожують безпеки повітряного судна або осіб, що перебувають на його борті, і майна, а також відносно дій, які загрожують підтримці належного порядку й дисципліни на борті. Відповідно до конвенції командир повітряного судна самостійно вирішує відповідно до законодавства країни реєстрації повітряного судна, зроблено на борті карний чи злочин ні. Конвенція визначає принципи встановлення державами юрисдикції відносно зазначених актів при збереженні як основна юрисдикція країни реєстрації повітряного судна.

Т. к. 1963 зобов’язує держави дозволяти командирові висадження на їхній території відповідних осіб, містити їх під варту й приймати інші міри, що забезпечують їхня затримка, робити попереднє розслідування. Ці міри повинні застосовуватися протягом періоду, розумно необхідного для того, щоб почати карно-процесуальні дії або дії по видачі таких осіб іншій державі. Держава, що уклала особа під варту, негайно повідомляє держава реєстрації повітряного судна й держава, громадянином якого є затримана особа, про факт і причини затримки й про намір здійснити свою юрисдикцію. Конвенція передбачає ряд процесуальних норм, що стосується обіги із затриманою особою і його права на виліт із країни, якщо держава місця висадження його не приймає. Конвенція не містить норми, що зобов’язує видачу.

Т. до 1963 – єдиний міжнародний документ, що містить спеціальну главу про повноваження командира повітряного судна по вживанню заходів примуса відносно будь-якої особи, якщо в командира є розумні підстави думати, що воно зробило або готується зробити зазначене вище злочин або дія. Це обумовлюється необхідністю забезпечення безпеки повітряного судна, осіб або майна на ньому, підтримки належного порядку й дисципліни на борті або забезпечення можливості передати особа компетентній владі або висадити його. Командир може також зажадати або дозволити допомога інших членів екіпажа й просити (дозволяти), але не вимагати допомоги пасажирів для примуса передбачуваного злочинця. Члени екіпажа й пасажири можуть самостійно вжити певних заходів без дозволу, якщо вони мають розумні підстави думати, що такі дії необхідні для забезпечення безпеки повітряного судна, осіб і майна на борті. Конвенція визначає також сферу дії зобов’язань і прав держав і командира повітряного судна в часі й просторі.

7. Гаазька конвенція 1970 р. Про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден.

Учасниками конвенції за станом на 1990 були 142 держави (СРСР із 1970). Г. к. 1970 укладена з метою запобігання актів незаконного захвата повітряних судів, вживання відповідних заходів для покарання злочинців. Конвенція вважає особу, що перебуває на борті судна під час його польоту, що совершили злочин, якщо воно захопило повітряне судно шляхом насильства, погрози або залякування, або здійснило контроль над таким судном, або намагалося зробити така дія, або було співучасником особи, його що совершили (ст. 1). Держави – учасники Г. к. 1970 зобов’язуються приймати відносно осіб, що зробили такі злочини, суворі заходи покарання.

Конвенція передбачає правила, при яких держави-учасники можуть установлювати свою юрисдикцію над таким злочином і будь-якими іншими актами насильства відносно пасажирів або екіпажа, зробленими передбачуваним злочинцем. Процесуальні міри, які можуть приймати держави (висновок під варту, попереднє розслідування фактів, забезпечення контакту затриманої особи із представником держави його громадянства, повідомлення держави реєстрації й інші держав про факт і причини затримки й інші), багато в чому аналогічні відповідним нормам Токійської конвенції 1963.

Важливе значення має стаття 7 конвенції, що передбачає, що держава – її учасник, на території якого виявився передбачуваний злочинець, у випадку, якщо воно не видає такого злочинця іншій державі, зобов’язано без яких-небудь виключень і незалежно від того, на якій території зроблене злочин, передати справу своїм компетентним органам для карного переслідування. Ці органи ухвалюють рішення щодо справи відповідно до закону своєї держави. Г. к. 1970 установлює невідворотність видачі злочинця або його покарань, коли кожне з дій, згаданих у статті 1, зроблене або близько до здійснення, держави приймають всі належні заходи для відновлення або збереження контролю законного командира над повітряним судном. Пасажирам й екіпажу повинне бути зроблене сприяння в якнайшвидшому продовженні проходження до місця призначення, а повітряне судно й вантаж повинні бути повернуті законним власникам.

Г. к. 1970 застосовується тільки в тому випадку, якщо місце зльоту або фактичної посадки повітряного судна перебуває поза межами держави його реєстрації (у противному випадку застосовується національне законодавство).

Кваліфікація акту «незаконний захват» як злочин, відповідно до положень конвенції, обмежена періодом знаходження повітряного судна в польоті (тобто з моменту закриття всіх зовнішніх дверей повітряного судна після навантаження до моменту відкриття кожної з таких дверей для вивантаження). У випадку змушеної посадки вважається, що поле відбувається доти, поки компетентні влади не приймуть на себе відповідальність за повітряне судно й за особи й майно, що перебувають на борті.